Главная | Обратная связь

Забезпечення взаємодії користувача з апаратурою.

Для цього служить інтерфейс користувача. До складу інтерфейс користувача входить також набір сервісних програм - утиліт.

Утиліта- це невелика програма, що виконує конкретну сервіс функцію. Утиліти звільняють користувача від виконання рутинні часом досить складних операцій.

Сучасні ОС надають користувачеві широкий спектр сервісних послуг. Ч досконалішою є ОС, тим зручніше у ній працювати користувачу.

Для IBM- сумісних ПК створено багато ОС, серед яких найпопулярнішим DOS, Windows, OS/2, UNIX та інші. Для роботи на ПК найчастіше і використовуються системи класу Windows (95, 98, ME, NT, 2000, ХР) і MS-DO Операційні системи зручно класифікувати за такими ознаками:

¨ ОС одного користувача і ОС багатьох користувачів;

¨ однозначні ОС і багатозначні ОС.

Однозначні системи (вони, як правило, для одного користувача) допускаю тільки послідовне виконання завдань: у кожний момент часу виконується тільки одне завдання. Зрозуміло, що ефективність використання ресурсів комп'ютер при цьому є невисокою. Однозначний режим був характерний для перш ЕОМ. При роботі в цьому режимі центральний процесор змушений був просто вати, очікуючи, наприклад, закінчення виведення на зовнішній друкувальні пристрій або введення додаткових даних. Практично всі сучасні ОС підтримую багатозначний режим, при якому можливе паралельне виконання завдань розподіл ресурсів комп'ютера між завданнями.

Однозначною ОС є розглянута тут система MS-DOS. До сучасних багато значних систем належать усі ОС класу Windows 95 і вище. Типовим прикладе ОС багатьох користувачів є система UNIX, що встановлюється на комп'ютер у великих офісах, банках, страхових компаніях тощо.

3. Диск має, як правило, дуже велику ємність, й інформація, яка розташована на ньому, не може ураз зайняти весь його обсяг. Тому під час запису на диск інформація об'єднується у компактні блоки, які названі файлами. Щоб до блока-файла можна було звернутися, йому надається ім'я, наприклад Doklad.txt або Figl. bmp.

Файл - це сукупність даних, записаних на зовнішній носій, яка має певне ім'я.

Англійське слово, що перекладається буквально як "шпилька для нако­лювання паперів". Справді, дані збираються ("підколюються") в один інфор­маційний блок і оформлюються у вигляді іменованого файла.

До існуючого файла може бути записана додаткова інформація або з нього можуть бути видалені не потрібні дані. З файлами можна виконувати й інші операції, пов'язані з різними інформаційними процесами: пошук конкретних даних у файлах, копіювання даних тощо.

Файл є універсальним інформаційним об'єктом. Будь-яка робота, виконана на комп'ютері (текст і малюнки, аудіо- і відеозапис, база даних і програма), оформлюється у вигляді файлів.

Назва файлу – це ідентифікатор, що використовується для звернення до файлу. Правила утворення назв файлів і об’єднання файлів у файлові системи залежать від конкретної операційної системи.

Ім’я файла

Назва Файла

Розширення (тип) файла

.

= + +

 

Ім’я файла найчастіше характеризує внутрішній вміст файлу. В операційних системах MS-DOS, Windows (версій 3.1 і 3.11) ім’я файлу утворюється не більше, ніж із восьми символів. Допускаються латинські букви (як великі, так і малі), цифри і спеціальні символи ~ # $ % & ( ) _ { }

В операційних системах Windows ім’я файлу утворюється не більше, ніж із 255 символів (у тому числі російських і українських літер), допускаються пробіли і символи + , ! - ; = [ ] Ім’я файла може містити більше однієї крапки.

Розширення (тип) файлу використовується для класифікації файлів, визначення належності до якоїсь групи з спільними ознаками.

Розширення файлу утворюється не більше, ніж із трьох символів, і є необов’язковим. Тип файл визначає користувач або програма, у якій він створювався.

Наприклад, можливі такі імена:

Svetal.doc, 12su_res.txt та інше.

Ім'я має містити не менше одного символу, тобто ім'ям файла не може бути запис «.dat», однак записи "l.dat", "g.dat" або "_.dat" уже є іменами.

В операційній системі MS-DOS, вивчення якої ви розпочинаєте, довжина імені файла не повинна перевищувати восьми символів, а розширення - трьох символів. Ім'я файла може складатися як з малих, так і з великих літер, до того ж MS-DOS не розрізняє їх. Внаслідок цього ім'я файла Sveta_l.doc може бути записане як sveta_l.doc, SVETA_l.doc, svETA_l.doc або SvetA_l.DOC. Для зруч­ності читання позначатимемо файли малими літерами і починатимемо ім'я фай­ла з великої літери, наприклад Class_7-a.xls або ExpensS.dat.

Якщо ім'я файла задає користувач, то розширення файла визначається його шюм. Тип файла пов'язаний із призначенням файла та з програмою, у якій він був створений або має відкриватися. Прийнято використовувати стандартні роз­ширення файлів. Наприклад, ім'я файла Respect.txt відповідає текстовому файлу з власним ім'ям Respect. Ім'я Exp2.pas - ідентифікує файл Ехр2, що містить текст програми на мові Паскаль. Файли, що виконуються, в системі MS-DOS мають розширення .com, exe і .bat. Файли графічних зображень можуть мати розширення ,bmp, .jpg, tif, .cdr тощо. А файли документів текстового процесора Word мають розширення . doc, файли електронних таблиць Excel - розширення . xls. Список можливих стандартних розширень можна було б продовжити.

Зазначимо, що при звертанні до файла можна не вказувати розширення (якщо немає інших файлів з таким самим ім'ям).

Окремі файли, записані на диск, можуть об'єднуватися в каталоги (їх також називають директоріями), а ті, у свою чергу, - в інші каталоги. Часто каталоги, що містяться в даному каталозі, називаються підкаталогами.В кожному з каталогів або підкаталогів можуть міститися файли.

Каталог -це спеціальний файл, у якому реєструються інші файли, а також підкаталоги, вкладені в даний каталог.

Для зручності збереження інформації й доступу до неї каталоги упоряд­ковуються в деяку структуру. Ця структура створюється за принципом під­порядкування або ієрархії *.

Цю структуру зручно переглянути за допомогою програми Провідник (аналогом каталогів є папки). Файли та каталоги зберігаються на дисках зовнішніх запам’ятовуючих пристроїв. У комп’ютера може бути декілька таких пристроїв – дисководів, що використовують жорстки диски, дискети, лазерні компакт диски.

Кореневий каталог – це головний каталог кожного диска. У нього реєструються звичайні файли і каталоги 1 рівня. У каталогах 1 рівня, у свою чергу, реєструються звичайні файли і каталоги 2 рівня тощо. Імена каталогів, включених один в інший, відокремлюються знаком “/”.

Шлях (маршрут) до файлу – це послідовність імен каталогів від кореневого каталогу до того каталогу, в якому міститься необхідний файл.

Накопичувач –пристрій зовнішньої пам’яті, на якому зберігаються файли. Накопичувачі прийнято позначати літерами англійського алфавіту з подальшою двокрапкою:

A: і B: - дисководи для гнучких магнітних дисків;

C: … Z: - логічні диски вінчестера, пристрої для оптичних, магнітно-оптичних, змінних дисків, логічні дички мережі.

Повне ім’я– (специфікація) файлу – це назва нагромаджувача, шлях до файлу і сама назва файлу. Наприклад, для файлу ABC.COM на малюнку повне ім’я буде записане так: C:\TECHER\UKRAINE\ABC\ABC.COM

Поточний каталог –каталог, із яким у даний час працює користувач.

У процесі роботи користувачеві постійно доводиться виконувати різні операції з файлами і папками: створення, копіювання, пересування, перейменування, видалення. Усі ці операції в різних операційних системах виконуються різними способами. У Windows зручно користуватися спеціальною програмою Провідник, що відображує на екрані структуру вкладеності папок і вміст папок.