 |
|
Ціна землі та її динаміка.
1. Розвиток капіталізму в сільському господарстві має певну специфіку, обумовлену тим що основним засобом виробництва в ньому постає вільно-невідтворювальний фактор – земля. Кількість земель, гідних для обробки, в усякій державі завжди обмежена і природно, ще до виникнення капіталізму ці землі були розподілені між представниками пануючого класу феодального суспільства. Саме тому, проникнення капіталізму в сільське господарство наштовхувалося на жорстке протистояння земельних власників щодо сільськогосподарського виробництва. Виробництво у сільському господарстві значно залежить від природно-кліматичних умов, також продукцію сільського господарства неможливо створити в іншому секторі економіки. Специфічними виступають і виробничі відносини в сільському господарстві, що виявляться, насамперед, у формах землекористування, у рентних відносинах.
Виробничі відносини в аграрному секторі у докапіталістичних формаціях характеризувалися слідуючими рисами:
- більша частка продукту, вироблена у феодальному господарстві, в ньому і споживалась; товарність виробництва низька;
- виробництво здійснювалося на основі простих ручних знарядь праці, що обумовлювало невисокий рівень продуктивності праці;
- знаряддя праці, як правило, належали селянину, з їх допомогою він обробляв і власну земельну ділянку, і землю феодала;
- селянин (кріпак) знаходився в особистій залежності від феодала.
Названі особливості знайшли вираз у рентних відносинах. У феодальному суспільстві вони базуються на неекономічному примущенні до праці, сільський виробник змушений віддавати частку створеного продукту феодалу тому, що юридично залежав від нього. У вигляді ренти кріпак віддавав весь вироблений додатковий продукт, а нерідко і частину необхідного. Отже феодальна рента відбиває відносини між двома класами: феодалами і залежними селянами.
Історично феодальна земельна рента існувала фермах:
Відробна рента (панщина) – селянин повинен був певний час працювати на пана, наприклад, з дні на тиждень, оброблюючи своїми знаряддями праці землю пана, інший час він працював на своїй ділянці, створюючи продукт для власного споживання.
Продуктивна рента (оброк) – селянин весь час працював на виділеній йому ділянці землі, а частину продукту був зобов’язаний віддавати пану.
Напрошується висновок, що рента – це плата заправо користування землею, або економічна форма реалізації земельної власності.
Грошова рента: селянин повинен був виробити додатковий продукт, продати його і певну суму грошей віддати пану. Саме грошова феодальна рента була попередницею капіталістичної земельної ренти.
Сучасна економічна думка широко трактує поняття «рента». Так, Армен Алчіан, почесний професор Каліфорнійського університету, відмічає: «Рентою називають плату за використання ресурсів – землі, праці, обладнання ідей і навіть грошей. Рента за використання праці звичайно називається заробітною платою, плата за використання землі і обладнання – рентою, плата за використання ідеї – «роялті», а плата за користування грошима – процент. Ми будемо користуватися терміном «рента» стосовно відносин у сільському господарстві.
Капіталістичні виробничі відносини поступово формувалося і розвивалися в аграрному секторі економіки. Відбулося відділення землі як об’єкту власності від землі, як об’єкту прикладення капіталу, тобто землевласник не вкладає свої капітали в обробку землі, а передає цю функцію капіталісту – орендарю, який вже вступає в відносини з найманими робітниками. Тому економічні відносини щодо виробництва і перерозподілу m в сільському господарстві складаються не між двома класами, а між трьома. Ці відносини отримують своє матеріальне відношення в русі капіталістичної земельної ренти. Вона суттєво відрізняється від феодальної земельної ренти:
1. феодальна земельна рента характеризує відносини між пануючим класом і класом безпосередніх виробників. Капіталістична земельна рента характеризує відносини не лише між господарюючим класом, а й в межах нього: капіталіст власник, капіталіст – орендар і найманий робітник.
2. при феодалізмі джерелом земельної ренти була додаткова і частково необхідна праця особисто залежних селян чи кріпаків. При капіталізмі джерелом земельної ренти виступає m, яка створюється найманими робітниками.
3. феодальна земельна рента привласнювалась шляхом позаекономічного примушення до праці.
Капіталістична земельна рента привласнюється завдяки товарно-грошових відносин, юридично приймаючи форму договору оренди землі.
4. феодальна земельна рента спочатку була у вигляді відрубної, продуктової, а після в грошовій.
Капіталістична земельна рента існує лише в грошовій формі.
Плата капіталістами-орендарями земельної ренти за рахунок частки m передумовлює існування в сільському господарстві певного надлишку над середнім прибутком. Плата ренти за рахунок Рср неможлива: капіталісти-орендарі вкладають свій капітал в сільське господарство не заради виробництва сільськогосподарської продукції, а для отримання прибутку. Тому, якщо б вони отримували прибуток менший за Рср , тобто менший, ніж у промислових капіталістів, то відбувся б відтік капіталу з сільського господарства у промисловість.
Таким чином, основою земельної ренти може бути лише надлишок m над Рср .
Можна сказати, що рента – це економічна форма реалізації земельної власності; плата за землю; перетворена форма m. Слід розлічати ренту і орендну плату. До складу орендної плати входить земельна рента і процент на вкладений капітал. Так, якщо на орендованій ділянці є якість будівлі, споруди, то орендар сплачує певний процент від їх вартості. Крім того, орендар здійснює амортизаційні відрахування за елементи основного капіталу, які належать землевласнику і вони також входять до складу орендної плати.
2. Причиною існування диференційної земельної ренти є монополія на землю як об’єкт господарювання. Це означає, що орендар та певний термін, зазначений у договорі оренди, виступає єдиним, монопольним користувачем цієї землі і ніхто, крім нього, не має права вкладати капітали в цю ділянку землі і отримувати прибуток. За право, за виключну можливість вкладати власні капітали в дану ділянку землі і отримувати прибуток орендар сплачує землевласнику диференційної ренти.
Умовою існування диференційної земельної ренти є те, що земля, як основний, вільно-невідтворювальний фактор виробництва, обмежена за кількістю і відрізняється за родючістю. Тобто всі землі можна умовно поділити на три групи ділянок: гірші, середні, кращі. Причому для задоволення потреб в сільському господарстві продукції недостатньо використовувати тільки середні і кращі ділянки, стає потрібними застосувати й гірші. Ділянки відрізняються не лише родючістю, а й місцезнаходженням. Тут треба зазначити, що в сільськогосподарській виявляється специфічна особливість ціноутворення. Якщо в промисловості вартість продукції формується на рівні середніх суспільно-необхідних витрат праці, то в сільському господарстві вартість формується на основі найбільших витрат праці, тобто по гірших ділянках. Інакше капіталісти не матимуть ніякого сенсу застосувати їх у виробництві і не будуть задовольнятись потреби суспільства в сільськогосподарській продукції.
Тому застосування гірших ділянок, виробництво на них є суспільно-необхідним. Так як однакові витрати праці на різних за родючістю ділянках мають різну продуктивність, тому й індивідуальна вартість продукції на різних ділянках буде різною.
Найбільшою вартістю буде на гірших ділянках, але саме за цією вартістю реалізується продукція, тоді капіталісти-орендарі середніх і кращих ділянок систематично будуть отримувати додатковий прибуток, який дорівнює різниці між індивідуальною вартістю продукції на середніх і кращих ділянок землі, і суспільною вартістю, яка формується на гірших ділянках. Цей надлишковий прибуток, який виникає лише на кращих і середніх ділянках, привласнюється землевласниками і утворює диференційну земельну ренту.
Крім того, надлишковий продукт створюється не родючістю ґрунту, а працею найманих робітників, тому ми і кажемо, що джерелом диференційної земельної ренти є праця найманих робітників в сільському господарстві.
Розрізняють диференційну земельну ренту І роду і ІІ роду.
Механізм утворення диференційної земельної ренти І роду можна розглянути на слідуючому умовному прикладі.
| Ділянки землі | Витрати капіталу | К-ть продукції (ц) | Р'ср | Індив. ціна вир-ва | Ринкова ціна | Диф. рента | ||
| 1ц | вся | 1ц. | вся | |||||
| Гірша | 20% | - | ||||||
| Середня | 20% | +30 | ||||||
| Краща | 20% | +60 |
Диференційна земельна рента І роду, як вже було зазначено, являється різницею між суспільною та індивідуальною ціною виробництва на сільськогосподарську продукцію. Ця різниця може бути пов’язана з різною родючістю земель, або різним місцезнаходженням: поблизу ринку збуту чи розвиненої транспортної мережі. Диференційну земельну ренту І роду отримують власники середніх і кращих ділянок. Причому сільське господарство не бере участі в усередненні норми прибутку, тому що не є частиною міжгалузевої конкуренції. Причиною тому є земельна власність. Для розрахунку суспільної ціни виробництва береться до уваги Рср, яка складається в промисловості.
Додатковий прибуток може виникнути й на однакових за якістю землях, якщо в них послідовно вкладена неоднакова сума капіталу.
Якщо ці додаткові капіталовкладення приносять продукцію з індивідуальною вартістю більш низькою, ніж вартість продукції з гірших ділянок, тоді вони й дають додатковий прибуток, який виступає у вигляді диференційної земельної ренти ІІ роду.
Тут треба зазначити, що ведення сільського господарства буває двох видів:
1. екстенсивний шлях зростання випуску сільськогосподарської продукції полягає в збільшенні посівних площ, зростанні поголів’я худоби, залучення додаткової робочої сили при незмінній продуктивності праці. Але кількість земель, які можна використовувати для землеробства обмежена, до того ж значну частину землі займають міста, дороги, промислові будови. Отже екстенсивні шляхи розвитку сільського господарства для значної кількості країн можна вважати вичерпаним.
2. інтенсивний шлях розвитку передбачає раціональне використання землі, кращу її обробку за рахунок додаткових вкладань капіталу, застосування технологій, які забезпечують збільшення врожаю, селекційну роботу в усіх галузях сільського господарства.
Наслідком інтенсифікації і є поява диференційної земельної ренти ІІ роду. Диференційна земельна рента ІІ роду обумовлена різницею в продуктивності додаткових вкладень капіталу в одну і ту ж ділянку землі. Внаслідок інтенсифікації виробництва орендатор отримує надприбуток, який він буде привласнювати до того часу, коли закінчиться термін оренди, або будуть переглянуті умови оренди. Коли це відбудеться надприбуток від додаткових вкладань капіталу, буде вилучати власник землі. Цей момент породжує протиріччя стосовно термінів оренди. Орендар прагне укладати договір на тривалий термін, щоб мати змогу отримувати надприбуток, а власник землі прагне до нетривалих строків оренди, щоб вилучати надприбуток у вигляді диференційної земельної ренти І роду.
Основні відміни між двома формами диференційної земельної ренти:
1. диференційна земельна рента І роду виникає на основі екстенсивного ведення господарства, диференційна земельна рента ІІ роду – на основі інтенсивного.
2. диференційна земельна рента І роду повністю привласнюється землевласником, диференційна земельна рента ІІ роду частково і тимчасово - капіталістом-орендарем.
3. диференційна земельна рента І рівня виникає лише на кращих і середніх ділянках землі, а диференційна земельна рента ІІ рівня може виникнути і на гірших.
3. Причиною виникнення абсолютної земельної ренти є монополія приватної власності на землю. Остання проявляє себе в тому, що жоден землевласник (навіть гіршої ділянки) не дасть нікому прикласти капітал і працю до своєї ділянки без виплати ренти. Також відомо що за часів капіталізму впродовж довгого терміну сільське господарство в значній мірі відставало від промисловості за рівнем техніки. Наслідком цього є більш низька органічна будова капіталу в сільському господарстві , ніж в промисловості. Це означає, що вартість товарів вища за ціну виробництва. Тобто m перевищує середній прибуток. Ця різниця утворює абсолютну земельну ренту.
Таким чином, умовою утворення абсолютної земельної ренти є більш низька органічна будова капіталу у сільському господарстві, ніж у промисловості.
Джерелом абсолютної земельної ренти є неоплачувана додаткова праця найманих сільськогосподарських робітників. Абсолютну земельну ренту отримують власники абсолютно всіх земельних ділянок.
Ми з’ясували, що диференційну земельну ренту приносять кращі і середні земельні ділянки, абсолютну земельну ренту – всі ділянки, а деякі ділянки приносять їх власником монопольну ренту. Ці ділянки характеризуються особливими кліматичними умовами; продукти, що на них вирощують, мають унікальні, перетворені властивості, їх неможливо виростити на інших землях. Так, на південному узбережжі Криму є місцевість, де вирощують мускатний сорт винограду «Червоний камінь», в іншому місці виноград таких властивостей вирощувати неможливо. Інший приклад – виноград, який вирощують у Франції в провінції Шампань. Зрозуміло, що кількість таких продуктів обмежена, тому ціна носить монопольний характер і визначається не витратами, а співвідношенням попиту і пропозиції. Монопольний прибуток внаслідок монополії приватної власності на землю переходить від капіталіста-орендаря до землевласника, перетворюючись у монопольну ренту. Але земельна власність сама по собі не є причиною існування монопольної ренти. Її джерелом є монопольна ціна.
Існує ще рента в здобуваючій промисловості і будівництві. Перша пов’язана з розробкою надрів орендованої ділянки і аналогічна ренті сільськогосподарського виробництва. Друга – виплачується власнику земель за оренду їх під будівництво промислових, транспортних, торгових, житлових споруд.
Особливістю цієї ренти є те, що її величина залежить від місцезнаходження споруди. Це підвищує зростання квартирної плати і взагалі гальмує будівництво дешевого житла.
4. Оскільки в умовах капіталізму існує монополія приватної власності на землю, то земля стає об’єктом купівлі-продажу, тобто товаром.
Товар, як відомо має споживну вартість і вартість. Споживна вартість проявляється в здатності приносити ренту, прибуток, додаткову вартість.
Вартість створюється витратами праці. Але земля не є продуктом праці, тому не має вартості, але має її грошовий вираз – ціну, оскільки продається і купується. Постає питання: для чого купують землю? Щоб вона приносила доход власнику у вигляді ренти. Логічно припустити, що чим більшу ренту приносить певна ділянка землі, тим вище її ціна. Коли власник землі хоче її продати, він все одно хоче отримувати доход, не менший за ренту. А власник грошей, який хоче придбати землю, хоче віддати за неї саме стільки грошей, скільки приносять йому доход, рівний ренті, яку він зможе отримувати. Таким чином, ціна землі рівновелика такій сумі грошей, яка будучи віддана в позику, щорічно приноситиме доход, рівновеликий ренті. Отже, ціну землі можна розрахувати за формулою:
Цз - прямопропорційна R і оборотнопропорційна величині позичкового проценту.
З розвитком ринкового господарства ціна землі зростає. Це пояснюється тим, що норма позичкового проценту має тенденцію до зниження, а величина ренти зростає, а також підвищується попит на землю, розміри якої обмежені.