Главная | Обратная связь

Реформи Ефіальта і Перікла. Завершення процесу утворення держави

У першій третині V ст. до н.е. Афінській державі разом з усією Гре­цією (Елладою) довелося пережити тяжкі часи. На близькому і серед­ньому сході на той час утворилася велцка і могутня Перська держава. Вона завоювала цілу Малу Азію, Вавилон, Єгипет та багато інших ста­родавніх держав і середньоазіатських територій. Перські царі назива­ли себе царями усіх чотирьох сторін світу і претендували на світове (в їхньому розумінні) панування. Невеликі, але багаті грецькі держави, які існували буквально під боком Персії, викликали у перських царів бажання негайно їх завоювати, тим паче, що противник, як їм здава­лося, був слабкий, сили його розпорошені. Приводом для нападу по­служила допомога Афін і деяких інших держав Еллади грецьким коло­ніям у Малій Азії в їхній боротьбі проти Персії. У 492 р. до н.е. персь­кий цар Дарій І спорядив велике військо і флот на Балкани. Над усією • Грецією нависла смертельна загроза бути поневоленою. Ця загроза була. цілком реальною, бо серед греків виникали постійні суперечки, грецькі держави ворогували між собою, вели безперервні міжусобні війни. Але грекам, які так і не зуміли на той час об'єднатися, доля дала шанс вря­туватися від поневолення. Перський флот потрапив (біля сучасного Афону) у жорстокий шторм і більша частина кораблів була^нищена, а сухопутна армія зазнала значних втрат у боях з войовничими фра­кійськими племенами, територією яких просувалася до Греції.

Персам тимчасово довелось відступити. Цар, однак, відрядив у Гре-и цію послів з вимогою дати Персії "землю і воду", тобто добровільно підкоритися. Деякі грецькі держави так і зробили (у фессаліїі Беотії), проте більшість з них відмовилися. В Афінах перських послів скинули зі скелі, а у Спарті втопили в колодязі, говорячи, що там вони діста­нуть і землю, і воду.

У 490 р. до н.е. відбувся другий перський похід проти Греції. Голов­ний удар був спрямований проти Афін. Афіни до бою залучили всіх, кого тільки можна, і було зібрано 10 тис. воїнів. Ще тисячу надіслало союзне місто Платеї. Інші держави вичікували. Спарта, до якої афіня­ни звернулися за допомогою, заявила, що вона готова допомогти, але у зв'язку з релігійним святом воїни не можуть виступити в похід. Персів же було понад 100 тис. Полководець Мільтіад звернувся до воїнів Афін із закликом: перемога або смерть чи неволя — це єдиний вибір. Афіняни перші пішли у наступ і здобули блискучу перемогу. Бій, що відбувся у Марафонській долині, увійшов в історію як приклад нечуваного героїз­му і безмежної любові до свого краю, народу, прагнення свободи.

З часу реформ Клісфена в соціально-економічному ладі Афін відбу­лися значні зміни. В економіці великого значення набули морська тор­гівля, ремесла, значно збільшився флот. У державно-політичному житті зріс вплив торговельно-ремісничих верств населення, зміцніли демок­ратичні сили. Великі кошти були виділені на будівництво військових кораблів, оборонних споруд. Афіни стали наймогутнішою' морською державою Греції, і це було надзвичайно важливо, бо Персія, яку після смерті Дарія очолював цар Ксеркс (486-465 рр. до н.е.), знову готувала похід проти Греції, який розпочався у 480 р. до н.е. За Геродотом, Ксеркс мобілізував величезні сили: понад 1 млн воїнів, 1200 суден. Хоч пізніші історики вважають ці цифри явно завищеними, не викликає сумніву, що вони були значними. Але й греки, навчені досвідом, не сиділи, склав­ши руки. Більшість грецьких держав об'єднали сили, хоча Фессалія та Беотія і далі стояли за персів, а Аргос оголосив нейтралітет. Невеликий загін грецьких воїнів, ядром якого було 300 спартанців на чолі з царем Леонідом, декілька днів стримували персів у гірському Фермопільсько-му проході. Всі вони героїчно загинули. Перська армія прорвалася в Аттіку, Афіни були спустошені, але не підкорені. Війна продовжувала­ся. У 480 р. до н.е. об'єднаний грецький флот на чолі з афінянином Фемістоклом біля острова Саламін вщент розбив перський флот, а в 479 р. грецькі війська біля Платеїв розбили й сухопутну перську армію. Загроза перського поневолення була відвернена.

Наслідком греко-перських воєн стало зміцнення Афін, небувале зростання їхньої економічної і політичної могутності. Афіни органі­зували великий морський союз грецьких держав. Члени союзу повинні були будувати кораблі для спільного флоту (війна з Персією ще не за­кінчилася) і робити щорічні внески (форос) у спільну скарбницю, що знаходилася на острові Делос. Незабаром будівництво флоту, як і ке­рівництво союзом, було доручено Афінам. Та й скарбницю перевели в Афіни. З того часу Афіни щораз частіше використовували ці величезні кошти для своїх цілей. Вони захопили у знесиленої Персії її численні володіння у Фракії, на малоазійському узбережжі. Афінські колоністи, купці, работорговці розосереджувались по всіх островах і берегах Егейського, Чорного, частково Середземного морів. Афіни почали практикувати втручання у внутрішні справи союзних держав, поши­рювали на них дію свого права, встановлювали вигідні їм форми прав­ління. У багатьох з цих держав були афінські наглядачі, контролери, там розміщували афінські гарнізони, створювали колонії афінських поселенців (клерухії). Встановлено обов'язок для всіх членів морсько­го союзу розглядати спірні справи, що стосувалися союзу, в афінських судах, а згодом й усі інші справи, де сторонами були громадяни різних міст- держав. Це збагачувало афінську скарбницю. Афіни самовільно збільшували або зменшували розміри членських внесків союзників. Вони стали могутньою, хоч і невеликою державою, жвавим центром грецької та міжнародної торгівлі, ремесла тощо. Обіг афінської торгівлі досяг величезних розмірів. "Усе, що є найкращого в Італії, Сицилії, на Кіпрі, в Єгипті, у Лівії, в Понті, в Пелопонесі і в інших місцях, усе стікається сюди, в Афіни, завдяки нашому пануванню на морі", — за­значено в одному з політичних трактатів V ст. до н.е. Збільшуються на­селення Афін, кількість рабів, притік іноземців.

Надзвичайно високого розвитку досягла культура Афін. їх вважа­ли центром грецької науки і філософсько-політичної думки. Тут про­цвітають точні, природничі та гуманітарні науки, розвиваються основні напрями філософії, блискучих успіхів досягає образотворче мистецт­во, література, поезія та інші галузі культури. І сьогодні грецька мова широко вживається в науковій термінології, значна частина наших імен грецького походження. Грецькі трагедії і комедії не сходять зі сцен те­атрів усього світу.

Важливим наслідком греко-перських воєн була дальша демокра­тизація державного ладу та політичного режиму Афін. Цього вимагав демос, зокрема його низи — селяни, ремісники, на яких лягав основ­ний тягар війни. Вже у 487 р. до н.е. обрання архонтів шляхом голосу­вання було замінено обранням за жеребом. Крім громадян першого розряду допущено до цих посад громадян другого розряду. Роль ар­хонтів, однак, падає у зв'язку з посиленням колегії стратегів.

Зазначимо, що в Афінах увесь час не припинялася боротьба між демократами і аристократами. Вона дещо стихла в час греко-перських воєн, проте згодом знову активізувалась (остаточниц мир між грець­кими державами і Персією був укладений 449 р. до н.е.). У 462 р. до н.е. вождь демократів Ефіальт, якого Арістотель називав людиною спра­ведливою і непідкупною, провів ще одні реформи. Головним гальмом у зміцненні демократії Ефіальт вважав ареопаг, де й далі гуртувалася аристократія. Ареопагу, нагадаємо, належало право контролювати діяльність Народних зборів і службових осіб. Ареопаг міг накласти за­борону на рішення Народних зборів і урядовців, наглядав за виконан­ням законів, за поведінкою громадян і т.д. Спочатку Ефіальт повів бо­ротьбу з окремими членами ареопагу, притягнувши їх до судової відпо­відальності за зловживання службовим становищем, за хабарі. Підго­тувавши такий ґрунт, Ефіальт виступив проти ареопагу загалом і на Народних зборах домігся цілковитої ліквідації його політичної влади. За ареопагом залишилися лише деякі судові функції (докладно — далі) та нагляд за релігійним культом. Відбулося дальше зниження майнового цензу для зайняття посад архонтів: до них допущено третій роз­ряд громадян — зевгітів. Ефіальт поплатився за здійснення своєї ре­форми життям — його було вбито.

Після Ефіальта фактичним правителем Афін на посаді першого стратега став ще один вождь демократів (хоч походив з аристократів і мав великий маєток), знаменитий політичний діяч, оратор, перемо­жець Олімпійських ігор Перікл. Він був глибоко відданий ідеям демок­ратії, піклувався про поліпшення життя афінського демосу і метою свого життя поставив політичну діяльність На користь демосу. Перікл керував державою 15 років (443-429 рр.), помер під час епідемії, як тоді гадали, чуми. Коли перед смертю його запитали, що він вважає найго­ловнішим у своєму житті, Перікл відповів: "Те, що жоден афінський громадянин з моєї вини не одягнув чорного плаща" (знаку жалоби).

Період правління Перікла вважався "золотим віком" Афін, епохою їх найвищого розвитку. На цей час остаточно склалася демократична державність Афін, їх конституційне законодавство, правове станови­ще громадян та ін.

Перікл також провів низку реформ. Він, зокрема, зрівняв усіх гро­мадян у політичних правах і допустив їх, незалежно від розряду, тобто від майна, до будь-якої посади в державі. До правління Перікла дер­жавна праця, виконання громадських обов'язків не оплачувались. Отож, щоб зробити доступ незаможних представників населення до державної служби реальним, Перікл домігся через Народні збори вве­дення оплати за державну службу. Ввели оплату і за військову службу. Навіть за участь у Народних зборах почали платити гроші (2 оболи — розмір денного середнього заробітку ремісника). До речі, Народні збо­ри при Періклі почали відігравати значно більшу роль, ніж раніше. Скликали їх регулярно, і вони розв'язували всі найважливіші питання в державі. Всі державні посади обирали за жеребом, щоб усі кандидати були рівноправними, ніхто, особливо знать, не міг скористатися соїм впливом, розгортати закулісну діяльність. Відкритим голосуванням обирали тільки стратегів і скарбників, оскільки вважалось, що для цих посад потрібна спеціальна підготовка.

Дбаючи про розвиток науки і мистецтва, просвіти, Перікл сприяв їхньому розвиткові. Для найбідніших громадян він увів оплату так зва­них театральних грошей, щоб усі могли відвідувати театри.

Перікл організував велике оборонне будівництво. Афіни і "кори­дор" до їхнього порту Пірей були оточені стінами, велике і пишне бу­дівництво велося у самому місті. Зі старого напівсільського міста Афі­ни перетворилися у велике місто світового значення, яке блиском зать­марило всі інші міста Греції. В центрі його, біля храму богині Афіни, стояла статуя цієї богині висотою близько 20 м, виготовлена зі золота та слонової кістки. Сюди з'їжджалися філософи, вчені, письменники, скульптори з усіх навколишніх країн. Тут деякий час мешкали і працю­вали історик Геродот, філософ Анаксагор, скульптор Фідій та багато інших, імена яких донині відомі всьому світові. Перікл мріяв, щоб афінські громадяни досягли людського ідеалу, були прекрасними. А прекрасною греки вважали людину з такими якостями: доброчесність, хоробрість, духовна і фізична краса, почуття міри.

Однак у тому ж V ст. до н.е. Афіни спіткало ще одне випробуван­ня: вибухнула нова війна. На цей раз зі Спартою та грецькими держа­вами так званого Пелопонеського союзу, який очолювала Спарта. Міжусобний конфлікт між цими двома могутніми державами назрівав давно. Причин було багато — як економічних, так і політичних (ос­кільки Спарта була аристократичною державою). У 421 р. до н.е. війна розпочалася і зі змінним успіхом тривала близько 30 років. Супро­воджувалася вона гострою внутрішньою боротьбою різних політич­них сил. Зокрема, в Афінах та в деяких їхніх союзників підняла голову аристократія. Аристократія, землевласницька знать, прихильна до Спарти, об'єднувались, створюючи союзи, товариства, так звані ге­терії. Афіни придушували їхні виступи, навіть повстання, безоглядно і жорстоко. •

У 410-413 рр. до н.е. афіняни зазнали серйозної невдачі у Пелопо-неській війні. Вони здійснили великий морський похід до Сицилії, яка забезпечувала Спарту продовольством та військовою допомогою. Про­те флот потерпів там поразку. На суші афіняни теж були розбиті, воїнів, що уціліли, було продано у рабство. Невдача сицилійської експедиції, великі втрати у кораблях і війську, затрати величезних грошових і ма­теріальних ресурсів—усе це суттєво підірвало міцність Афінської дер­жави, позиції демократів. До того ж Афіци охопила завезена зі сходу епідемія чуми (або тифу).

У 411 р. до н.е. в Афінах, за допомогою Спарти, стався олігархіч­ний переворот. Була створена комісія у складі 30 осіб для вироблення нових законів. Ліквідовано низку демократичних інститутів, посад, усі виплати і допомоги громадянам. Створено новий орган зі знаті та вер­хівки демосу — раду 400, до якої перейшли повноваження всіх інших органів афінської демократії. Обмежено кількість повноправних гро­мадян — до 5 тис. осіб (закон Ферамена). Оплату за здійснення дер­жавної служби скасували. Низи народу, отже, знову були усунені від влади. Оскільки олігархи обіцяли закінчити війну (а це було на той час основним), то народ спочатку їх підтримав, але незабаром відвер­нувся, бо миру зі Спартою так і не було укладено (з вини Спарти).

Олігархи спробували правити за допомогою терору, це скінчилося не­вдачею.

У 403 р. до н.е. демократію в Афінах було відновлено, але внутрішня боротьба політичних сил не припинилася. На рік раніше закінчилася Пелопонеська війна, Афіни були змушені капітулювати. Афінський морський союз було ліквідовано, більшість грецьких держав, у тому числі Афіни, введено до складу Пелопонеського союзу. Афіни втрати­ли колишню свою славу і могутність, пальму першої у Греції держави.

Як сталося, що відстала Спарта перемогла набагато розвиненіші в економічному і політичному відношенні Афіни?

Причина полягає в тому, що Афінський демократичний уряд при­пустився суттєвих військових помилок, серед яких особливо грубою була сицилійська експедиція. Спарта мала кращу і міцнішу військову організацію, та головне те, що Спарті надавала велику фінансову до­помогу Персія. Тому Спарта мала змогу постійно відновлювати свій економічний і військовий потенціал. Неміцним був і Афінський морсь­кий союз, де Афіни правили методами диктату. Нестійкою, небезпеч­ною для демократії була внутрішня ситуація Афін, де підривну роботу постійно вели аристократи, знать.

Згодом Афінська держава дещо зміцніла, демократія знов перемог­ла. У 378 р. до н.е. навіть відновлено Афінський морський союз. Але Афіни вже не відігравали в ньому такої домінуючої ролі, як раніше. Скарбниця Афін збідніла, суспільство роздирають соціальні та полі­тичні суперечності. Різко поляризуються розкіш небагатьох і бідність низів.

У другій половині IV ст. до н.е. грецькі держави стикаються з но­вою небезпекою: підноситься на півночі Греції Македонія (елліни, до речі, не вважали македонців греками). Македонія, створивши потуж­ну армію, починає захоплювати одну за одною грецькі держави. У битві при Хіронеї 338 р. до н.е. було розбито й афінське військо. Майже всі грецькі держави, крім Спарти, увійшли до складу імперії Александра Македонського. Після її розпаду (323 р. до н.е. Александр Македонсь­кий помер) усю Грецію (II ст. до н.е.), в тому числі Спарту, захопив Рим.