 |
|
Кредит та його форми. Банківська система. Акціонерний капітал і акціонерні товариства. Акції, курс акцій. Фіктивний капітал.
1.Історичним попередником сучасного позичкового капіталу був лихварський капітал. Лихварський капітал - властива для докапіталістичних формацій форма капіталу, який приносить відсоток. Він існував у формі позик землевласникам, аристократії, дрібним товаровиробникам. Феодали– землевласники брали позики для придбання тих предметів, які не вироблялись в їх маєтках, а також зброї і предметів розкоші. Аристократія - брала позику на розкіш, проведення балів, тощо. Дрібні товаровиробники звертались до лихваря, щоб підтримати своє виробництво.
Джерелом позичкового проценту, який отримував лихвар, була додаткова, а іноді і необхідна праця рабів, кріпаків, дрібних товаровиробників. Цим лихварський капітал суттєво відрізняється від сучасного позичкового капіталу. Лихварський процент ще відрізняється від позичкового дуже високою нормою проценту, яка пояснюється тим, що лихвар був монополістом на грошовому ринку, тільки він мав вільні кошти для надання позик. Це становище було підірвано розвитком промислового капіталу.
Як відомо, капітал залишається капіталом тільки тоді, коли він безперервно рухається, здійснює кругооборот, перетікаючи з однієї функціональної форми в іншу. В процесі кругообороту деякі частини промислового капіталу випадають з кругообороту, відокремлюються, приймаючи форму тимчасово вільного грошового капіталу. Джерела позичкового капіталу:
1. В процесі кругообороту основного капіталу відбувається уособлення у вигляді амортизаційного фонду і доки не настав термін відшкодування основного капіталу за натурально-речовою формою, кошти залишаються тимчасово вільними і можуть бути віддані в позику.
2. В процесі обороту оборотного капіталу виникають тимчасово вільні кошти внаслідок різниці в строках реалізації товарної продукції і закупівлі сировини.
3. Як частка оборотного капіталу заробітна плата також виступає джерелом утворення позичкового капіталу, тому що термін виплати заробітної плати не співпадав з терміном утворення фонду заробітної плати.
4. Тимчасово вільною можуть бути частка m, яка йде на нагромадження. Розширення виробництва обумовлює нагромадження великих розмірів, для цього потрібен час. Впродовж цього часу кошти є вільними.
5. Пенсійні, страхові, інші фонди.
Капітали Рантьє, а також тих шарів населення, що вклали гроші до банку, також можуть виступати джерелом позичкового капіталу.
Виникає протиріччя: вивільнений в процесі виробництва капітал перестає бути самозростаючою вартістю, він не перетворюється на елемент продуктивного капіталу, не приносить додаткову вартість. Протиріччя вирішується перетворенням тимчасово вільних коштів промислового капіталіста на позичковий капітал.
Особливості позичкового капіталу:
1. Позичковий капітал постає як капітал-власність на відміну від капітал-функції. Капіталіст, віддавши свій капітал в позику, залишається власником цього капіталу і цей капітал відносно нього буде виступати як його власність. Але функціонує він у руках іншого капіталіста. Це призводить до виділення групи капіталістів-власників і функціонуючих капіталістів.
2. Позичковий капітал виступає як особливий товар, а угода позики – це своєрідна купівля-продаж цього товару. Однак ця угода відрізняється від звичайної купівлі-продажу тим, що в неї сплачується не вартість позичкового капіталу, а його особа споживна вартість, тобто здатність приносити функціонуючому капіталісту додатковий прибуток. Ціною, яку сплачує функціонуючий капіталіст, капіталісту-власнику за позичковий капітал, є позичковий процент. Необхідно зазначити, що позичковий процент є ірраціональною формою ціни, тому що висловлює не його вартість, а споживну вартість
3. Позичковий капітал має особливий характер відчуження. При продажу всякий товаровласник, отримуючи гроші за свій товар, втрачає всі права на нього,а сам товар знищується в процесі споживання. Позичковий капіталіст зберігає право власності на товар «капітал», він повертається до нього потім. При продажі цього товару власник не отримує еквівалент вартості, а отримує певну платню за користування ним у вигляді позичкового проценту.
Позичковий капітал є найбільш фетишиською, найбільш втаємниченою формою капіталу. Його рух здійснюється за формулою Г-Г'.
Ніби гроші здатні самі по собі самозростати, народжувати нові гроші. Здається, що тимчасово вільні кошти промислового капіталіста десь поблукали і повернулись до нього з позичковим процентом. Саме сутність позичкового проценту з’ясує ці моменти.
2.Функціонуючий капіталіст отриману позику вкладає у виробництво певних товарів і отримує m. Тобто використовує капітал – функцію продуктивно. Після продажу товарів m перетворюється на прибуток. Частку цього прибутку він повинен віддати власнику капітала у вигляді позичкового проценту як плату за отриманий на певний термін капітал. Позичковий процент є вдвічі перетворена форма m(m – перетворюється на прибуток, а частка прибутку – на позичковий процент). Друга частина прибутку, яка залишається у функціонуючого капіталіста після сплати позичкового проценту, утворює підприємницький дохід. Отже m, приймає дві форми: позичковий процент і підприємницький дохід, а позичковий капітал існує одночасно у двох формах: як капітал-власність і капітал-функція.
Норма позичкового проценту – це відсоткове співвідношення частки прибутку, яка виплачується на позичковий капітал за рік, до величини позичкового капіталу.
Якщо попит на позичковий капітал більший, ніж його пропозиція, то позичковий процент зростає і навпаки. Але існує межа коливання позичкового проценту. Норма проценту не може бути вищою за середню норму прибутку, тому що функціонуючий капіталіст не захоче брати позику. А нижча межа – це «0», але в такому випадку капіталовласник не матиме сенсу перетворювати вільні гроші на позичковий капітал. Ряд економістів вважають, що норма проценту має тенденцію до зниження у зв’язку з тенденцієюp' до зниження.
3. Капіталістичний кредит виступає як форма руху позичкового капіталу. Кредит – це позика в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний термін і з виплатою позичкового проценту. Кредит опосередковує мобілізацію тимчасово вільних грошових коштів і їх розподіл між господарюючими суб’єктами. Кредит сприяє розширенню обсягів виробництва, тому що підприємець може отримати необхідні для цього кошти, вступивши в кредитні відносини. Також кредитні можливості сприяють техніко-технологічному розвитку виробництва. А разом з цим і розвитку зв’язків між галузями, між господарюючими суб’єктами.
Кредит виступає в двох основних формах: комерційний і банківський. Комерційний кредит подається функціонуючим капіталістам один одному в товарній формі. Це виражається у вигляді відстрочення платежу. На підставі комерційного кредиту виникає особливий вид розрахункового документу – вексель.
Вексель – це боргове зобов’язання, яке видає боржник кредитору і яке свідчить про обов’язкове повернення певної суми грошей в певний термін і з певним процентом. Отримувач векселя може передати його іншому підприємцю як плату за отриманий товар. Передача векселя оформлюється передаточним надписом – індосаментом.
Підприємець може передати вексель не лише іншому підприємцю, а й банку і отримати кредит вже в грошовій формі.
Комерційний кредит носить обмежений характер. Ця обмеженість виявляє себе в тому що:
1. Комерційний кредит можуть надавати і отримувати підприємці, чиї виробництва пов’язані технологічно.
2. Надається на короткий термін.
3. Обмежений кількісно, тобто підприємець може надати його тільки в обсязі виробленого товарного капіталу Т'.
4. Комерційний кредит неможливо використовувати для виплати заробітної плати.
Тому виникає потреба в такій формі кредиту, яка б подолала обмеженість комерційного кредиту. Такою формою є банківський кредит.
Банківська система більшості країн є дворівневою. Перший рівень – це центральний банк, в Україні – це Національний Банк України, НБ виконує слідуючі функції.
- забезпечує стабільність національної грошової одиниці;
- регулює величину грошової маси в країні.
- надає позики комерційним банкам та контролює їх діяльність;
- здійснює грошову емісію;
- проводить операції з цінними паперами.
Другий рівень утворюють комерційні банки саме вони надають кредити функціонуючим капіталістам. Банки – особливі економічні інститути, головними функціями яких є акумуляція грошових коштів, надання кредитів, здійснення грошових розрахунків, випуск цінних паперів. Операції, які здійснюють банки, поділяються на активні і пасивні. До пасивних належать операція по збору, акумуляцій грошових коштів. Джерелом грошових коштів банку є власні кошти банкірів, тимчасово вільні кошти підприємців, збереження населення, збереження суспільних організацій, наприклад профспілок.
Активними є операції по розміщенню, використанню зібраних коштів, головним чином – це надання позик. Банк надає позики під певне забезпечення. Відповідно до цього позики поділяються на вексельні, під товарні, фондові, бланкові.
Вексельні операції включають позики під заклад векселів, а також облік векселів. Облік векселя – це придбання банком векселя, у якого ще не настав термін сплати, при цьому банк отримує позичковий процент.
Під товарні позики – це позики, які надаються під товари, які знаходяться на складах або у торговому обігу, під товарно-транспортні накладні.
Фондові– це позики під заклади цінних паперів: акцій, облігацій.
Бланкові позики – надаються «під бланк фірми», тобто без забезпечення. Такі позики можуть отримувати тільки підприємства з високим рівнем довіри, перевіренні тривалою співпрацею з банком.
Банківський кредит – це кредит, який надається власниками грошових коштів і банками промисловцями, торгівцями та іншими господарюючим суб’єктом у вигляді грошових позик. Він також класифікується слідуючим чином:
- державний кредит надається державою у вигляді надання позик, випуску займів.
- Споживчий кредит – це кредит населенню для придбання предметів споживання.
- Іпотечний кредит – це довготривала позика під заставу нерухомості землі, будівель.
- Міжнародний кредит – форма руху позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, зв’язаних з наданням товарних і валютних ресурсів іншій країні на умовах повернення , строковості і виплати процентів.
Основні функції банків – це зосередження тимчасово вільних грошових капіталів, збережень населення і доходів, видача позик підприємцям, фірмам центральним і місцевим органам державної власті; посередництво в розрахунках і платежах, перетворення частки грошових доходів в капітал; випуск кредитних засобів обігу (векселів, банкнот, чеків, кредитних карток); операції з цінними паперами; фінансова інфляція.
Комерційні банки бувають спеціалізовані і універсальні.
Метою комерційних банків, як і будь-якого капіталістичного підприємства, є отримання прибутку, який характеризує ефективність діяльності банку. Представляє собою різницю між сумою отриманих і виданих банком процентів. Окрім цього до банківських прибутків входять доходи на власний капітал банків, а також прибуток від операцій з цінними паперами. Розрізняють Валовий прибуток і чистий банківський прибуток. Валовий прибуток складається з доходу від обліково-позичкових операцій, доходів від цінних паперів, від посередницьких операцій, біржові угод. Чистий прибуток – це різниця між валовим прибутком і витратами по здійсненню банківських операцій (утримання приміщення, заробітна плата, оргтехніка, охорона). Норма банківського прибутку розраховується як відсоткове співвідношення маси отриманого прибутку до власного капіталу банку.
Кредит відіграє важливу роль в суспільному відтворенні:
- здійснює перерозподіл капіталу між галузями виробництва і бере участь в зрівнянні норми прибутку в середню;
- сприяє нагромадженню капіталу, його концентрації і централізації;
- регулює і контролює грошовий обіг;
- скорочує витрати обігу;
- прискорює процес виробництва і оборот капіталу, сприяє економічному зростанню.
На основі кредиту виникає акціонерний капітал.
4.З розвитком кредиту і банків пов’язанні утворення акціонерних товариств, які використовують акціонерний капітал. Акціонерний капітал – пайовий капітал, який утворюється завдяки об’єднання багатьох індивідуальних капіталів і коштів вкладників шляхом випуску і продажу акцій і облігацій на фондовій біржі (або ринку цінних паперів). Акціонерні товариства – форма централізації капіталу і одночасно форма сучасних великих капіталів. В розвинених країнах більша частина промислових товарів виробляється на акціонерних підприємствах.
Перші акціонерні товариства виникли у Великобританії в 1600 р., згодом у Голландії, Німеччині, Данії. Але бурхливий розвиток Акціонерного товариства розпочався наприкінці 19 ст. і був викликаний потребами розвитку продуктивних сил суспільства і розширенням капітального виробництва. Умови, порядок, юридичні норми створення акціонерних товариств регулюються законодавствами кожної даної країни. Але існують загальні риси, а саме: група засновників повинна розташовувати повною сумою грошового капіталу, отримати дозвіл на випуск акцій. Постає питання: чому не вистачило банківського капіталу і виник акціонерний капітал? Створення великих підприємств зі значною часткою основного капіталу в їх структурі і тривалий термін будівництва вимагали значних коштів. Коштів окремих капіталістів було недостатньо, а банківські кредити не могли забезпечити будівництво залізниць, портів тощо зі слідуючих причин:
1. банки могли надавати кредити індивідуальним позичальникам в обсягах, який не перевищив власного капіталу позичальника, інакше банк втрачає гарантії на повернення позики;
2. банківський кредит видається на певний термін, по закінченню якого кредит треба повертати і весь термін сплачувати проценти.
Треба було шукати інші джерела фінансування і цим джерелом стало утворення акціонерного капіталу. Акціонерний капітал формується шляхом випуску акцій і продажу їх всім бажаючим.
Акція – цінний папір, який свідчить про внесення певного паю у капітал акціонерного товариства і дає право власнику на отримання доходу у вигляді дивіденду, який складає частину прибутку даного акціонерного товариства. Вартість акцій, яка зазначена на самій акції, називається її номінальна вартість. Купуючи акцію, акціонер не може продати чи повернути її акціонерному товариству, яке її випустило, він може продати її лише на фондовій біржі (ринку). Там акція може бути продана за ціною, яка відрізняється від номінальної вартості і називається курсом акцій.
Розмір дивіденду залежить від величини прибутку, отриманого акціонерним товариством за певний відрізок часу (за рік), від кількості випущених акцій, від співвідношення розподіленого і нерозподіленого прибутку.
Номінальна вартість залежить від суми реального капіталу, вкладеного в акціонерне товариство та числа випущених акцій.
Курс акцій залежить від розміру дивіденду і рівня позичкового проценту.
*100%
Випускаються акції слідуючих видів:
І. За характером розпорядження:
- іменні;
- на пред’явника;
Іменна акція– це акція, яка належить конкретному власнику, її рух фіксується в спеціальній книзі реєстрації акцій. (Акції трудового колективу тільки іменні).
На пред’явника акцій враховуються лише кількісно, їх рух не потребує узгодження інших акціонерів.
Іноді акціонерні товариства обмежує кількість акцій у одного власника.
ІІ. За розміром доходу бувають:
- прості, (звичайні);
- привілейовані.
Проста акція надає право голосу (але не завжди) і дивіденд в залежності від прибутку акціонерного товариства, але після того, як власники інших типів акцій отримали свою частку доходу. Виплата дивідендів щорічно за цими акціями не гарантована.
Привілейована акція – не дає права голосу, але надає першочергове право на отримання частини прибутку у вигляді фіксованого доходу. (Це може бути щомісячний доход, може бути щорічний і залежить від номінальної вартості акції. Але доход виплачується незалежно від того, є прибуток в акціонерному товаристві, чи ні. Кошти тоді беруться за рахунок резервного фонду).
Окрім акцій і векселів, відомих з попередньої теми, поширеною формою боргових зобов’язань, є облігація. Облігація – цінний папір, який свідчить про внесення її власником грошових коштів і який підтверджує зобов’язання відшкодувати її вартість в певний термін з виплатою фіксованого проценту. Облігації не дають права голосу.
Повний контроль за рухом акціонерного капіталу забезпечує контрольний пакет акцій. Формально він повинен складати 50% і 1 акцію, на практиці достатньо 30%. Існує також «система участі», яка полягає в створенні «дочірніх» акціонерних товариств. Найбільш розповсюдженою формою є «холдинг-компанії».
Холдинг-компанія – це організація, основна функція якої управління діяльністю декількох акціонерних товариств через володіння їх контрольним пакетом.
Треба відмітити, що засновники акціонерного товариства отримують доход, який називається установчий прибуток. Установчий прибуток – це прибуток, який привласнюють засновники акціонерного товариства у вигляді різниці між сумою грошових коштів, отриманих від реалізації акцій і вартістю капіталу, реально вкладеного у виробництво.
Розраховувати його можна за формулою: УП =(Ка-На)*N, тобто різниця між курсовою і номінальною вартістю всіх випущених акцій. Установчий прибуток завжди виникає при створенні акціонерного товариства, або коли індивідуальні капіталістичні підприємства перетворюється на акціонерні. Установчий прибуток може бути отриманий і шляхом так званого «розводнення акцій». Розводнення – це додатковий випуск акцій без збільшення реального функціонуючого капіталу, який може бути здійснено при зростанні прибутку акціонерного товариства. За цих умов правління акціонерного товариства може прийняти рішення не збільшувати розміри дивідендів на діючі акції, а випустити додаткові акції. Тим самим забезпечити засновникам додатковий прибуток. Якщо розводнення відбувається без збільшення прибутку, тоді буде зменшуватись дивіденд, а засновники все одно отримують установчий прибуток.
В цій формі установчого прибутку, дійсне джерело його замасковано.
На поверхні це виглядає так, немов засновники привласнюючи різницю між продажною ціною акцій і функціонуючим капіталом, тим самим привласнюють частку чужих грошових капіталів і грошових коштів населення. Створюється уява, що джерелом установчого прибутку є не експлуатація найманої праці, не m, а перерозподіл існуючих грошових капіталів. Ця уява підкріплюється ще й тим, що установчий прибуток, як правило, привласнюються що до того, як почне своє функціонування акціонерне товариство. В дійсності у вигляді установчого капіталу привласнюється частка m, яка буде створена в процесі функціонування акціонерного товариства. Ця частка привласнюється достроково, в момент продажу акцій, що породжує уяву про відсутність зв’язку з процесом виробництва m.
У вигляді установчого прибутку привласнюється не вся майбутня m, а лише та їх частка, яка потає у вигляді підприємницького доходу.
Таким чином установчий прибуток за своєю суттю є капіталізованим підприємницьким доходом. Однак в установчий прибуток може іноді входити і частка чужих привласнених капіталів.
Фіктивний капітал – це капітал, представлений цінними паперами, який приносить доход її власникам і який здійснює самостійний рух на ринку цінних паперів, де вони продаються і купуються. Фіктивний капітал матеріалізовано в титулах власності, які існують у вигляді акцій, облігацій, закладних іпотечних банків тощо.
Фіктивний капітал суттєво відрізняється від реального капіталу. Реальний капітал – це промисловий капітал з усіма його відокремленими функціональними формами, він функціонує у процесі виробництва. Фіктивний капітал не виконує ніяких функцій у процесі руху і самозростання промислового капіталу і функціонує у сфері обігу, його величина ніяк не впливає на величину реального капіталу. Величина реального і фіктивного капіталів не співпадає. Фіктивний капітал змінюється при незмінній величині того об’єкту , тінню якого він є. Величина фіктивного капіталу залежить від курсу акцій, а курс змінюється під впливом дивідендів і норми проценту. Фіктивний капітал за обсягом цінних паперів, які обертаються на фондовому ринку, перевищують величину реального капіталу, представником якого він виступає. Значне перевищення фіктивного капіталу під реальними може призвести до фінансової кризи.