 |
|
ОСОБИСТІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Міністерство освіти і науки України
Національний лісотехнічний університет України
Каріна ШАМЛЯН, Людмила РИЖАК
ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ ОСОБИСТОСТІ
Практикум із курсу
„Основи психології та педагогіки”
( для студентів усіх спеціальностей )
Л ь в і в
РВВ НЛТУ України
ББК 65.053
УДК 152.3
ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ ОСОБИСТОСТІ. Практикум із курсу
„Основи психології та педагогіки” (для студентів усіх спеціальностей). - Львів, 2006. - 82 с.
Автори:
Каріна Шамлянканд. психол. наук,доц. кафедри філософії НЛТУ
України
Людмила Рижак канд. філософ. наук, доц. кафедри філософії ЛНУ
імені Івана Франка
Рецензент:
Іван Баклицький канд. психол. наук, доц. кафедри психології Львівського національного університету імені Івана Франка
Рекомендовано до друку кафедрою філософії НЛТУ України
(протокол №9 від 23.05.2005 р.)
та Координаційною радою кафедр соціально-гуманітарних наук НЛТУ України
(протокол №7 від 22.06.2005 р.)
© Каріна Шамлян, Людмила Рижак
ВСТУП
Методична розробка „Психологічний портрет особистості” рекомендована для проведення семінарсько-практичних занять та самостійної підготовки студентів з курсу “Основи психології та педагогіки”. Мета курсу-засвоєння студентами теоретичних основ психолого-педагогічного знання та формування умінь застосовувати ці знання у майбутній професійній діяльності.
У практикумі „Психологічний портрет особистості” пропонується засвоєння основних тем курсу на двох рівнях: теоретичному та практичному. Треба відзначити актуальність включення в методичну розробку теоретичного розділу “Особистість як предмет психологічного дослідження”, в якому подано різноманітні підходи до визначення особистості як центрального психологічного поняття, найбільш значущі для сучасної психології теорії особистості (З. Фройда, Е. Фромма, Е. Еріксона, В. Мерліна). Практикум містить теоретичний матеріал із питаннями для самоконтролю та відповідні психодіагностичні методики по таких основних підструктурах особистості: самооцінка та механізми психологічного захисту, індивідуально-психологічні особливості (темперамент й характер), спрямованість інтересів, афективна та когнітивна сфери.
Такий підхід дозволяє поєднати засвоєння студентами основних теоретичних положень із практикою психологічного дослідження власних особистісно-індивідуальних характеристик. За результатами опрацювання тестових даних студенти складають психологічний портрет особистості. Таким чином, кожен студент максимально долучається до активної роботи, виступаючи в ролі психолога, зокрема для самого себе. Аналізуючи дані, він складає психологічну характеристику особистості, визначає свої слабкі та сильні сторони, прогнозує поведінку в різних ситуаціях, у тому числі й у навчальній.
Багаторічна практика проведення занять із курсу „Основи психології та педагогіки” в НЛТУ України свідчить, що студенти університету добре справляються з цією роботою, виявляючи характерну для фахівця технічного профілю звичку ґрунтовно обробляти конкретну якісну та кількісну інформацію – обраховувати тестові показники, співставляти дані різних тестових шкал, виявляти закономірності та структуру. Така робота необхідна не тільки для досягнення навчальних цілей, а й сприяє задоволенню внутрішньої потреби особистості у пізнанні самої себе, усвідомленні своїх якостей, духовному зростанні, „зустрічі із собою”, формування у них як у майбутніх фахівців технічного та природзнавчого профілю основ гуманітарного мислення.
ОСОБИСТІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Особистість є однією з центральних категорій не лише психології, а й філософії, соціології, етики, медицини та педагогіки.
Психологічна наука розглядає особистість як соціально зумовлену систему психічних якостей індивіда, яка формується у предметній діяльності та спілкуванні. Особистість стає центральним психологічним поняттям на початку ХХ ст. Із розвитком психології як самостійної науки та накопиченням різноманітних знань про психічне, виникає потреба у цілісному розумінні психічної організації людини у всіх її проявах. Тоді ж розпочинаються і перші експериментальні дослідження особистості.
В історії наукових досліджень особистості можна виділити три періоди: філософсько-літературний, клінічний та експериментальний.
Філософсько-літературний період бере свій початок від творів стародавніх мислителів і продовжується аж до початку ХІХ ст. Проблема особистості у філософії – це насамперед питання про те, яке місце посідає людина у світі, чи може людина стати господарем власної долі, чи може витворити саму себе та власне життя.
На початку ХІХ ст. проблемами особистості зацікавилися лікарі-психіатри, які проводили систематичні спостереження за особистістю хворого в клінічних умовах, вивчали історію його життя, для того, щоб краще зрозуміти його поведінку. При цьому робилися не лише професійні висновки, пов’язані з діагностикою та лікуванням душевних хвороб, а й теоретичні узагальнення про природу особистості. У клінічний період уявлення про особистість як про особливий феномен було звужено, в порівнянні з філософсько-літературним. Лікарів-психіатрів насамперед цікавили властивості особистості хворої людини. Згодом вони встановили, що ці особливості є практично у всіх здорових людей, але помірно виражені. Наприклад: інтроверсія, тривожність, ригідність, істеричність, параноїдальність.
Клінічний матеріал про особистість дуже цінний для глибокого розуміння природи людини, проте для цілісного вивчення психології нормальної здорової особистості цих знань було недостатньо. Психологія потребувала досліджень таких аспектів особистості, як здібності, інтереси, моральні установки, спрямованість тощо.
У перші десятиліття ХХ ст. розпочався експериментальний період у дослідженні особистості. Її стали вивчати професійні психологи, які до того часу звертали увагу в основному на дослідження пізнавальних процесів та станів людини. Становлення експериментальної психології особистості пов’язано з іменами таких вчених, як О. Лазурський, Г. Оллпорт, Р. Кеттелл, Г. Айзенк та ін. Було розроблено методи експериментальних досліджень здорової особистості. Застосування потужного математичного апарату в обробці даних про особистість, отриманих із різних джерел, зокрема введення у процедуру дослідження факторного аналізу, дозволило отримати вірогідні факти, на основі яких будували експериментально перевірені теорії особистості. Важливим завданням цього періоду стало розроблення надійних та валідних тестових методів оцінки індивідуально-психологічних властивостей особистості.
Наприкінці 20-х років ХХ ст. у психології особистості розпочалася активна диференціація напрямів її дослідження. В результаті до другої половини ХХ ст. склалися різноманітні підходи та теорії особистості (на сьогодні існує до 50 теорій особистості й ще більше її визначень).
У розмаїтті підходів до визначення поняття особистості А. Лєонтьєв виділяє загальні положення, які приймаються майже всіма дослідниками. Одне з них полягає у тому, що особистість є деякою неповторною цілісністю. Друге – у визнанні за особистістю вищої інтегруючої інстанції.
У загальній психології під особистістю розуміють деяке ядро, інтегруюче начало, яке пов’язує в єдине ціле різні психічні процеси індивіда й надає його поведінці необхідну послідовність та усталеність. Залежно від того, в чому саме вбачається це начало, створюються ті чи ті теорії особистості. Виділяють чотири основні підходи.
1. У вітчизняній психології під особистістю розуміють системну соціальну якість індивіда, що визначається суспільними відносинами й формується у суспільній діяльності та спілкуванні. На перший план виступає суспільно-історична детермінація процесів формування особистості.
2. Якщо особистість розглядати передусім, як продукт суспільних відносин і засвоєння культурних норм і цінностей, то без відповіді залишається питання про джерела самої культури та суспільного розвитку. Людина не лише зазнає впливу з боку суспільства та культури, а й сама впливає на їхній розвиток. У гуманістичній психології, екзистенціалізмі ядром особистості постають творче начало, природжена потреба у самоактуалізації свого творчого потенціалу.
3. Багато авторів передусім звертають увагу на індивідуальністьі неповторність особистості. За Дж. Гілфордом, особистість індивіда є специфічним сузір’ям його рис. Цей підхід часто переплітається з розумінням особистості як джерела творчості, тому що саме унікальність і неповторність роблять її носієм унікального досвіду і потенційним творцем нового, оригінального в культурі.
4. І. Кант стверджував, що людина стає особистістю завдяки самосвідомості, яка дозволяє підпорядкувати своє „Я” моральному закону. У центр багатьох психологічних підходів ставиться вивчення самосвідомості і „Я” як форми переживання людиною своєї особистості. В. Джемс започаткував традицію виділяти два аспекти „Я”: „Я”, що пізнає (чисте ego), і „Я”, що пізнається (емпірична особистість).