Главная | Обратная связь

Ретроспективний порівняльний аналіз структури та професіональної орієнтації навчальних курсів країн світу

Австрія. Підготовка кадрів проводиться на вищих курсах фізичного виховання в межах відділів філософії чотирьох університетів міст Інсрук, Грац, Зальцбург, Відень. Курс навчання розрахований на 4 роки й передбачає підготовку фахівця з фізичного виховання й інших предметів у школах другого рівня та гімназіях. Випускнику присвоюється фахова академічна ступінь магістра філософії чи магістра природничих наук. Учитель фізичної культури в Австрії – найбільш чисельні фахівці на ринку праці в сфері фізичної культури. Після вузу випускники проходять річне стажування, де зарплата нижча, ніж у досвідченого спеціаліста [1].

Бельгія. Підготовка фахівців з галузі фізичного виховання проводиться в два етапи протягом 4-х років в університетах при медичних факультетах або в тісному взаємозв’язку з ними. На першому рівні передбачається дворічне навчання з присвоєнням кваліфікації кандидата фізичного виховання та рухової реабілітації чи фізіотерапії. Після закінчення дворічної освіти на другому рівні випускники отримують кваліфікацію ліцензіата [1].

Болгарія. Підготовка спеціалістів проводиться під егідою Комітету з науки, техніки та вищої школи. Головним навчальним закладом є національна спортивна академія в Софії. До 1973 року там готували спеціалістів загального профілю з вибором спеціалізації – вид спорту. З 1973 року з’явилися різні напрямки в підготовці спеціалістів (диференціація фахової діяльності: тренер, викладач). З 1978 року стали готувати спеціалістів з трьох напрямків: - вчитель фізичної культури; - тренер з виду спорту; - спеціаліст з рухової рекреації та реабілітації. Випускникам вузу присвоювалося два кваліфікаційні рівні – головний та додатковий. Зараз у Болгарії реалізується програма багатоступеневої освіти на трьох рівнях. Перший рівень займає 4 роки з присудженням звання ―Бакалавр‖ за спеціальностями: - фізичне виховання; - тренер з обраного виду спорту; - кінезитерапія. Другий рівень передбачає річне навчання з присвоєнням звання «Магістр» за відповідними спеціальностями. Третій рівень передбачає мінімум трьохрічний термін навчання з присвоєнням звання «Доктор» [1].

Чехословаччина. Підготовка спеціалістів проводилася під егідою Комітету з фізичного виховання та спорту, університету Карола в Празі і Відділу фізичного виховання та спорту університету Камінського в Братиславі. Підготовка фахівців тільки в галузі фізичного виховання здійснюється протягом чотирьох років. З 1974 року відбувся перехід до п’ятирічного терміну підготовки вчителів фізичної культури та розпочалася реалізація програм за тренерським та організаційно-методичним напрямками. На тренерському напрямку більш поглиблено вивчалися теорія, методика та техніка обраного виду спорту, а випускники влаштовувалися в основному на спортивну роботу.

На організаційно-методичному напрямку більш широко вивчалися теорія та методика фізичного виховання, проблеми організації та управління у сфері фізичної культури, а основними місцями працевлаштування випускників були заклади масових форм фізичної культури. Учительський напрямок готував університетських спеціалістів, орієнтованих для роботи з молоддю як в межах офіційного освітнього процесу, так і у вільних формах організації занять з фізичного виховання [1].

Данія. Підготовка фахівців проводилася на Вищих курсах з фізичного виховання в Датському державному інституті фізичного виховання в Копенгагені. На початковому, дворічному етапі навчання слухачі отримували підготовку першого рівня для роботи в якості вчителя фізичного виховання середньої школи. В середині 70-х років на початковому рівня освіти передбачалася реалізація навчального плану, де переважали теорія, методика та техніка рухової діяльності. Подальший чотирирічний цикл освіти проводиться через університет в Копенгагені, де додатково готують до роботи в якості викладача середньої школи з філології, біології, географії, гуманітарних наук [1].

Фінляндія. Підготовка спеціалістів здійснюється під егідою відділу оздоровчого та фізичного виховання університету м. Ювяскюля, котрий з 1974 року став провідним державним центром вищої освіти в галузі фізичного виховання і спорту. Процес освіти дворівневий. На першому рівні впродовж 3-4 років (загальний термін навчання 5-7 років) реалізується кандидатська програма і випускники отримують кваліфікаційний рівень бакалавра наук. Після закінчення курсів другого рівня випускникам присуджується кваліфікаційна ступінь магістра наук в галузі фізичного виховання та оздоровлення. Від майбутніх викладачів фізичного виховання вимагається: - різнобічна фізична підготовленість; - від майбутніх тренерів – високі результати з обраного виду спорту; - від майбутніх спортивних менеджерів – висока академічна підготовленість; - а майбутні спеціалісти з галузі наук про здоров’я повинні мати диплом про медичну освіту та стаж практичної роботи [1].

Франція. Фахівців готують на вищих курсах фізичного виховання та спорту в межах університету. Система підготовки є багаторівневою з обов’язковим конкурсним відбором до наступного етапу навчання. В процесі навчання студенти проходять триразове підсумкове тестування рівня підготовленості. Кращим випускникам присвоюється кваліфікація професора та надається можливість працевлаштування. Інші можуть працевлаштовуватися учителем за контрактом. Законом Франції від 16.04.1984 року була трансформована система багаторівневої підготовки спеціалістів в галузі фізичної культури. В університеті К. Бернара в м. Ліон здійснюється підготовка фахівців за наступними спеціальностями: - викладач фізичної культури; - спеціаліст по роботі з інвалідами; - тренер з обраного виду спорту; - спортивний менеджер [1].

Іспанія. Провідну роль в підготовці фахівців відіграє Народний інститут фізичного виховання та спорту в Мадриді. Інститут створений в 1967 році. Даний навчальний заклад здійснює освітню підготовку та науково-дослідну роботу. Курс навчання розрахований на 5 років. Після закінчення вузу випускникам присвоюється кваліфікація професора фізичного виховання. В інституті готують спеціалістів з можливістю отримання вчених ступенів магістра та доктора наук. Для отримання ступеня магістра необхідно набрати 60-66 кредитів у залежності від спрямованості освіти та 32 кредити для допуску до захисту докторської дисертації [1].

Югославія. Основними навчальним закладами є Відділ фізичного виховання при університеті в Белграді та Вища школа фізичної культури в Любляні. Програми розраховані на 4 роки. У вищій школі фізичної культури більш прагматична орієнтація в освіті, оскільки більше часу відводиться на теорію, методику та техніку рухової діяльності і менше на вивчення інших дисциплін природничого та гуманітарного циклів. В обох навчальних закладах повний курс навчання складається з двох етапів: - етап базової підготовки (2 роки); - етап спеціалізованої підготовки з вибором спеціальностей за напрямками (учительський, тренерський, рекреаційний) (2 роки) [1].

Канада. Характерною є дворівнева освіта. Перший рівень – навчання протягом 3-4 років з присвоєнням кваліфікаційного ступеня ―бакалавр‖. За чотири роки студенти повинні отримати атестацію за 44 курсами, включаючи дисципліни за вибором. Другий рівень професійної освіти односпрямований і розрахований на підготовку вчителів фізичного виховання чи спеціалістів в галузі рекреації [1].

Норвегія. Підготовкою фахівців займається Норвезький університет спорту і фізичного виховання, де існує багаторівнева та багато профільна система формування кадрів. Університет пропонує три різні курси: - чотирирічний – кандидати в магістри, які відповідають лілейному рівню освіти. Перший курс – загальна базова освіта, а наступні три роки – спеціальна, де вивчаються спортивні науки, фізична освіта та оздоровча фізична культура; - магістерський (дворічний) після отримання першого рівня; - докторський (трирічний), що засмолю складає 9 років й закінчується отриманням ступеня доктора [1]. 148

Німеччина. У колишній Німецькій Демократичній Республіці провідним освітнім закладом була Німецька вища школа фізичної культури в Лейпцигу, яка стала пізніше академією. Слід відмітити, що орієнтація освітнього процесу в даному вузі пов’язана в основному з підготовкою спеціалістів в галузі спорту. Освіта була чотирьохрічною, односпрямованою під егідою Міністерства фізичної культури. Учителів фізичної культури готували в університетах Берліна, Ростока, Гресвальда, Галле, Йена. У федеративній Республіці Німеччини підготовка спеціалістів проводилася в університетах, вищих педагогічних школах та вищих технічних школах, але тільки Німецька вища школа в Кьольні (зараз названа тренерською академією) бала і залишається самостійним навчальним закладом, що готує фахівців з кваліфікацією «учитель спорту». Спеціальність «учитель спорту» є більш престижною, ніж кваліфікація «філолог спорту», яку отримують випускники чотирирічних курсів у інших вузах [1].

Румунія. Провідним навчальним закладом з підготовки фізкультурних кадрів є Академія фізичного виховання та спорту в Бухаресті. В даному вузі є факультети фізичної освіти, спорту, фізіотерапії та тренерський коледж, де готують магістрів і докторів. Передбачена дворівнева освіта, де на першому етапі проводиться загальна базова підготовка, а на другому етапі навчання здійснюється спеціалізована підготовка за відповідними напрямками [1].

США. Сучасна градація рівнів професійної кваліфікації включає ступені бакалавра, магістра та доктора. Ступінь бакалавра зазвичай свідчить про завершення четвертого, останнього курсу навчання у вищому навчальному закладі. Ступінь магістра присуджується після завершення додаткового дворічного курсу, а ступінь доктора вимагає ще більш тривалого періоду навчання та захисту дисертації [1].

Швейцарія. Вищі курси з підготовки спеціалістів розраховані на три-чотири роки реалізуються через університети Базеля, Берна, Женеви та Лозани, а також при Федеральній вищій технічній школі Цюриха. Курси дворівневі. Фахова освіта передбачає оволодіння двома спеціальностями учительського профілю. Випускникам після успішного закінчення курсів другого рівня видається диплом ліцензіата, що відповідає магістерському диплому. Університети відрізняються значною автономністю, що вбачається у невідповідності структури навчальних курсів і програм за окремими дисциплінами [1].

Угорщина. Спеціалістів готують у Вищій школі фізичного виховання у Будапешті. Основним напрямком у освіті є вчительський, але ще готують тренерів з різних видів спорту. У вищих педагогічних школах протягом чотирьох років готують викладачів за двома спеціальностями, де фізичне виховання є другим (додатковим) фахом для філологів, географів, істориків чи біологів [1].

Великобританія. Характерна дворівнева освіта. На першому рівні фізичне виховання може бути як першою, так і другою спеціальністю поряд з філологією, історією, хімією, біологією, математикою чи музикою. Після першого рівня випускники отримують кваліфікацію «бакалавр», а після другого – «майстер», що відповідає рівню магістр. У деяких вузах освітні процеси проходять окремо для чоловіків та жінок [1].

Африканський континент.

Найбільш характерними виразниками системи підготовки кадрів високої кваліфікації можна вважати Вищу школу молоді та спорту в Тунісі і Інститут наук та технології спорту в Алжирі. Навчання здійснюється протягом 4-х років. Впродовж перших двох років реалізується програма базової підготовки, а на наступних курсах – програми спеціалізації за двома напрямками: - діяльність молоді – для навчально-виховної роботи з молоддю поза навчальним часом; - спортивна орієнтація – для виконання функцій викладача в навчальних закладах та ведення спортивної роботи [1].

Росія. Освіта багаторівнева, а номенклатура спеціальностей стрімко розширюється у відповідності до вимог суспільства. Соціально-економічна ситуація привела до різкого скорочення потреб вузько профільних фахівців (тренерів) й і розширення номенклатури спеціальностей у напрямку оздоровчої фізичної культури та маркетингу [1].