Здавалка
Главная | Обратная связь

Порядок та форми розрахунків у господарському обороті



За загальним правилом на території України всі юридичні особи усіх форм власності, а також фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб'­єктами підприємницької діяльності, здійснюють між собою роз­рахунки у безготівковій та готівковій формах через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових та касо­вих операцій, встановлених нормативно-правовими актами На­ціонального банку України.

Слід, однак, мати на увазі, що сфера застосування готівкового обігу досить обмежена і визначається спеціальними нормами.

Переважна більшість розрахунків між суб'єктами господарю­вання проводиться у безготівковій формі на підставі розрахунко­вих документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

З метою вдосконалення організації банками розрахунково-ка­сового обслуговування народного господарства Правління На­ціонального банку України постановою від ЗО червня 1995 р. № 166 затвердило Порядок організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідно­син з цього питання між установами Національного банку Украї­ни та комерційними банками1.

Відповідно до цього акта комерційний банк укладає договір з клієнтом на розрахунково-касове обслуговування, яке включає комплекс взаємних платіжних зобов'язань банку і клієнта щодо користування коштами і банківськими послугами, а саме:

користування банком тимчасово вільними коштами клієнта;

здійснення розрахункових операцій;

касове обслуговування;

транспортне обслуговування перевезень готівки.

Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарювання здійснюються відповідно до Інструкції про безготівкові розра­хунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. (далі— Інструкція) та інших нормативних актів.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акреди­тивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронно­му вигляді.

1 Урядовий кур'єр. — 1995. — 11 липня.

-316-

-317-

Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:

• меморіального ордера;

• платіжного доручення;

• платіжної вимоги-доручення;

• платіжної вимоги;

• розрахункового чека;

• акредитива.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, зокрема законами України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", "Про обіг векселів в Україні", а також окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Факт списання коштів з рахунку платника документально оформляється меморіальним ордером за встановленою формою для:

часткової оплати розрахункових документів;

документального підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб) унесених у касу банку коштів. У мемо­ріальних ордерах, які банк складає для оформлення операцій з перерахування на рахунки одержувачів коштів, що внесені юри­дичними або фізичними особами в касу банку готівкою згідно з вимогами Інструкції з організації емісійно-касової роботи в уста­новах банків України, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 7 липня 1994 р. № 129, у реквізиті "Призначення платежу" зазначаються або номер і дата договору з одержувачем за його наявності, або найменування юридичної особи (прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи), яка внесла готівку до каси банку;

перерахування коштів, зарахованих на рахунок "Кредитові суми до з'ясування";

перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо вико­нання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором поста­нови слідчого, постанови державного виконавця про арешт кош­тів на рахунку;

виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

перерахування банком коштів при закритті акредитива.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника.

Використання в розрахунках меморіальних ордерів здійсню­ється з урахуванням вищенаведених вимог.

Платіжне доручення приймається банком платника до вико­нання протягом десяти календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.

-318-

Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності/недостатності коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товар­ними і нетоварними платежами:

за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані ро­боти, надані послуги тощо);

у порядку попередньої оплати — якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та/або обумовлено в договорі;

для завершення розрахунків за актами звірки взаємної забор­гованості підприємств, які складені не пізніше строку, встановле­ного чинним законодавством;

для перерахування підприємствами сум, які належать фізич­ним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що від­криті в банках;

для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або цільових фондів;

в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або чинного законодавства.

У договорі про розрахунково-касове обслуговування банк і платник можуть передбачати можливість подання платником платіжного доручення в довільній формі, яка передбачається цим договором. Цей договір має визначати також правила заповнення платником таких доручень та умови їх приймання та виконання банком.

Платіжне доручення в довільній формі обов'язково має містити всі реквізити платіжного доручення, передбачені вста­новленою формою, та вказівки платника щодо порядку виконан­ня банком цього платіжного доручення.

Платіжні доручення в довільній формі застосовуються при розрахунках у разі:

періодичного перерахування платником фіксованих сум одним і тим самим одержувачам коштів;

надання платником повноважень банку списати зі свого рахунку визначену суму в разі настання умов, визначених дого­вором;

перерахування підприємством заробітної плати, пенсії тощо на особисті рахунки одержувачів;

інших випадків відповідно до чинного законодавства та/або укладених договорів.

-319-

Платіжне доручення в довільній формі складається не менше ніж у двох примірниках, перший примірник залишається в банку платника, другий — з відміткою банку про дату надходження та засвідчений підписом відповідального виконавця і відбитком штампа банку — повертається платникові.

Платіжні вимоги-доручення (вимога-доручення) можуть за­стосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержува­чем коштів за встановленою формою згідно з вимогами до запов­нення реквізитів розрахункових документів, викладеними в до­датку 8 до Інструкції, і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника на договірних умовах.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами додатка 8 до Інструкції (від руки чи з застосуванням технічних засобів — незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та за­значає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищу­вати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника про- • тягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначена платником, перевищує суму, що є на ра­хунку платника.

Причини несплати платником вимоги-доручення з'ясову­ються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Порядок виконання платіжних вимог на примусове списання • • (стягнення) коштів з платників, рахунки яким відкриті в органах державного казначейства, визначається і регулюється норматив­но-правовими актами Державного казначейства України.

У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу державного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та цим органом дер­жавного казначейства, в іншому випадку повертаються без вико­нання в порядку, передбаченому Інструкцією.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, установлених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, установлених зако­нами України, рішень податкових органів та визнаних претензій.

- 320 -

Розпорядження про примусове списання (стягнення) коштів стягувач оформляє на бланку платіжної вимоги за встановленою формою згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахун­кових документів не менше ніж у трьох примірниках.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з вкладних (поточ­них і депозитних) рахунків фізичних осіб.

Стягувач несе відповідальність за обгрунтованість примусо­вого списання (стягнення) коштів і правильність даних, що вне­сені в платіжну вимогу на примусове списання (стягнення) коштів.

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розра­хунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розра­хунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги).

Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівко­вих перерахувань з рахунка чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.

Розрахункові чеки виготовляються на замовлення комерцій­ного банку Банкнотно-монетним двором Національного банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог, передбачених цією Інструкцією, за зразком, затвердженим Національним банком. Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10,20,25 аркушів.

Розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки чеками" відповідних балансових рахунків у банку-емітенті.

Строк дії чекової книжки — один рік з дати й видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не врахо­вується. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива (далі — договір) і не повинні суперечити чинному за­конодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Націо­нального банку.

Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та зви­чаями для документарних акредитивів в редакції 1995 р. (публі-

21-І-3755 -321-

кація Міжнародної торгової палати № 500і у частині, що не су* перечить чинному законодавству, у тому числі нормативно-пра­вовим актам Національного банку.

Акредитив за своєю суттю є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в аркедитиві є посилання на них.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

Покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким за­вчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку "Роз­рахунки за акредитивами" відповідних балансових рахунків.

Непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це за­значається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої поз­начки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідом­лення бенефіціара (наприклад, у разі недодержання умов, перед­бачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом).

Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а остан­ній — фенефіціара.

Виконуючий банк не має права приймати розпорядження без­посередньо від заявника акредитива (за винятком, якщо банк-емітент є виконуючим банком).

Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбуваються тільки після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за акредитивом не були подані.

Документи за акредитивом, що відповідають умовам акре­дитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до

1 Урядовий кур'єр. — 1994. — 5 листопада.

- 322 -

отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулюван­ня акредитива, підлягають оплаті.

У разі здійснення платежу виконуючим банком до отримання повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, банк-емітент зобов'язаний надати відшкодування виконуючому банку, який уповноважений на здійснення платежу.

Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за зго­дою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента.

Безвідкличний акредитив — це тверде зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умо­вами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітенту та дотри­мано строки та умови акредитива.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-кемітента заяву на акредитив за встановленою формою не менше ніж у трьох примірниках, заповнену згідно з вимогами додатка 8 до Інструкції, та в разі відкриття покритого акредитива — відповідні платіжні доручення.

Заява містить умови акредитива, які складаються так, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх прокон­тролювати, з іншого — забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитив.

Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально.

Банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб виконання акредитива, авізуючий та виконуючий банки і здійснює відповід­ні бухгалтерські записи.

Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв'яз­ку, що передбачені договорами між банками, заяви або пові­домлення.

Про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізуючий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку).

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні доку­менти, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром Документів за акредитивом.

2|* -323-

Виплати бенефіціару за акредитивом, кошти за якими за­броньовано у виконуючому банку, здійснюються з аналітичного рахунка "Розрахунки за акредитивами".

Списання коштів з аналітичного рахунка "Розрахунки за акредитивами" виконуючий банк здійснює на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом, що наданий разом з іншими документами, що відповідають умовам

акредитива.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Для запровадження комерційного кредиту (передбаченого п. 5 ст. 24 Закону "Про підприємства в Україні"), поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності постановою Верховної Ради України "Про застосування векселів в господарському обороті України" від 17 червня 1992 р.1 введе­но вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 р.

Чинне законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі — Уніфіко­ваний закон), з урахуванням застережень, обумовлених додат­ком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, законів України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", "Про приєднання України до Женевської кон­венції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", "Про обіг векселів в Україні" та інших прий­нятих згідно з ними актів законодавства України.

Законодавством України передбачено, зокрема, використання

векселів:

для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємниць­кої діяльності відповідно до Указу Президента України "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України" від 14 вересня 1994 р.2;

1 Голос України. — 1992. — 27 червня. „

2 Урядовий кур'єр. — 1994. — 20 вересня.

- 324 -

в рахунок фінансування витрат державного бюджету відпо­відно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затверд­ження порядку застосування векселів Державного казначейства" від 27 червня 1996 р. № 689;

під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвес­тора до статутного фонду підприємства з іноземними інвести­ціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвес­тиційну діяльність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих на час ввезення в Україну майна як внеску іно­земного інвестора до статутного фонду підприємства з іно­земними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна" від 7 серпня 1996 р.;

для сплати ввізного мита, податків та зборів українським виконавцем при ввезенні на митну територію України да­вальницької сировини, а також для сплати вивізного (експортно­го) мита, податків та зборів українським замовником при виве­зенні давальницької сировини за межі митної території України відповідно до Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" від 15 вересня 1995 р.;

для оформлення простими векселями бюджетної заборгова­ності з фінансування видатків, пов'язаних з оплатою природного газу, що споживається бюджетними організаціями та установами відповідно до наказу Міністерства фінансів та Державної акціо­нерної холдингової компанії "Укргаз" від 21 серпня 1996 р.

Зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також установи та організації, які фінансуються за рахунок дер­жавного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим чи місцевих бюджетів, зобов'язуються та набувають права за переказними і простими векселями лише у випадках і в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Використання векселів Національним банком України здій­снюється відповідно до законодавства України про обіг векселів.

Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформ­лення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроб­лення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за

-325-

погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездо-кументарну форму (знерухомлені).

Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається дер­жавною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Вексель підписується:

від імені юридичних осіб — власноручно керівником та го­ловним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою;

від імені фізичних осіб — власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою. Підпис скріплюється печаткою (у разі її наявності).

Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

Забороняється використовувати векселі як внесок до статут­ного фонду господарського товариства.

Вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис нотаріуса) у встановленому законом порядку є виконавчим доку­ментом.

Розрізняють два види векселів: простий і переказний (ст. 21 Закону "Про цінні папери і фондову біржу").

Простий вексель — це складений за суворо визначеною фор­мою документ, за яким боржник (векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначений строк чи на вимогу здійснити платіж кредитору (векселедержа-телю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) — складений за суворо визначе­ною формою документ, в якому міститься проста і нічим не обу­мовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, платнику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що в цьому разі векселедавець сам платежу не здійснює, а переказує цей свій обов'язок на свого боржника (платника за векселем). Переказний вексель також може переказуватись одним держате­лем іншому. Відповідно до Положення про переказний і простий вексель передаточний напис (індосамент) векселя здійснюється, векселедержателем (індосантом) на зворотному боці векселя або| на додатковому аркуші паперу (алонж до векселя).

-326-

г

Для здійснення платежу вексель пред'являється платнику. Його згода на оплату векселя (акцепт) оформляється написом на векселі.

При неодержанні платежу за векселем банк платника зобов'язаний подати вексель для опротестування від імені довірителя — банку векселедержателя.

Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юстиції 14 червня 1994 р., векселі для вчинення протесту про несплату приймаються нотаріусами на наступний день після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Опротестований вексель з написом про протест і актом про­тесту повертається від нотаріуса векселедержателю.

Завдання та запитання на закріплення вивченого

1. Назвіть відомі вам види банків.

2. Які особливості створення державного банку?

3. В якому порядку здійснюється державна реєстрація банків?

4. Які документи подаються для отримання банківської ліцензії?

5. Назвіть види банківських операцій.

6. Дайте визначення поняття кредиту.

7. Які форми кредиту можуть використовуватися суб'єктами госпо­дарської діяльності?

8. Назвіть види банківського кредиту.

9. За якими принципами здійснюється банківське кредитування?

10. Назвіть основні умови кредитного договору.

11. У чому полягають особливості отримання кредиту в іноземній валюті?

12. Які рахунки в установах банку можуть бути відкриті суб'єктами господарювання?

13. Які документи подаються для відкриття рахунку?

14. В якому порядку відкриваються рахунки юридичним особам — нерезидентам?

15. У яких формах можуть здійснюватися безготівкові розрахунки в господарському обороті України?

16. Що таке платіжне доручення?

17. Що таке платіжна вимога-доручення?

18. Назвіть підстави для здійснення безакцентного списання грошо­вих коштів.

19. У якому порядку здійснюються розрахунки акредитивами?

20. в яких випадках використовуються для розрахунків векселі?

21. Що таке простий і переказний векселі?

22. Яким чином здійснюється переказування векселя?

-327-

Розділ XIX

Правове регулювання біржової діяльності

в Україні







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.