Главная | Обратная связь

Прiоритети, якi стали вимогами.

Т. 4. ГОЛОВНI ПРIОРИТЕТИ ОСВIТИ

Освiтнi систем є джерелом культурного та суспiльного капiталу i мають допомагати навчанню демократії та справедливості. Такi цiнностi як рiвнiсть можливостей, відповідальна свобода, шанування інших та iнакших, захист слабших, визнання рiзноманітності вiдповiдають сучасномуу розуміннвю демократичного iдеалу. Тому якість і рівність в освіті— це два прiоритетц освiтньої політики початку XXI ст.

Прiоритети, якi стали вимогами.

Вони декларуються педагогічними філософіями та iдеологiями i так чи iнакше знаходять втiлення в освiтнiй полiтицi усiх демократичних країн. Цi двi вимоги є невід’ємними складовими головного напрямуi вдосконалеьня освiти в країнах молодої демократії, який має загальну назву — демократизацiя.
Якiсть освiти с загальновизнаним прiоритетом змiн у системі сучасної освіти. Справу ускладнює той факт, що якiсть освiти також є неоднозначним поняттям. Уявлення про неї варiюються залежно вiд культурної традцiї, рiвня цивiлiзованостi країни, її включення в сучаснi глобалiзацiйнi процеси. Тому, виходячи з сучасних вимог до демократичної освіти та критерiїв освiченості, у перехідних суспiльствах пропонується насамперед змiстити центр ваги з пошукiв оптимальних унiфiкованях крятеріїв, придатних для сястеми адміністративного контролю, до диференційованих критерiїв освiтньої політики.
Протягом багатьох десятилiть термiн «якiсть» був спiвзвучнй з поняттям «iнтелектуальна перевага», яке визначалося часткою випускникiв, якi вступають до престижних университетiв, або кiлькiстю перемог на мiжнароднях змаганнях. Сьогодні якiсть означає новий змiст освiти, насамперед, те, що студенти здобувають компетентностi, необхiднi для професiйної роботи i повсякденного житгя в умовах iнформацiйного суспiльства.
Школа чи ВНЗ, якi здатнi мотивувати молодих людей до здобутгя компетентнiсних знань, i пропонують своїм випускникам реальнi перспективи працевлаштування можуть вважатися бiльш високоякiсними, нiж тi, якi лише надають знания. Якщо за важливий показник якостi взяти обов’язок навчальних закладiв нанчити найбiльш важливим компетентнiсним знанням i навичкам, то тодi визначення i добiр останнiх постає одним iз найбiльш складних завдань освiтньої полiтики, спрямованої на пiдвищення якостi освiти.
Егалiтарнiсть освiти
Наступним прiоритетом є егалiтарнiсть освiти (вiд французького еgalite’ — рiвнiсть). Ідея рівностi освiтнiх можливостей трактується як обов’язкова складова демократичного i справедливого ладу, що є спiльним надбанням i загальновизнаною цiннiстю європейської цивiлiзацiї. Схвалена в усьому демократичному свiтi, егапiтарна iдея стверджує, що кожна дитина, незалежiю вiд її вроджених здiбностей, сiмейних i суспiльних обставин, мас право на загальну освiту. В останнi роки ця iдея одержує переконливу пiдтримку у двох її видозмiнах: по-перше, як вимога доступностi освiти; по-друге, як рiвнiсть можливостей.
Базова освiта як «вступна карта в життя»
До поняття базової освiти належить шкільна й позашкiльна освiта як «вступна карта в жяття», що охоплює дiтей у вiцi вiд 3-х до 12-ти рокiв i спирається в обов’язковому порядку на початкову освiту для усiх вiкових груп — позашкiльну освiту, освiту для дорослих, програми з лiквiдацiї неписьменностi. Базова освiта розглядається як абсолютна необхiднiсть, метою якої є повне розкритгя людської особистостi, а не тiльки її використання як продуктивного засобу. Тому базова освiта повинна охоплювати всi знання, якi необхiдні для того, щоб у подальшому досяти вищих сходинок освiти (Ланг-Войташек Грегор. Освiта для всiх? Базова основна освiта в глобальних перспективах // Українсько-нiмецькi педагогiчнi студiї. Збiрник науковкх праць учених унiверситету Фрiдрiха-Александра (Ерланген-Нюрнберг) та Бердянського державного педагогiчного унiверситету / За ред. К. О. Бахаяова. — Бердяяськ: БДПУ, 2005. — 329 с. В Українi встановлено такi освiтнi рiвнi: початкова загальна освiта; базова загальна середня освiта; повна загальна середня освiта; професiйно-технiчна освiта; базова вища освiта; повна вища освiта (стаття 30 Закону Україна «Про освiту»). Пiд час Всеукраїнського перепису населения (2001) базова вища освiта вiдмiчалась особам, якi закiнчилась коледж та iншi прирiвнянi до нього навчальнi заклади або продовжують навчатися у вищому навчальному закладi — iнститутi, консерваторii, академiї, унiверситетi та iнших прирiвняних до них навчальних закладах освiти i отримали документ про набуття освiтньоквалiфiкацiйного рiвня бакалавра.
Базова загальна середня освiта вiдмiчалась особам, які закiнчили основну школу, а саме: восьмирiчку школу у 1963—89 навчальних роках i ранiше, закiнчили семирiчку школу, або 7 класiв у 1961 р. i ранiше; 8, 9 класiв у 1989 р. i ранiше; закiнчили 10 класiв середньої школи; закінчили 10 класiв школи-одинадцятирічки, навчаються в 10—11-х класах; у професiйно-технiчному навчальному закладi (крiм осiб з повною загальною середньою освiтою); тим, кто вибув iз 8-го класу в 1959/60 н.р. i ранiше; вибув iз 9—11 класiв або iз професiйно-технiчного закладу в будь-якому році (крiм осiб iз повною загальною середньою освiтою).
Принцип «бiльше свободи i вiдповiдальності для самих учнiв»
Одним iз перших його обгрунтував англiйський педагог А. Нiл (1883—1973), засновник експерементальної школи у Саммерхiллi (Велика Британiя, 1937 р.), що стала символом руху вiльних шкiл. Його книга «Саммерхiлл — виховання свободою» знайомить з принципами побудови демократичної самоврядної школи. Усi питання, пов’язані з громадським життям школи, включаючи покарання за порушення встановлених правил, вирiшуються голосуванням на загальних зборах педагогiв i дiтей, причому голоси i тих i iнших — рiвнi.
Унiверситетська автономiя
Демократизацiя навчального процесу передбачає децентралiзацiю освiти та можливiсгь ВНЗ самостiйно визначати змiст навчання i структуру своїх навчальних програм, створювати передумови для бiльш вiдповiдального i вмотивованого ставлення студентiв до своєї освiтя, на власний розсуд запроваджувати iнновацiйнi спецiальностi тощо.
Демократизм у вiдносинах викладачiв i студентiв
Впровадження реальної університетської автономiї щiльно переплiтається з демократизацiєю навчального процесу, стосункiв викладачiв i студентiв. Демократична школа повинна формувати iстинних демократiв. Будь-якi прояви авторитаризму загрожують вихованням покiрливостi або, навпаки, прагнень до бунту. Результатом примирливої педагогiки може стати безвiдповiдальнiсть. Тому необхiдно ввести в навчальнi заклади договiрну форму вiдносин, за якої провiдне значення мають самодисциплiна, спiвробiтництво i повага до iнших.
Об’єктивнiсть знань i вiдсутнiсть ідеологiчного диктату
Мова йде не про моральний нiгiлiзм чи вiдсутність виховання суспiльних цiнностей, а про те, що змiстом освiти повиннi бути насамперед не погляди чи переконня, а справдi науковi вiдомостi, якi мінiмально піддаються суб’єктивному деформуванню. Зрозумiло, що вони повиннi подаватися у зв’язку iз загальнолюдськими цiнностями та моральними принципами, без яклх життя в суспiльствi є неможливим. Демократичне суспiльство усувас небезпеку iндоктринацiї освiтнього процесу, дозволивши кожлону громадянину самому вирiшувати, у чому полягає сенс його життя.
Прагнення до максимальної тривалостi загальної освiти для всiх також належить до засад сучасної освiтньої демократiї. Суспiльство не може вважатися демократичним, якщо воно змушує бiльшу частину молодi занадто рано входити в свiт працi чи професiональної пiдготовки. Подовження термiнiв навчання можна досягти шляхом широкої диференцiацiї освiти, надання рiзним категорiям молодi i дорослого населення свободи вибору прийнятних для них форм i темпiв навчання.
Вiтчизнянi дослiдники обгруктовують, шо сьогоднi спiвiснують тiльки двi моделi iнституцiй освiти:
• авторитарна (традицiйна) модель — вектор iнтересiв влади повнiстю домiнує над вектором iнтересiв суспiльства, якi утискаються до рiвня вiдновлення iснуючої соцiальної стратифiкацiї та вiдновлення робочої сили, а вектор iнтересiв особистостi, яка не належить до владних соцiальних груп, мiнiмiзується майже до нуля;
• особистiсно орiєнтована (гуманiстична) модель, в якiй збалансованi вектори iнтересiв основних суб’єктiв розвитку освiти, влади — з одного боку, й особистостi та суспiльства — з iншого боку, за умови розвинутостi демократичної правової держави та громадянського суспiльства.

Вихiднi позиції освiти в Європi
Немає єдиного документа, який окреслює рекомендацiї для освiти в розвинених країнах Заходу, проте є чимало мiжнароднах iнституцiй, якi формулюють принципи освiтньої полiтики. Серед них: ЮНЕСКО та його три дослiдницькi установи: Мiжнародне бюро освiти в Женевi, Мiжнародний iнститут планування освiти в Парижi, а також Iнститут освiти в Гамбурзi; Європейська Комiсiя у Брюсселi таїї департамент «Освiта, навчання i молодь»; Рада Європи в Страсбурзi та її департамент, який займається освiтою; Центр освiтнiх дослiджень та iнновацiй (СЕRI) при Органiзацiї економiчної спiвпрацi i розвитку (ОЕСD).
Професор Анджей Яновськi, проректор Вищої суспiльно-економiчної школи, директор Вчительського колегiуму у Варшавi, член Ради освiтньої полiтики м. Львова, уклав перелiк з десяти проблем, якi необхiдно врахувувати при плануваннi змiн в освiтi. З них випливають постулати, якi в розвинених європейських країнах є вихiдними позицiями у роздумах про майбутнє освiти. Цi десять проблем є такими:
• Шкiльна освiта як пiдготовка до самонавчання.
• Розвиток громадянського виховання i навчання прав людини.
• Компетентнiсть у користуваннi сучасними iнформацiйними технологiями.
• Посилене вивчення iноземних мов.
• Європейськiсть i елементи багатокультурностi.
• Задоволення освiтнiх потреб нацiональних i етнiчних меншин.
• Вирiвнювання освiтнiх шансiв.
• Наближення пiдготовки вчителя до практики.
• Залучення «споживачiв освiти» до планування i впровадження освiтнiх змiн.
• Довготермiнове планування розвитку освiти.
Громадянська освiта
Складником освiтнього процесу в сучасних демократичних країнах є громадянська освiта. Демократiя може бути стiйкою, а демократичнi змiни — успiшними лише за умови, якщо громадяни мають необхiднi для громадянської участi знання, уміння i бажання їх застосовувати на практицi. Саме цi знання, умiння й установки визначають структуру громадянської компетентностi, яку повинна формувати громадянська освiта.
Термiн «громадянська освiта» вживається для позначення iнтегративної педагогiчної технологiї формування громадянських чеснот населення, передусiм молодi. Громадянська освiта є визнаним засобом полiтичної соцiалiзацiї, формою заохочення громадян до активної i вiдповiдальної участi в ухваленнi спільних рiшень. Навчаючи молодь мирних способiв полiтичної поведiнки, прийомів розв’язання соцiальних проблем i конфлiктiв, впливу на владу тощо, громадянська освiта сприяє подоланню полiтичної апатії, анемiї, допомагає кожному визначатись щодо своїх полiтичних iнтересiв та способiв їх задоволення.

Довготермiнове планування розвитку освiти
Минули тi часи, коли освiту трактували як явище, яке просто iснує i з року в рiк вiдбувається за однією i тiєю самою схемою. Протягом останнiх п’ятнадцяти рокiв у рiзних країнах спостерiгаємо тенденцію довготермінованого планування освiти. У документах Європейської Комісії мова йде про такi терміни: планування -1-2 роки; стратегiчне планування — 5—6 рокiв; планування вiддаленого майбутнього — 10,20 або бiльше рокiв. У 2000 р. Данiя планувала розвиток освiти до 2025 р.; Нiмеччина, Грецiя, Португалiя i Великобританiя — до 2020 i т. д.
Цiкаво, що у бiльшостi країн центральне планування (у масштабах усiєї країни) поєднується з місцевим плануванням (у межах певної територiальної одиницi). Всюди спостерiгається тенденцiя до децентралiзацій , але разом з тим — прагнення до того, щоб попри децентралiзацiю, держава визначала найважливішi напрями довготермiнових стратегiчних дiй, а освiта країн ЄС орiєнтується на загальнi програми ЄС для освiти i навчання.
Болонський процес
Це процес структурного реформування нацiональних систем вищої освiти країн Європи, змiни освiтнiх програм та інституцiйних перетворень у вищих навчадьних закладах Європи. Його метою є створення до 2010 р. європейського простору задля пiдвищення спроможностi випускників ВНЗ до працевлаштування, полiпшення мобiльностi громадян на європейського ринку працi, пiдняття конкурентоспроможностi європейської вищої школа.
Уявлення про єдиний освiтнiй простiр Європи перебуває в постiйному розвитковi. Наприклад, у Болонськiй декларацiї мова йде про прийняття системи вищої освiти, заснованої на двох основних циклах, другий з яких повинен закiнчуватися ступенем магiстра i (або) ступенем доктора.
У 2003 р. уявлення про систему двох циклiв змiнилося: якщо у Болоньї ступiнь доктора згадувалася лише як один з двох можливих здобуткiв другого циклу (магiстр i (або) доктор), то на саммiтi в Берлiнi (2003 р.) доповнили структуру вищої освiти третім циклом, здобутком якого має бути докторський ступiнь.
Наприкiнцi вересня 2006 р. на семiнарi «Болонський процес у глобальному вимірi» зазначалося, що з огляду на рiзноманiтністъ нацiональнах систем освiти, диференцiацiю їхнiх цiлей та завдань, основною метою є збереження нацiональної iдентичностi освiтнiх просторiв усупереч їхнiй тотальнiй глобалiзацiї.
У результатi стратегiя зовнiшнього вимiру має передбачати:
• збагачення європейськах традицiй i цiнностей;
• збереження принципiв iнституційної автономії та академiчної свободи;
• упровадження в життя всiма країнами-учасницями Болонського процесу основних його положень;
• врегулювання питання щодо визнання квалiфiкацiй.
Основнi положення Болонського процесу Мiнiстерством освiти i науки України формально зведенi до наступного:
• введення трициклової системи навчальних програм;
• запровадження сучасних технологiй навчання;
• введення прозорої системи облiку навчальної роботи студента i викладача, так звана система ЕСТ$;
• встановлення механiзмiв взаємовизнання навчальних курсiв i модулiв, програм в цiлому та квалiфiкацiй;
• створення нацiонального перелiку квалiфiкацiй освiти, сумiсного з перелiком, на основi якого буде створюватись Єдиний європейський освiтнiй простiр;
• досягнення високої якостi освiти за рахунок поєднання навчальної та наукової роботи, створення ефективних механiзмiв гарантiй якостi освiти;
• досягнення трансєвропейської мобiльностi студентiв i викладачiв (Нiколаєнко СМ. Пiдвищення ефективностi вищої освiти — визначальний чинник зростання соцiально-економiчного потенцiалу держави.

СУСПIЛЬНI РИЗИКИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВIТИ
За статистичними даними, Україна є країною високих стандартів освіти. У середньому студенти проводять стiльки ж часу на формальну освіту, як i в країнах з розвиненою економiкою. Рiвень писемностi теж високий — вiн сягає 99,4 % дорослого населеiння та 99,8 % дiтей. Частка учнів і студентiв вiком 15—18-ти рокiв, якi навчаються стацiонарно, є однiєю з найбільших у свiтi.
СОУ — система освiти України на початку ХХI ст.

На сучасночу етапi здобутком є стабільне поліпшення фiнансування
освіти. Пiслiя перiоду економічних труднощів, коли видатки на освіту були на вiдносно низькому рiвнi, у 2005 р. Вони збільшилися до 6,4 % ВВП. Рiвень освітніх видатків в Українi є приблизно на тому ж рівні, що у Польщi, Латвiї та Литвi. Подані цифри не враховують побічні платежi (готiвкою та (або) натурою), що їх роблять батькивикладачам i освiтнiм установам. Таким чином, питома вага видатків на освіту у ВВП є вищою (Створення фiскального простору для економічного зростання. Огляд державних фінансiв України, 14 вересня 2006 року. Звiт №36671 — UA. Документ Свiтового банку (7.02.2007) — С. 65).
Мінiстерство освiти i науки України спiльно зі своїми європейськими партнерами здiйснюватиме монiторинг підвищення якостi освiти в Українi. Вiдповiдно до європейських стандартiв у системі вищої освiти України впорядковується перелiк квалiфiкацій та наукових ступенiв i в повній мiрi реалiзовуватиметься ступенева вища освіта, забезпечуватиметься тiсна спiвпраця з роботодавцями, особливо, що стосується працевлаштування спецiалiстiв з освіітньо - квалiфікаційним рiвнем бакалавра.
В Укранi створюватимуться умови для надння унiверситетам статусу автономних вiдповiдно до європейських норм i стандартiв, а дипломи українських ВНЗ визнаватимуться за кордоном. Значно розширюються права органiв студентського самоврядування. В Україні зараз створюється Рада студентського самоврядування, яка матиме тiснi контакти з Об’єднанням нацiональних студентських спiлок (Е1В).
Україна - Проект Рiвний доступ до якiсної освiти
Модернiзацiйні тенденцiї вiдбуваються в системi загальної середньої освiти (5—12-тi класи), причому особлива увага звертається на сiльськi школи. Кабiнет Мiнiстрiв України отримав Позику вiд Мiжнародного банку реконструкцїi та розвитку призначену для фiнансування заходiв у рамках Проекту «Рiвний доступ до якiсної освiти». Обсяг Позик становить 86 587 000 дол. США за 4 роки виконання цього Проекту Центральне мiсце у проектi вiдведено наданню допомоги Уряду України у забезпеченнi рiвного доступу до якiсної освiти. Цей проект спрямованийй на підвищення якостi освiтнiх послут а також на підвищення рiвня ефективностi роботи освітньої системи України та модернiзацію управлiння нею. Пропонованi заходи в рамках проекту охоплюютъ:
Компонент 1 — професiйний розвиток педагогiчних працiвникiв — передбачає модернiзацiю системи післядипломної педагогічної освiти шляхом пiдготовки викладачiв, якізможуть застосовувати новi пiдходи до освiти вчителiв, органiзації та проведення короткотривалих курсiв для педагогiв iз зосередженням зусиль на потребах реформування навчальних програм, створення системи пiдвищенняквалiфiкації директорiв шкiл та працiвникiв органiв управлiння освiтою, а також збільшення матерiально-технiчної бази обласних iнститутiв пiслядипломної педагогiчної освiти.
Компонент 2— удосконалення навчального процесу — передбачає фiнансування заходiв, спрямованих на розробку та впровадження нацiональної полiтики, удосконалення навчальних планiв та програм; здiйснення комплексної державної полiтики у сферi забезпечення закладiв освiти сучасними навчальними ресурсами; розвиток нацiональної системи зовнiшнього незалежного опитування та монiторингу якостi освiти, щодо забезпечення участi України у мiжнародних порiвняльних дослiдженнях, подальша розробка зовнiшнього незалежного оцiнювання навчальних досягнень учнiв,iз самооцiнювання, iнспектування та атестації загальноосвiтнiх навчальних закладiв; надання педагогам на рiвнi школи та класу у практичнiй реалiзації планiв iнновацiйного розвитку, а також пiдтримку зусиль на рiвнi районiв, спрямованих на створення мережi iнноваційних шкіл.
Компонент З — ефективнiсть та управлiння ресурсами передбачає надання пiдтримки у сферi опанування стратегiчних заходiв та управлiння ними; встановлення iнформацiйних управлiнських систем; фiнансування оптимізацiї мережi шкiл в областях; вiдновлення шкiл, що потребують ремонту; об’єдання малих шкiл у межах цієї мережi у шкiльнi округи; розгортання кампанії з iнформування громадськостi, спрямованої на створення сприятливого iнформацiйного середовища для проведення реформ у системi освiти й втiлення проекту.
Якiсть української освiти стає все бiльшою проблемою
Проте при вражаючих кiлькiсних показниках, у доповiдi Комiсiї «Блакитної стрiчки» вiдзначається, що якiсть української освiти стає все бiльшою проблемою. Зокрема у доповiдi наголошується, шо кошти витрачаються неефективно, спрямовуються здебiльшого на утримання шкiл та інших установ, а не на покращення результатiв освiти.

Управлiння є занадто централiзованим
Можливостi здобути освіту нерiвнi, сiльська мiсцевiсть та бiднi верстви населення залишаються у невигiдному становищi. Низькі зарплати заохочують корупцiю, пiдкриваючи стандарти освiти. Професiйна освiта не вiдповiдає вимогам ринкової економіки.
Показовими є також данi соцiологiчного монiторингу «Українське суспiльство», що проводиться Iнститутом соцiологiї НАН України, щодо мiри забезпечення громадян України життєво важливими умовами освiти i знання за перiод I994—2006р.р. (табл. 6).
Таблиця
Мiра забезпечення громадян України життєво важливими умовами освiти i знання за перiод 1994—2006 рр.

Наведений фрагмент соцiологiчних даних, з одкого боку, засвiдчує певну стабiльнiсть розвитку освiти нашої держави, адже спостерiгається зростаюча динамiка показникiв щодо позицiй монiторингу, з iншого боку, невеликi значення показкнкiв достатностi рiвня освiченостi i науково-технічних (14 %), економiчних (18 %) i полiтичних знань (21 %) та можливостi надання дiтям повноцiнної освiти (13 %) вказують скорiше на наявнiсть системних кризових явищ в системi освiти та сучасного стану нацiональної економiки.
Освiта в Українi характеризується також i тим, що значна кiлькiсть учнiв i студентiв не маюгь бажання одержувати необхiдні знання. Багаго студентiв прагие отримати диплом, а не освiту. Найстрашнiше в цiй ситуацiї те, що низький рiвень освiти влаштовує переважну бiльшiсть українського суспiльства, тому що вiд якостi отриманої освiти практично не залежить доля випускника як школи, так i ВНЗ.
На сьогоднішнiй день демократизацiя освiти перебуває в гострiй суперечностi з тенденцiєю до поглиблення Соцiального розшарування українського суспiльства, включно iз зростанням вiдмiнностей у можливостях здобуття якiсну професiйну (середню чи вищу) освiту для вахiдцiв iз рiзних суспiльних верств. Це ставить пiд загрозу принципи доступностi освiти та рiвнях можливостей, що є стрижнем системи демократичної освiти.
Українська освіта має вiдiйти вiд iдеологiзацiї освiти радянського зразка, вiдмовитися вiд нав’язування поглядiв, як це було в минулому. Поряд з тим, вона повинна подбати про формування громадянина, здатного брати участь у полiтичному життi, змiцнювати й розвивати демократію. Навчання демократiї, формування громадянськостi — це процес, який триває упродовж усього життя. Дуже вiдповідальна його фаза — студентські роки.
Верховна Рада України 22 березня 2007 р. ухвалила змiни та доповнення до деяких статей до Закону України «Про вищу освiту». Зокрема, змiна торкнулися стаiтi 38 «Студентське самоврядування», вiдповiдно до якої створення у ВНЗ органiв студентського самоврядування вiднинi покладатиметься на самих студентiв. Цi нововведення значно розширять повноваження органiв студентського самоврядування. Ними передбачено 10-вiдсоткове представництво студентського колективу у вчених та педагогiчних рядах; можливiсть участi студентiв у виборах ректорiв i керiвникiв факультетiв та завiдуючих кафедр. З цiєю метою керiвництву ВНЗ доручено створати вiдвовiднi умови для забезпечення дiяльностi студентського самоврядування. Також передбачено активне залучення студентів до роботи комiсiй з лiцензування та акредитацiї ВНЗ.
Студентськi хвилювання 2006 р. у Франції показали, що студенти це справдi сила, i коли вони збираються разом, то можуть досить ефективно вирiшувати поставленi проблеми. Хоча в Українi студенти не дiють такими радикальними методами, iгнорувати їхню енергiю i творчi можливостi не варто.
Нелегке завдання
Перед українською державою, що прагне бути демократичною i соцiальною, постає нелегке завдання — поєднання принципiв рiвностi можливостей та меритократичностi процесу одержання вищих рiвнiв освiти, надаючи такi можливостi найбiльш здiбним iвдивiдам, не забуваючи при цьому, що здiбним можуть бути дiти з будь-якого соцiального середовиша, якщо їм створити для цього належнi умови.
Полiтика української влади в галузi освiти має грунтуватися на вiдповiдних фахових монiторингових дослідженнях, а з метою наближення освiти України до стандартiв європейського освiтнього простору урядом мають буги забезпеченi такi змiни в освiтi:
- гармонiйний розвиток усiх рiвнiв освiти, приведення їх змiсту i органiзацiйних форм у вiдповiднiсть до вимог демократичного суспiльства, акцентуючи увагу насамперед на проблемі формування у молодi жяттєвої, професiйної i громадянської компетентностi — тих знань, умiнь i навичок, які необхiднi для успiшної жяттєдiяльностi в умовах глобалiзованого свiту;

- забезпечена прозорiсть i ефективнiсть використання державних ресурсiв — грошей платникiв податкiв — шляхом громадської участi у контролi i посилення пiдзвiтностi у наданнi державних послуг в освiтi;
- забезпечений рiвний доступ до якiсної освiти вихiдцiв з усiх верств суспiльства, зокрема, прошаркiв населення, що потребують особливої уваги в умовах перехiдної економiки (дiти малозабезпечених родин, бездомні, люди з особливими потребами), не порушуючи iншi принципи демократичної освiти, такi як свобода, безпека, ефективнiсть;
- визначенiсть щодо параметрiв децентралiзацiї освiти, встановлення своєрiдних меж ефективностi, у яких керiвнi та управлiнськi ланки рiзного рiвня здатнi ефективно та легiтимно здiйснювати свої функцiї, вiдмова вiд домiнування держави в освiтнiй полiтицi, зростання ативностi iнших її учасникiв (стейкхолдерiв);
- створення нормативного i регуляторного середовища, у якому бiзнес, громадськi органiзацiї, зацiкавленi у компетентних працiвниках, свiдомих громадянах, бiльш активно включаються у фiнансування освiти.
Ключовi виклики для освiтньої полiтики в Українi
Складнi завдання стоять сьогоднi перед системою освiти України як з токи зору пiдвишення її якостi, забезпечення творчого входження в європейський та свiтовий освiтнiй простiр, так i з точки зору демократизацiї в усiх її вимiрах. За своєю формою i за змiстом українська освiта не вiдповiдає вимогам сьогодення. Вона не виконує призначену їй функцiю пiдготовки фахiвцiв, здатних у своїй масi, а не в поодиноких випадках, до дiяльностi в глобалiзованому свiтi, i виховання громадян, здатних до активного життя у демократичнiй державi.
Вирiшення цих завдань залежить вiд створення механiзмiв вироблення i втiлення в життя науково обгрунтованої програми розвитку та реформування освiти, яка б спиралась на інтереси певних суспiльних груп. Хто ж має її опрацьовувати?
Розробка й затвердження державних програм розвитку освiти.

За Конституцією України визначення засад державної освiтньої полiтики в Українi, затвердження загальнодержавних програм розвитку освiти належитъ до компетентцiї Верховної Ради (ч. 5, 6 ст. 85), а забезпечення проведення полiтики у сферi освiти покладено на Кабiнет Мiнiстрiв України (ч. З ст. 116). У рядi офіцiйних документiв задекларовано узгодженiсть цiлей та завдань державної освiтньої полiтики України та демократичних країн свiту, зокрема, європейських. Проблемою однак є вироблення ефективних рiшень у галузi освітньої полiтики, якi вiдповiдали б задекларованим цiлям i умовам країни, та їх повноцiнне впровадження в житгя.
Освітнє законодавство України i аналiз проблем освiтньої полiтики.

Аналiз проблем освiтньої полiтики — вiдносно нова проблема для вiтчизняного суспiльствознавства. У ньому не напрацьовано необхiдного наукового iнструментарiю, вiдчувається дефiцит наукової, навчальної, методичної лiтератури, контингент аналiтикiв освiтньої полiтики в її сучасному розумiннi лише формується. Отож не дивно, що поряд з певними зцобутками в українськiй освiтнiй полiтицi є чимало тенденцiй, якi аж нiяк не можна назвати позитивними.
Наприклад, iснують серйознi пiдстави вважати освiтнє законодавство України реальним гальмом для її розвитку. Успiшнiсть освiтнiх реформ, модернiзацiй та iнновацiй мало пов’язана з тiєю сумою грошей, що вкладенi в них.
Приклади iсторiї США, Францiї, СРСР та iнших країн свiдчать, що вкладення коштiв у наявну систему освiти без її сутнiсних змiн i стратегiчної переорiєнтацiї є марною справою. Узагальнення х прикладiв порiвняно успiшних освiтнiх реформ останнiх десятирiч у розвинених країнах показує, що кошти в них не вiдiгравали вирiшальної ролi. Позитивним зрушенням передували iнтелектуальнi зусилля, результативна i досить тривала робота науковцiв та експертiв. Реалiзацiя створених планiв модернiзацiї щоразу розпочиналася iз законодавчих нововведень, які детально виписували схему незначного за обсягом «пiлотного експерименту». Потiм результати експерименту аналiзувалися i слугували надiйною основою для наступних крокiв.
Суспiльнi ризики реформування освiти. Процесу реформування властивi суперечностi, спричиненi не лише недостатнiм фiнансуванням, яке часто вважають головною причиною зриву реформ або їхньої неефективностi, а й тим, що будь-якi реформаторськi починання тягнуть за собою соцiальнi змiни: у сферi зайнятостi, у соцiальному станi, можливостях, матерiальнiй забезпеченостi людей, насамперед освiтян. Змiни в структурi навчальних планiв i формах навчання та оцiнювання з нерішучiстю позначаються наа вимогах до кадрiв i засобах їх пiдготовки, ведуть до того, що двi освiтнi структури виникають, а iншi, натомiсть, закриваються.

Наразi держава та бiльшiсть професiйної педагогiчної спiльноти в Україні наполягають на збереженнi усталених форм навчання. Реформи намагаються убрати звичайні форми органiзацiї освiти та критеріїв оцiнювання знань. Така полiтика може призвести або до хронiчного вiдставання країни, або спричинить «вибух», з якого постануть новацiї, що зметуть усi старi форми без розбору, зокрема й тi, щожиттєво необхiднi для суспiльства.
Освiту не можна реформувати за наказом згори. Аналiз iсторiї розвитку освiти та сучасних етапах реформування в Українi показує, що ефективна модель освiти може з’явитися лише в результатi спiввiднесення — що час її створення та реалiзацiї рiзних цiлей, завдань, пiдходiв.
Коли ж проектування та впровадження сучасних форм освiти здiйснює центр (держава, мiжнародна органiзацiя), поширюючи свiй вплив на все суспiльство. Наївним було б сподiватися на пiдтримку змiн, які суперечать особистим та груповим iнтересам людей. Однак ці питання очевиднi для кожного кого зачiпають реформи, не є об’єктом щільно уваги реформаторiв, майже не обговорюються в суспiльствi, i в результатiв воно виявляється не готовим до її розв’язання.
Незадовiльна участні полiтичних партiй у реформуваннi освiти. На парламентських виборах 2006 року експертне дослiдження засвiдчило невiдповiднiсть головних українських полiтичннх сил викликам сьогодення, непослiдовнiсть її у намiрах i дiях щодо вирiшення проблем освiти та освiтян, питання освiти виявилося для них способом манiпулювання свiдомiстю суспiльства. А вiдтак сподiватися на належну скерованiсть партiй i блокiв на сутнiснi змiни в освiтній системi, реформування i на рiвнi змiсту, якостi, фiлософських засад, не доводиться.
Освiтня полiтика має бути взiрцем публiчностi. Завдання полягає в тому, щоб пiд час пiдготовки стратегiй i окремих полiтичних рiшень домогтися представлення i розгляду всiх iнтересiв, пов’язаних з освiтою, реалiстично врахувати ресурси окремих дiйових осiб i чiтко сформулювати завдання. В Українi потрiбно створити механiзм публiчного обговорення напрямiв освiтньої реформи та їх соцiальних наслiдкiв, розподiлу завдань i зобов’язань мiж рiзними учасниками освiтнього процесу.

Суспiльнi ризики реформування системи освiти
Збереження багатоманiтностi освiтнiх пiдходiв i практицi. Надзвичайно важливим є питання обмежень. Неможливо, скажiмо, перестрибнути обмеження, що накладаються попереднiм станом освiти, швидко змiнити традицiї або вимагати вiд людей, аби вони дiяли всупереч своїм iнтересам.
Освiтня полiтика — це забезпечення поля можливостей у рамках iдеологiї багатоманiтностi. У даному випадку говорять про полiтичний спосiб реформування (з урахуванням та узгодженням суперечливих iнтересiв), який протистоїть централiзованому (директивному) способу. Безумовно, цей полiтичний спосiб не iдеальний, але вiн має одну iстотну перевагу: вiдкриває можливостi для збереження багатоманiтностi освiтнiх пiдходiв i практик.
Освiта i полiтика.Сьогоднiшнi суспiльства стикаються з швидкими i величезними технологiчними змiнами. Вироблення та впровадження освiтньої полiтики, яка вiдповiдала б умовам України i сучасного свiту, вимагає змiн у державнiй полiтицi загалом: у змiнi її прiоритетiв, їх переорiєнтованії на тi сфери дiяльності, якi забезпечують людський розвиток, а також у реформуваннi механiзму прийняття державних рiшень.
Заходи, якi намiчаються в рамках освiтньої полiтики, мають зайняти належне мiсце в системi прiоритетiв держави i iнших суспiльних суб’єктiв; бути прив’язанi до можливостей фiнансування, насамперед, до державного бюджету; враховувати iнтереси громадськостi, з одного боку, та створювати умови для реалiзації iнiцiатив громадянi мiсцевих громад, з iншого. Отже, реформування освiти може бути успiшним, якщо воно стане органiчною складовою перебудованої на демократичних засадах державної полiтики, яка має стати публiчною полiтикою — вiдкритою для усiх зацiкавлених груп та осiб, загальносуспiльною справою.
Висновки
Освiтня полiтика є уособлевним та кiнцевим результатом взаємодії iснуючих полiтичних та соцiальних iнститутiв, груп iнтересiв та iндивiдiв як мiж собою, так i з оточуючим середовищем — економiчною, соцiальною, правовою системами, iснуючою полiтичною культурою, та рiзними сегментами.
Освiта у стратегiчнiй перспективi має бути iнварiантна шодо тактичних, ситуативних змiн полiтичного курсу. Рiзнi полiтичнi сили та групи iнтересiв мають рiзну зацiкавленiсть щодо результатiв освiти, проте iнфраструктура освiти вимагає постiйної уваги уряду.