Главная | Обратная связь

Суб'єкти приватизації

Коло суб'єктів приватизації визначає ст. 6 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" у формі ви­черпного переліку, до якого входять: державні органи приватиза­ції, покупці (їх представники), посередники.

Систему державних органів приватизації визначено в законо­давчому порядку. І

Державну політику у сфері приватизації здійснюють Фонді державного майна України, його регіональні відділення та пред*| ставництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній

-258-

Республіці Крим, що становлять єдину систему державних орга­нів приватизації в Україні.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про приватизацію дер­жавного майна" Фонд державного майна України, його регіо­нальні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим мають діяти на основі Закону України "Про Фонд державного майна України" та інших законів України з питань приватизації. Проте на сьо­годні такий закон не прийнято, а тому правовий статус Фонду державного майна України визначається Тимчасовим положен­ням про Фонд державного майна України, затвердженим поста­новою Верховної Ради України від 7 червня 1992 р. (із змінами та доповненнями).

У ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного май­на" зазначено, що Фонд державного майна України підпорядко­ваний, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України. Ця норма також була предметом розгляду Конституційного Суду України, який у рішенні від 1 липня 1998 р. відзначив, що відпо­відно до ст. 13 чинної Конституції Верховна Рада України не є єдиним суб'єктом права державної власності. За Конституцією Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів ви­конавчої влади, здійснює управління об'єктами державної влас­ності відповідно до закону. Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна. У зв'язку з цим Конституційний Суд України визнав неконституційним положення абзацу 2 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження:

• змінюють у процесі приватизації організаційну форму під­приємств, що перебувають у державній власності;

• здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації;

• виступають орендодавцем майна, що перебуває у державній власності, згідно із законодавством;

• продають майно, що перебуває у державній власності, у про­цесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підпри­ємств, об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), Що належать державі у майні господарських товариств;

• створюють комісії з приватизації;

• затверджують плани приватизації майна, що перебуває у Державній власності, плани розміщення акцій акціонерних това­риств у процесі приватизації;

¹⁷* -259-

• розробляють проекти державних програм приватизації і по­дають їх на затвердження Верховній Раді України;

• укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів до

приватизації та їх продажу;

• укладають угоди щодо проведення експертної оцінки вар­тості об'єктів приватизації;

• здійснюють ліцензування комісійної, представницької та ко­мерційної діяльності з приватизаційними паперами;

• виступають з боку держави засновником підприємств із змі­шаною формою власності;

• беруть участь у розробці міжнародних договорів України з питань державної власності та її використання;

• здійснюють захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать державі, на території України та за її кордоном;

• контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу

державного майна.

Державні органи приватизації здійснюють інші повноважен­ня, передбачені Законом України "Про приватизацію державного майна", іншими законами України з питань приватизації.

Державні органи приватизації не мають права втручатися в діяльність підприємств, за винятком випадків, передбачених за­конодавством України та установчими документами цих підпри­ємств.

Органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють у межах повноважень, визначених Фондом державного майна України, і повноважень, делегованих Верховною Радою Авто­номної Республіки Крим щодо розпорядження майном, що нале­жить Автономній Республіці Крим.

Органи приватизації в Автономній Республіці Крим з питань приватизації майна, що належить Автономній Республіці Крим, підзвітні та підконтрольні Верховній Раді Автономної Республі­ки Крим.

Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють ор­гани, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені ор­гани діють у межах повноважень, визначених відповідними міс­цевими радами, та їм підпорядковані, підзвітні і підконтрольні.

Регіональні відділення Фонду державного майна України та; представництва Фонду державного майна України в районах та містах діють на підставі положень, затверджених постановою Ка-* бінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 412^і.

¹ ЗП України. - 1994. - № 10. — Ст. 247.

-260-

Державні засоби виробництва, що підлягають приватизації, є особливим товаром, покликаним забезпечувати не лише потреби приватизації, а й суспільні потреби у продукції, роботах і послу­гах. Тому законодавець спеціально регулює коло осіб, які можуть виступати покупцями в угодах приватизації, та деталізує ряд еле­ментів правового становища покупця як суб'єкта приватизації.

Визначено загальне коло осіб, які можуть бути покупцями. Це:

— громадяни України, іноземні громадяни, особи без грома­дянства;

— юридичні особи, зареєстровані на території України;

— юридичні особи інших держав.

Також визначено вичерпний перелік осіб, які не можуть бути покупцями.

Стосовно фізичних осіб йдеться про працівників державних органів приватизації.

Стосовно юридичних осіб діють такі обмеження:

— не можуть бути покупцями юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

— не можуть бути покупцями органи державної влади.

Для спільної участі у приватизації громадяни можуть створю­вати господарські товариства, у тому числі з членів трудового ко­лективу, в порядку, встановленому законодавством України.

Господарське товариство членів трудового колективу підпри­ємства, що приватизується, засновується на підставі рішення за­гальних зборів, у яких брало участь понад 50 відсотків працівни­ків підприємства або їх уповноважених представників.

Стаття 6 Закону України "Про приватизацію державного майна" відносить до суб'єктів приватизації представників і посе­редників. Тут йдеться про різних щодо юридичної природи та ор­ганізаційно-правових форм суб'єктів права, які входять до інфра­структури приватизації. Інфраструктура — це насамперед спеці­алізовані організації, що обслуговують продавців і покупців з ме­тою зменшення їх ризиків при розміщенні вкладів покупців в об'єкти приватизації, при укладанні і виконанні угод приватиза­ції. Організації інфраструктури обслуговують також ринок при­ватизаційних паперів, обіг приватизаційних майнових сертифіка­тів тощо. Цю діяльність організації інфраструктури здійснюють на договірних засадах. Це означає, що звернення покупців до по­слуг посередницьких організацій при придбанні державного май­на не є обов'язковим.

Закон України "Про приватизацію державного майна" перед­бачає, що основними інфраструктурними організаціями привати­зації є:

— довірчі товариства;

-261-

— інвестиційні фонди та інвестиційні компанії;

— інші фінансові посередники.

Однією з організаційно-правових форм суб'єкта посередни­цької діяльності у сфері приватизації є довірче товариство. Функції і правове становище цього суб'єкта регулюють Закон України "Про господарські товариства" (загальні положення та особливості правового статусу господарських товариств з додат­ковою відповідальністю), а також Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17 березня 1993 р.

Довірче товариство — це господарське товариство з додатко­вою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Майном, тобто об'єктом договору між довірчим товариством і довірителем, є кошти, цінні папери, документи, які засвідчують право власності довірителя.

Особливості створення довірчого товариства визначені ст. 2 Декрету. Так, його статутний фонд формується лише за рахунок коштів і цінних паперів учасників. Предметом діяльності това­риства згідно з установчими документами є так звані довірчі опе­рації, тобто послуги товариства довірителю. Для громадян це збереження відповідного майна довірителів, представницькі, фі­нансово-посередницькі послуги з його обслуговування. Для юри­дичних осіб це агентські послуги, ведення банківських рахунків цінних паперів, господарське управління переданими товариству •v. голосуючими акціями шляхом участі у загальних зборах акціо­нерних товариств. Якщо передбачено договором, товариство бере участь від імені акціонерів-довірителів державних органів прива­тизації — довірителів в управлінні акціонерними товариствами.

Однією стороною договору є довіритель — юридична особа або громадянин, які передають товариству повноваження власни­ка належного їм майна згідно з умовами договору, другою сторо­ною — товариство як юридична особа.

Довірчі операції від імені товариства здійснюють його учас­ники — фізичні або юридичні особи (представники, уповноваже­ні цими особами), які називаються довіреними особами.

Товариство має розрахунковий рахунок у комерційному бан­ку, що обслуговує довірчі операції і зберігає майно як товарист­ва, так і довірителів. Відносини між товариством і банком регу­лює окремий договір на відповідне банківське обслуговування.

В установчому договорі довірчого товариства передбачається домовленість про відповідальність товариства та його учасників за зобов'язаннями товариства перед банком і довірителями, а та-' кож про право довірених осіб на підпис чеків, отримання доку-' ментів довірителів, що зберігаються у банку, та на інші операції.'

-262-

Учасники товариства відповідають за його зобов'язаннями пе­ред довірителями і банком у розмірі своїх внесків до статутного фонду. При недостатності цього майна учасники відповідають додатково належним їм майном у 5-кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Довірчі товариства — комерційні організації. Джерелом при­бутків товариства є плата, яку отримують довірені особи за здійснення довірчих операцій. Розмір плати встановлюється у договорі між довірителем майна і довіреною особою, якщо інше не передбачено законодавством.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Правовий статус цих фінансових посередників, крім Закону України "Про госпо­дарські товариства", визначається також Положенням про інвес­тиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженим Указом Президента України від 19 лютого 1994 р.

Інвестиційний фонд — це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну ді­яльність у галузі спільного інвестування. Інвестиційні фонди по­діляються на відкриті і закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сер­тифікатів (цінних паперів, що випускаються виключно інвести­ційним фондом або інвестиційною компанією і дають право їх власникам на отримання доходу у вигляді дивіденду) у строки, встановлені інвестиційною декларацією. Закриті фонди створю­ються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвес­тиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвес­тиційного фонду.

Статутний фонд інвестиційного фонду повинен становити не менш як 2 тис. мінімальних зарплат, встановлених на момент йо­го реєстрації, і бути сформованим за рахунок внесків засновників у вигляді коштів, цінних паперів, нерухомого майна (його частка у статутному фонді має не перевищувати 25 відсотків).

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні осо­би, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Номі­нальна вартість одного інвестиційного сертифіката не може бути меншою за 10 тис. крб. і повинна дорівнювати номінальній вар­тості однієї акції, що належить засновникам. Для випуску інвес­тиційних сертифікатів укладається договір з інвестиційним ке­руючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозит­ний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація викупу ін­вестиційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декларація (складова частина статуту інвестиційного фонду, в якій визнача­ються основні напрями та обмеження інвестиційної діяльності фонду, порядок випуску, продажу та викупу інвестиційних сер-

- 263 -

тифікатів, а також інші питання його інвестиційної діяльності) та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів.

Управління активами інвестиційного фонду від імені фонду здійснює інвестиційний керуючий. Відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії інвестиційний

керуючий:

готує проекти інформаційних повідомлень про випуск інвес­тиційних сертифікатів;

організовує продаж інвестиційних сертифікатів, у тому числі шляхом залучення агентів;

спільно з депозитарієм підраховує вартість чистих активів з розрахунку на один випущений сертифікат і раз на півроку пуб­лікує відповідну інформацію;

зобов'язаний вживати заходів для викупу інвестиційних сер­тифікатів (відкритого інвестиційного фонду) на вимогу їх влас­ників від імені та за рахунок коштів фонду, а в разі їх відсутності — за рахунок власних коштів.

Важливу роль у забезпеченні діяльності інвестиційного фон­ду відіграє депозитарій інвестиційного фонду. Це юридична осо­ба, яка здійснює відповідальне зберігання активів, обслуговуван­ня операцій з активами інвестиційного фонду та облік руху ак­тивів на підставі депозитного договору. Депозитний договір з де­позитарієм укладає інвестиційний керуючий. У договорі зазначаються предмет домовленості між сторонами, права та обов'язки сторін, положення про взаємну відповідальність сторін за збитки, що можуть виникнути внаслідок невиконання догово­ру, зміст інвестиційної декларації, розмір винагороди депозита­рієві за надання послуг інвестиційному фонду та інші умови, включаючи застереження про конфіденційність.

Інвестиційна компанія — це торговець цінними паперами, який, крім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цін­них паперів та їх розміщення.

Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного то­вариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Статут­ний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, повинен становити не менш як 50 тис. мінімальних зарплат, ви­значених на момент її реєстрації.

Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спіль­ного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, зареєст­рувати випуск інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвести- •-ційну декларацію та інформацію про випуск нею сертифікатів, ї Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії. Він має* окремий баланс, на який інвестиційна компанія може передавати" майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості. Інвести-*

-264-

ційна компанія одержує прибутки від діяльності, пов'язаної зі спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією.

Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди (далі — фонди), випускають інвестиційні сертифікати, які пропонують для розміщення серед учасників.

Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмінюва­тися на приватизаційні папери, якщо ці фонди у встановленому Фондом державного майна України порядку отримали дозвіл на здійснення комерційної діяльності з приватизаційними папера­ми. Закриті фонди обслуговують власників приватизаційних па­перів з такими обмеженнями: інвестиційні сертифікати підляга­ють викупові фондом не раніше закінчення терміну використан­ня приватизаційних паперів; учасникам інвестиційного фонду не гарантується фіксований розмір дивідендів. Приватизаційні па­пери, які перебувають у власності фонду, підлягають індексуван­ню у разі загальної індексації приватизаційних паперів.

На виконання Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні" від 29 грудня 1999 р. Кабінет Міністрів України постановою "Про управління державними корпоративними правами" від 15 травня 2000 р. № 791 затвердив положення про представника органу, уповноваженого управляти відповідними державними корпора­тивними правами в органах управління господарських товариств, порядок проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпоративни­ми правами, порядок звітності представників органів, уповнова­жених управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств¹.