 |
|
Закон вартості: сутність, механізм дії, функції. Товарний фетишизм.
1. До капіталізму панувала така форма ведення господарства як натуральне. Натуральне господарство – це таке господарство, в якому все що вироблялось, в ньому ж і споживалось. Це виробництво для власного споживання. Таке явище було наслідком нерозвиненості суспільного розподілу праці (СРП). І тільки з розвитком СРП, зокрема відділенням ремесла від землеробства і скотарства від рослинництва відбувся підрив замкнених кордонів натурального господарства. На перетині феодальних маєтків натуральне господарство повільно змінювалося на товарне під впливом СРП.
Товарне виробництво представляє собою таку форму організації виробництва, при якому продукти виробляються окремими уособленими виробниками, причому кожен спеціалізується на виробництві якогось продукту або його частки, тому для задоволення суспільних потреб необхідні обмін або купівля-продаж продуктів праці на ринку, в силу чого вони стають товаром.
Таким чином, умовою виникнення товарного виробництва являється СРП, спеціалізація, уособленність.
2. Розрізняють просте і капіталістичне товарне виробництво. Спільне в них те, що вони обидва засновані на СРП, але вони мають істотні відміни, а саме: в умовах простого товарного виробництва виробник виступає як володар засобів виробництва і результатів виробничого процесу, а в умовах капіталістичного товарного виробництва товаровиробник відокремлений від засобів виробництва, тому і не є власником кінцевої продукції. В капіталістичному товарному виробництві з’являється наймана праця, тобто сама робоча сила стає товаром. Саме тому капіталістичне товарне виробництво є найбільш розвиненою формою товарного виробництва. Товарна форма продукту праці є елементарною формою багатства капіталістичного суспільства. Подібно тому, як біологічний організм складається з клітин, які функціонуючи забезпечують йому життя, так і товарна форма продукту праці виступає клітиною такого суспільного організму, яким є капіталістичний спосіб виробництва.
3. Товар – продукт людської праці, призначений для обміну, для продажу на ринку. Для того щоб стати товаром, продукт повинен, по-перше, задовольняти якісь людські потреби, причому не особисті потреби, а суспільні. Ця здатність задовольняти потреби, приносити корисність являє собою споживну вартість. По-друге, продукт праці повинен потрапляти до споживання через обмін, тобто мати властивість обмінюватись на інші. Ця властивість утворює мінову вартість товару. Властивість до обміну подається як кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду.
Х тов. А= У тов. В
Якщо відволікатися від корисності речі, то всі товару предстануть у вигляді згустків людської праці. Праця, втілена в товарі, утворює вартість. Мінова вартість є формою прояву вартості. Таким чином, товар має дві властивості: вартість и споживну вартість.
4. Двоїстість властивостей товару обумовлена двоїстим характером втіленої в ньому праці. Праця, втілена в товарі виступає як абстрактна. Різнорідність товарів як споживних вартостей обумовлена тим, що на їх виробництво задіяна різна праця: різні знаряддя праці, предмети праці, характер трудових операцій. Внаслідок цього продукти праці мають різні споживні вартості. Але якщо відволіктись від корисної форми праці, то праця предстане як витрати енергії взагалі в фізіологічному сенсі слова, тобто як енергія мускулів мозку. Однак, поняття абстрактної праці як економічної категорії не вичерпуються працею в загальному сенсі. Наприклад, кріпак віддавав частку створеного їм продукту поміщику у вигляді оброку. Його праця без сумніву була витратою енергії в фізіологічному сенсі, але вона не була абстрактною, тобто утворюючою вартість. В умовах натурального господарства, коли продукти вироблялись і споживались в межах господарства, праця набувала безпосередньо суспільного характеру. Праця з самого початку мала своє цільове призначення ще в конкретній формі. Зовсім по-іншому постає справа в умовах товарного виробництва. Умовами його існування була, по-перше, спеціалізація виробників, а по-друге економічна уособленність. Завдяки спеціалізації праця кожного виробника носить суспільний характер. Працюючи один на одного, виробники уособлені. Економічна уособленість визначає працю як приватну. Основне протиріччя товарного виробництва і визначається як протиріччя між приватною та суспільною працею. Воно визначає, що праця виробника, хоча й має суспільний характер, безпосередньо в процесі виробництва він не виявляється має скрито-суспільний характер, тобто невідомо в якій мірі праця виробника необхідна суспільству. В самому процесі виробництва праця товаровиробника постає як приватна. Для того, щоб товаровиробник вступив в суспільний зв'язок з іншими товаровиробниками, з суспільством, його праця повинна проявити себе, як суспільна, як частка, доля всієї суспільної праці. Суспільний характер праці визначається на ринку в процесі обміну. Тільки через ринок, через рівняння продуктів праці визначається те спільне, що втілено в різних продуктах праці. Тільки за допомогою ринку визначається, що праця товаровиробників – це не тільки корисна конкретна праця даного виробника, а це суспільна праця взагалі, абстрактна праця. Таким чином, праця товаровиробника може визначити себе як суспільна лише прийнявши форму загальної праці або абстрактної. Тільки в формі абстрактної праця товаровиробників вступає в суспільний зв'язок як частка суспільної праці. Таким чином, абстрактна праця є, по-перше витрати праці взагалі, по-друге специфічно-історична форма прояву суспільної праці.
Вартість – це втілена в товарі абстрактна праця. Абстрактна праця і вартість, як результат абстрактної праці, характеризують відносини між виробниками в умовах товарного виробництва. Величина вартості визначається витратами праці і вимірюється робочим часом. При цьому мова йде не про індивідуальні витрати часу, а про суспільно-необхідні витрати часу. Під суспільно-необхідним робочим часом слід розуміти час, необхідний для виробництва будь-якої споживчої вартості за суспільно-нормальних умов виробництва, в даному середньому суспільстві, середньої вмілості та інтенсивності праці (середнє в розумінні на середньо-арефметичного, а средньо-зваженого, тобто найбільш типового, поширеного). Суспільно-необхідний робочий час – це час, за який вироблялася основна маса товару даного виду.
5. Редукція праці – процес зведення складеної праці до простої. Велична вартості товару прямо пропорційна кількості втіленої в ньому праці і зворотно пропорційна продуктивності праці. Продуктивність праці – це здатність конкретної праці виробляти в одиницю часу певну кількість споживних вартостей. Інтенсивність праці вимірюється кількістю праці в одиницю часу. З ростом продуктивності праці вартість одиниці товару зменшується, а вартість всієї маси товару не змінюється. Зростання інтенсивності праці призводить до того, що створюється більша величина вартості в одиницю часу, але вартість одиниці товару не змінюється.
6. Вартість– не фізична, а суспільно-соціальна властивість товару, тому визначається через відношення одного товару до іншого, тобто через мінову вартість.
На початкових ступенях розвитку людського суспільства панувала проста, випадкова або одинична форма вартості. В даному випадку кожен з товарів відіграє різну роль. Товар А виражає свою вартість відносно товару В, тому знаходяться в відносній формі. ТоварВ виступає вимірювачем для вираження вартості товару А і називається еквівалентом. Таким чином, форма вартості має два полюси: відносну і еквівалентну форми. Існують три особливості товару еквіваленту:
1) споживна вартість товарного еквівалента стає формою прояву своєї протилежності – вартості товару, який знаходиться в відносній формі;
2) конкретна праця, використана на створення товару-еквіваленту, виступає в формі прояву абстрактної праці товару, який знаходиться в відносній формі;
3) приватна праця, втілена в тваро-еквіваленті виступає в безпосередньо суспільній формі і визначає суспільний характер праці втіленої в товарі відносної форми;
Поглиблення СРП і розвиток форм обміну призвели до виникнення:
- повної або розгорнутої форми вартості;
У тов. В Х тов. А
Х тов. А Z тов. С У тов. А k тов. L
k тов. L Z тов. С
- загальної Х тов. А = У тов. В =Z тов. С = k тов. L ;
- грошової.
Гроші – загальний еквівалент, тобто товар, в споживної вартості якого знаходять вираз вартості усіх інших товарів. Сутність грошей полягає в їх функціях:
1) Міра вартості (це уявні гроші). Цю функцію гроші виконують через масштаб цін. Масштаб цін – це певна вагома кількість грошового матеріалу, прийнята за одиницю.
2) Засіб обігу (гроші виконують роль посередника при обміні. Цю функцію виконують тільки реальні гроші).
3) Засіб платежу (кредитні гроші).
4) Засіб утворення скарбів (гроші виходять з обігу та осідають у вигляді скарбів. Цю функцію виконують повноцінні «золоті» гроші).
5) Світові гроші (тверда валюта).
Існує закон грошового обігу – закон регулюючий масу повноцінний грошей, необхідних для обігу К грошей = ∑ цін всіх товарів - ∑ цін товарів, проданих в кредит - ∑ взаємопогашених платежів + ∑ цін товарів, строк сплати яких поступив Тобто Г = (Тц - Тк - Тс - Твп)/n. Швидкість обігу даної грошової одиниці.
Виникнення грошей пояснюють декілька теорій:
- номіналістична (С. Мілль) 17-18 ст. заперечує товарну природу грошей, вважають їх результатом змови між людьми з метою полегшення товаровирообмінних угод.
- металева пов’язана з дорогоцінними металами (срібло, золото), вважать їх дійсним багатством суспільства, грошима за своєю природою (Т. Ман, Д. Норс.)16-17 ст.
- державна (Кнапп): гроші створює держава, нагороджує примусовим курсом, визначає вартості;
- кількісна теорія (Д. Юм, Д. Рікардо, Дж. Локк, И Фишер). Заперечували об’єктивний закон грошового обігу.
7.Стихійним регулятором товарного виробництва виступає закон вартості. Це основний закон товарного виробництва. Це закон, за яким товари обмінюються, як носії однієї і тієї же кількості абстрактної, суспільно-необхідної, простої праці.
Механізм дії закону вартості проявляється через відхилення ціни від вартості. Ці коливання відбуваються тому, що в товарному виробництві товаровиробники працюють на невідомий ринок, тому використовують на виробництво товарів праці більш чи менш порівняно з суспільною потребою в цих товарах. В залежності від попиту і пропозиції ціна може відхилятись від вартості вверх або вниз, але ніколи не може від неї відірватися.
Закон вартості виконує такі функції:
1) відбувається стихійний розподіл суспільної праці за галузями та сферами матеріального виробництва (регулююча).
2) (стимулююча) двигун розвитку продуктивних сил в умовах товарного виробництва, діє як фактор зростання продуктивності праці.
3) відбувається диференціація товаровиробників в процесі перетворення простого товарного виробництва в капіталістичних.
Особливість товарного виробництва заключається в тому, що відносини між товаровиробниками на поверхні суспільства виступають не як людські відносини, а як відносини між речами. Економічно це закріплюється тим, що далі товаровиробників визначаються тим, обмінюють вам свої товари на ринку чи ні. Людські відносини перетворюються в залежну форму відносин: товари-гроші. Це явище отримало назву «товарний фетишизм». Воно стало породженням протиріччя товарного виробництва, тобто протиріччя між приватною і суспільною працею.