Здавалка
Главная | Обратная связь

Ступеневість вищої освіти



Сутність ступеневості вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти. Виникнення концепції ступеневої освіти зумовлене:

- демократизацією суспільства, формуванням нових соціально-економічних структур, їх орієнтацією на рин­кові відносини, жорсткою професійною конкуренцією;

- необхідністю розрізнення двох процесів, що є осно­вою діяльності вищого навчального закладу — освіти і професійної підготовки;

- необхідністю забезпечення випускникам можли­вості здійснювати професійну кар'єру за дотримання ними принципів соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і моралі;

- диференціацією вимог до характеру і змісту освіти і професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

- впровадженням механізму об'єктивного педа­гогічного контролю з визначення результатів діяльності системи вищої освіти і навчальних досягнень тих, хто на­вчається; йдеться, зокрема, і про технологію стандартизо­ваного тестування.

У структурі вищої освіти виокремлюють освітні рівні (неповна вища, базова вища освіта, повна вища освіта) та освітньо-кваліфікаційні (бакалавр, магістр).

У вищих на­вчальних закладах підготовка за напрямами і спеціально­стями фахівців усіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійни­ми програмами, ступенево або неперервно залежно від ви­мог до рівня оволодіння певною сукупністю умінь та нави­чок, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

Освітні рівні вищої школи. Сутність їх полягає в за­доволенні потреб особистості у здобутті загальної вищої освіти шляхом навчання у різних типах закладів освіти. Освітній рівень характеризує сформованість інтелектуаль­них якостей особи, які визначають розвиток її як особис­тості.

1. Базова вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, достатній для здобуття нею кваліфікацій за освіт­ньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

2. Повна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, достатній для здобуття нею кваліфікацій за освіт­ньо-кваліфікаційним рівнем магістра (спеціаліста).

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отрима­ли документ про вищу освіту державного зразка.

Освітньо-кваліфікаційні рівні. Вони передбачають здобуття певного рівня освіти і кваліфікації.

1. Бакалавр (лат. baccalaurens - увінчаний лаврами). Це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на ос­нові повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та про­фесійно-орієнтовані уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці і здатний розв'язувати типові професійні за­вдання, передбачені відповідними посадами у певній га­лузі народного господарства.

Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра забезпечує одноразове здобуття базової вищої освіти за на­прямом підготовки та кваліфікації бакалавра на базі повної загальної середньої освіти і охоплює загальні фун­даментальні, гуманітарні та соціально-економічні дис­ципліни, спеціальні дисципліни відповідного напряму підготовки, а також різні види практичної підготовки. Термін навчання не може перевищувати чотирьох років, а для осіб, що мають освітньо-кваліфікаційний рівень мо­лодшого спеціаліста за відповідною до напряму підготов­ки спеціальністю, термін навчання зменшується на один-два роки.

Особи, які пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття базової ви­щої освіти за відповідним напрямом підготовки та кваліфікацію бакалавра.

Оскільки бакалавр здобуває академічний освітній рівень базової вищої освіти, то це дає йому право на про­довження навчання за освітньо-професійною програмою підготовки фахівців більш високого освітньо-кваліфіка­ційного рівня магістра, або, за бажанням, можливість працевлаштуватись.

2. Магістр (лат. magister - начальник, учитель). Це ос­вітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні знання та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та продукування нових знань для розв'язання проблемних професійних завдань у певній галузі народного господарства.

Освітньо-професійна програма підготовки магістра за­безпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеці­альністю та кваліфікації магістра на базі відповідної освіт­ньо-професійної програми підготовки бакалавра. Норма­тивний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року, а для окремих спеціаль­ностей за погодженням з Міністерством освіти і науки мо­же бути встановлений термін півтора року. Здобуття ква­ліфікації магістра може здійснюватися на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста (термін навчання визначається індивідуальною програ­мою з урахуванням академічної різниці між освітньо-про­фесійною програмою спеціаліста та магістра, але не може перевищувати одного року).

Зазначена освітньо-професійна програма передбачає поглиблену фундаментальну, гуманітарну, соціально-еко­номічну, психолого-педагогічну, спеціальну та науково-практичну підготовку.

Освітньо-професійна програма підготовки магістра ме­дичного та ветеринарно-медичного спрямування може за­безпечувати здобуття кваліфікації магістра на базі освіт­ньо-професійної програми післядипломної підготовки (клінічної ординатури, інтернатури тощо). Нормативний термін навчання визначається відповідним міністерством за погодженням з Міністерством освіти і науки. Освітньо-професійна програма підготовки магістра юридичного спрямування в разі цільової підготовки за замовленням правоохоронних органів може забезпечувати здобуття кваліфікації магістра на базі повної загальної середньої освіти.

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, от­римують документи встановленого зразка про здобуття по­вної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магіс­тра. Після закінчення другого циклу навчання випускник вищого навчального закладу здобуває професійну кваліфі­кацію та освітній рівень повної вищої освіти, що дає йому право на продовження навчання за програмами підготовки наукових та науково-педагогічних працівників (третій цикл - аспірантура (3 роки), що відповідає ступеню док­тора філософії (PhD), програмам європейських університе­тів). Цикл підготовки фахівців рівня магістра не переви­щує 1—2 роки залежно від профілю підготовки. Наявність ступеня магістра (спеціаліста) дає власникам доступ до отримання докторського ступеня.

Сьогодні в Україні на законодавчому рівні вже затвер­джено систему стандартів з кожного освітньо-кваліфіка­ційного рівня та профілю підготовки. Стандарти містять усі вимоги до компетентності та кваліфікаційну характе­ристику і системи діагностики якості знань. Перехід до ди­намічної ступеневої системи підготовки фахівців дасть змогу задовольнити можливості особистості в здобутті пев­ного освітнього і кваліфікаційного рівня за бажаним на­прямом відповідно до здібностей та забезпечити її мобіль­ність на ринку праці.

 

Важливою складовою життєвого успіху впродовж тривалого періоду свідомого життя людини є її професія.

Професія— це своєрідна сукупність умінь, навичок, видів діяльності, особистих захоплень та зацікавлень людини, що служить джерелом заробітку, сприяє виявленню творчих здіб­ностей реалізації власних та суспільних устремлінь. Число професій, яких налічується тисячі, постійно збільшується, як і збільшується Кількість фахових спеціальностей і спеціалізацій. Професія визначає місце людини у соціальній структурі й є джерелом її духовного і матеріального благополуччя.

Професія найчастіше пов'язана з освітою, колом інтересів, потребами, вона накладає відбиток на особу, її світогляд, пове­дінку тощо.

Спеціальність— це вузький, спеціалізований вид трудової діяльності у рамках конкретної професії, в якому людина дося­гла потрібного рівня підготовки, певної професійної майстер­ності й набула необхідного досвіду. Спеціалізація — це той вид діяльності, у якому фахівець набув додаткових, глибоких знань, умінь та практичних навичок. Спеціалізація в конкретній спе­ціальності вводиться у вищих навчальних закладах на заверша­льних етапах навчання, або згодом, після закінчення вузу. Для прикладу:

 

Професія: фізична культура і спорт.

Спеціальність: олімпійський і професійний спорт.

Спеціалізація: інвалідний спорт.

 

Спеціальності фахівців визначаються Державним класифі­катором у кожному з напрямків підготовки. Спеціалізації вво­дяться вищим закладом освіти відповідно до попиту на певних фахівців на ринку праці. За напрямком фізична культура і спорт професійні кадри готуються за такими спеціальностями:

— фізичне виховання (шифр за класифікацією — 010201);

— фізична реабілітація (шифр за класифікацією — 010202);

— олімпійський і професійний спорт (шифр за класифіка­цією - 010203).

Залежно від спеціальності та спеціалізації фахівці мають право обіймати посади, передбачені штатними розписами організацій-працедавців.

Практика показує, що абітурієнти та студенти молодших курсів навчальних закладів фізкультурної освіти мають недо­статні знання про характер професійної діяльності у сфері фі­зичної культури, про спеціальності фахівців та зміст навчаль­них дисциплін, які їм доведеться вивчати.

 

Фізична реабілітація— є однією з нових фахових спеціаль­ностей у галузі фізичної культури і спорту. Основним цільовим призначенням фахівця фізичної реабілітації є організація та проведення занять з метою відновлення або заміни втрачених функцій окремих органів, систем чи організму в цілому.

Місцем праці фізреабілітолога можуть бути оздоровчі закла­ди, лікувальні установи, диспансери, спортивно-оздоровчі бази, групи здоров'я тощо. Об'єктом діяльності реабілітолога є осо­би, які внаслідок певних причин (хвороба, травма) втратили морфологічну чи функціональну досконалість.

До структури діяльності фізреабілітолога відноситься:

— розробка і реалізація спеціальних відновлювальних про­грам та комплексів фізичних вправ для неповносправних осіб;

— організація й проведення занять фізичними вправами із врахуванням фізичного і психічного стану пацієнта, характеру і ступеня захворювання;

— організація лікарського і педагогічного контролю за ефе­ктивністю занять фізичними вправами;

— використання комплексів лікувальної фізичної культури, ма­сажу, фізіотерапії та інших методів відновлення і оздоровлення;

— пропаганда здорового способу життя, консультування осіб, які самостійно займаються оздоровчою фізичною культурою.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.