 |
|
Державно-монополістична стадія капіталістичної економічної системи.
1. До цієї пори розглядаючи закони капіталістичного суспільства, ми виходили з того що суспільство характеризується конкурентною боротьбою. В історичному плані таке суспільство мало місце в середині 19 ст. і було об’єктом класичної економічної теорії. Подальший розвиток капіталізму свідчить,що ті глибокі зміни, які відбувалися були не випадкові, а закономірні, тобто відповідають законам розвитку самого капіталізму.
1. Вільна конкуренція веде до розвитку процесів нагромадження, концентрації і централізації капіталу;
2. На основі концентрації і централізації капіталу утворюються великі підприємства, які мають технічні переваги, ліпшу організацію виробничого процесу, високу продуктивність праці, вільні кредити;
3. Загострення конкурентної боротьби поглиблює і розширює процеси концентрації і централізації виробництва, поглинаючи дрібні підприємства і об’єднуючи великі в величезні.
Бурхливий розвиток продуктивних сил на рубежі 19-20 ст. посилила ці процеси.
Неможливо визначити точної дати переходу від фази вільної конкуренції до фази монополізму, але економісти погоджуються, що в якості такого моменту можна визначити глибоку економічну кризу 1873 р.
Перший етап періодизації розвитку монополій – це 60-ті початок 70-х рр. 19 ст. Монополії ледве помітні, вони в зародишу.
Другий етап з 1873 р. до кінця 19 ст. монополії отримали широке розповсюдження, але ще не набули важливої ролі в економіці.
Третій етап – початок 20 ст. Монополії стають основою господарського життя. Нагромадження капіталу характеризується його концентрацією і централізацією. Результатом постає концентрація виробництва. Концентрація виробництва представляє собою збільшення виробництва і зосередження все більшої долі робочої сили, засобів виробництва і продукції на великих підприємствах. Причиною посилення концентрації виробництва є зростання продуктивних сил, що знайшло своє вираження в технічному прогресі.
Він відбувається в слідуючих головних напрямках:
- Впровадження в виробництво нових видів машин;
- Збільшення удосконалення технологій;
- Якісні зміни в енергетичній базі;
- Розвиток нових галузей в промисловості;
- Якісні зміни в її структурі.
З розвитком техніки концентрація виробництва збільшується, тому що тільки великим підприємствам доступна нова техніка. Це й забезпечує їх рішучу перемогу в конкурентній боротьбі. Досягнувши свого піку, концентрація виробництва сприяла виникненню монополій. Великі підприємства можуть домовитись про умови виробництва і реалізації товарів, створивши монополістичні об’єднання, а дрібним вирішити це складніше.
Промислові монополії – це об’єднання великих капіталістів, які зосередили в своїх руках значну частку виробництва і збуту товарів, що дозволяє їм отримувати монопольно високий прибуток шляхом встановлення монопольної ціни.
Спочатку переважала горизонтальна інтеграція, тобто утворення монополії в межах однієї галузі. Найпростішими формами є пули, корнери, ринги. Це тимчасові узгодження для закупівлі сировини, сумісного використання деяких засобів виробництва, встановлення цін. Причому пули обумовлюють поєднання всіх прибутків в єдиний фонд і подальший його розподіл в залежності від вкладеного капіталу і розмірів реалізованої продукції. А корнери і ринги ще обирали своїм шляхом затримку товарів з метою його продажу за більш вигідну ціною чи спекулятивний продаж.
Горизонтальними є картелі, синдикати і трести. Картель – об’єднання підприємств однієї галузі без втрати виробничої і комерційної самостійності. Вони узгоджують ціни, розподіляють ринок збуту, але й встановлюють квоти, які обмежували, регламентували кількість виробленої продукції. Синдикат – зберігає виробничу самостійність, але втрачає комерційну, тобто збут продукції відбувається лише через контору синдикату. Трест – втрачає виробничу і комерційну самостійність, а кожен підприємець що увійшов до тресту, отримує частку акцій, що відповідає величині його капіталу.
Вертикальна інтеграція – об’єднання в межах однієї компанії послідовно взаємопов’язаних виробництв ряду галузей. Наприклад, концерн – це вища форма монополістичних об’єднань. Представляє собою об’єднання підприємств різних галузей шляхом встановлення єдиного фінансового контролю над ними через купівлю їх акцій (корпорації об’єднуються в концерни і конгломерати, виробництва і диверсифікації, на базі комбінування. Конгломерати – це складні промислово-торгівельно фінансові об’єднання, не пов’язані технологічно. На стадії монополізації залишається і немонополізований сектор, представлений дрібними і середніми капіталістичними господарствами.
2.Наряду з концентрацією і централізацією промислового капіталу відбувається й концентрація банківського капіталу – зростання розмірів капіталу банків за рахунок капіталізації банківського прибутку і застосування все більшої маси вкладів (депозитів).
Централізація банківського капіталу – це збільшення капіталу банка за рахунок об’єднання дрібних банків чи шляхом їх поглинання більш великими, або ж шляхом акціонування банківського капіталу. Внаслідок концентрації і централізації банківського капіталу і зосередження його в небагатьох установах виникають монополії банків. Перетворення банків зі скромних посередників в розрахунках і платежах на власних монополістів визначило їх нову роль і склало один з основних процесів переростання домонополістичного капіталізму в монополістичний. Під банківською монополією розуміють союз великих банків, в які вони об’єднуються для отримання монопольно високого прибутку. Форми їх різноманітні: Банківський картель – договір учасників про єдині умови надання кредиту, встановлення норм проценту, сумісне проведення окремих фінансових операцій.
Банківський синдикат – об’єднання щодо здійснення будь-яких фінансових операцій, які не посилам одному банку. Трести банків – об’єднання банків з повним злиттям капіталу і втратою будь-якою самостійності. Банківський концерн – монополістичні об’єднання банків, пов’язані взаємною участю в капіталах один одного, наданням керуючих постів. Іноді виступають у вигляді банківських холдингів, які володіють контрольним пакетом акцій банків. Дуже тісна взаємодія банків і великих промислових підприємств на монополістичній стадії розвитку капіталізму призвела до утворення фінансового капіталу. Фінансовий капітал – це зрощення монопольного банківського капіталу деяких великих банків з капіталом монополістичних союзів промисловців. Сучасний фінансовий капітал – це результат зрощення не лише банківських і промислових монополій, а й різноманітних фінансово-кредитних, торгових установ. Характерними рисами фінансового капіталу є : надмірно висока ступень концентрації і централізації капіталу; гнучкість функціонування з урахуванням потреб ринку; досягнення НТП; переплетіння капіталу як в межах країни, так і за ними (ТНК); ключеві позиції в економіці і політиці країни. Фінансова олігархія – це невелика група магнатів фінансового капіталу, яка контролює різні галузі (промисловість, банки, будівництво, транспорт, страхування, торгівлю) і надає рішучого впливу на економіку і політику держави.
Фінансова олігархія означає «панування небагатьох». До фінансової олігархії належить еліта монополістичної верхівки і менеджери ведучих корпорацій. Прикмети: збільшення доходу, володіння контрольним пакетом акцій, керування потужними об’єднаннями, фірмами, компаніями. Основні форми панування фінансового капіталу – це особиста унія, «система участів», фінансово-монопольні групи. Особиста унія – взаємне представництво банків в керуючих органах промислових монополій, агропромисловців, одна з головних форм зрощення, навіть з державним апаратом. Найбільше зустрічються так звані «перетинаючися директорати», коли представники однієї корпорації входять в директорати іншої. «Система участів» - це багатоступінчатий ланцюг –товариство-мати, донька, онука – на базі володіння контрольними пакетами акцій підприємств цієї багатошарової піраміди. Фінансово-монополістичні групи – створення банківсько-промислового комплексу з метою затвердження свого панування в різних сферах підприємницької діяльності і отримання монопольного прибутку. Сучасні тенденції розвитку фінансових груп:
1) Консолідація – прямування до більшої організаційної оформленості (Японія, Франція, Італія).
2) розмивання – розширення меж і взаємопроникнення (США, Німеччина, Великобританія).
Бувають сімейно-дінастичні фінансові групи, сімейні холдинги (Моргани, Дюпони, Рокфеллери), бувають анонімні групи, регіональні (каліфорнійська, чикагська, клівлендська).
3.Однією з важливих економічних ознак монополістичної стадії капіталізму є вивіз капіталу, який став перебільшувати вивіз (міграція) товарів.
Необхідність вивозу капіталу пояснюється тим що в окремих високорозвинених країнах капітал як би перезрів і йому бракує місця для прибуткового застосування в межах своєї країни. Тому капітали спрямовуються в інші, менш розвинені країни, де можливо отримати більш високу норму і масу прибутку. Можливість вивозу капіталу зв’язана з тим що виникли і розвилися багато чисельні транспортні шляхи, сформувалося інтернаціоналізація виробництва і світові ринки.
Під міграцією капіталу слід розуміти взаємопроникнення капіталів промислово-розвинених країн і країн з перехідною економікою. Ці явища характеризуються слідуючими особливостями:
- Інтернаціоналізація і інтеграція виробництва, що перетворює національні корпорації на ТНК.
- Прямування до максимальних прибутків спонукає до використання досягнень НТП, як на національному, так і на світовому рівні.
Міграція буває в залежності від власності на капітал :
1) приватного капіталу;
2) державного капіталу;
3) Міжнародного, валютно-фінансового
Міграція відбувається в сідаючих формах:
1) У формі підприємницького капіталу; капітал розміщується в окремі підприємства, для будівництва залізниць, портів, великих виробництв. Відбувається у вигляді прямих і портфельних інвестицій. Прямі дозволяють керувати процесом завдяки власній інфраструктурі за кордоном; портфельні – не дають права безпосереднього контролю, так-як контрольний пакет залишається у власників підприємства. Позитивним є розповсюдження НТП, негативним – використання дешевої сировини і робочої сили.
2) У формі позичкового капіталу, тобто приватні фірми чи держава надають кредити і займи під % іншим країнам. Не мають позитивних боків для приймаючих країн. Якщо в минулому капітали вивозилися і вкладалися метрополіями у відсталі країни, то зараз більша частка капіталу переміщується між промислово-розвиненими країнами. Деякі держави (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Таїланд) використовують іноземні інвестиції для свого розвитку і стали не тільки об’єктами, а й суб’єктами експорту капіталу. В сучасних умовах грань між країнами, що вивозять і приймають капітал, стає все більш умовною, так-як кожна країна одночасно є і експортером і імпортером. Особливо високо розвинені країни: США, Японія. Тісний зв'язок між ними призвів до виникнення таких об’єднань, як ТНК.
ТНК – величезні монополії, які діють в міжнародному масштабі і контролюють значну частину світового промислового виробництва, банківські справи, торгівлі і вагомо впливають на все світове господарство (Дженерал Моторс).
4.В сучасній економіці держава виконує ряд важливих функцій. Роль держави набагато вища в порівнянні з минулим, втіленням чого є державно-монополістичний капіталізм. Останній представляє собою з’єднання в особливий механізми сили монополій з владою держави. Сучасна держава – координаційний центр, який формує, розробляє і впроваджує поточну і довготермінову економічну політику. Вона виступає як сукупний підприємець та одночасно споживач продукції, інвестор і банкір. Без участі держави неможливо забезпечити стабільність і пропорційність розвитку економіки в цілому і навіть в окремих її секторах і регіонах. Державне регулювання економіки – система заходів держави щодо забезпечення нормального функціонування економіки, всього процесу відтворення, господарської стабільності і економічного зростання. Основні напрямки регулювання: відтворювальний цикл, структура національного господарства, безробіття, інфляція, НТП, соціальні відносини зовнішньоекономічні зв’язки, інфраструктура. Це відбувається у формі: політика ціноутворення, соціальної програми, підтримка МБ, захист конкуренції.