Главная | Обратная связь

Збройні сили Риму в державно-політичній системі країни. Реформа Гая Марія

Піднесенню Риму, зростанню його володінь спри­яла міцна і дисциплінована армія. У найдавнішу епоху римське військо, яке поділялося за родами і племенами, складалося з усіх гро­мадян чоловічої статі, здатних носити зброю. Ця система, названа міліційною, збереглася й надалі. Отож, професійної армії не було, а римлянин водночас був і громадянином, і воїном, і господарем у своєму маєтку, і сім'янином. Після бойових походів, війни він по­вертався до повсякденних справ. Воювали римляни, не дотримую­чись якихось правил, а беручи до уваги обставини. Не маючи спеці­альної бойової виучки, вони вже в ті давні часи вирізнялися стійкістю і хоробрістю, почуттям патріотизму. Це засвідчують численні римські та інші історики.

Відома, наприклад, розповідь про патриціанський рід Фабіїв, який вирішив покарати ворогів Риму за спустошливі напади на римські землі. Всі 306 чоловіків і юнаків цього роду вирушили в похід, хоробро вою­вали, проте були замануті в пастку і загинули, але ворогові не здалися. Цей рід продовжив хлопчик, якого залишили в Римі як неповнолітньо­го. Відомий і легендарний Горацій Коклес, котрий ще з двома хоробри­ми римлянами завдавав нищівних ударів наступаючому ворогу, без­страшно бився, поки інші римські воїни організувались для відсічі. Цікава розповідь про подвиг юнака Муція Сцеволи, який пробрався у табір ворогів, що оточили Рим, — етрусків, з наміром убити їхнього царя Порсену. Помилково він замість царя убив пишно вбраного пи­саря. Етруські воїни схопили його і відвели до Порсени, котрий, погро­жуючи юнакові тортурами, вимагав видати змовників, що мали намір його вбити. Але Муцій на знак зневаги до ворогів і до тортур сам про­стягнув праву руку над вогнем і спалив її. Вражений Порсена уклав з Римом почесний мир, а громадяни прозвали Муція "Сцеволою" — лівшею.

Реформа Сервія Туллія змінила склад і структуру римської армії. Військову службу могли і повинні були відбувати тільки римські гро­мадяни, зачислені в розряди, тобто ті, котрі мали відповідний майно­вий ценз — мінімум 5 югерів землі, а в подальшому — інше майно на суму не менш ніж 11 тис. асів. Відповідно до тогочасної ідеології військо­ва служба вважалась не тільки обов'язком громадян, а й справою честі. Ухилення від неї викликало загальну зневагу або погрожувало втратою громадянства. Пролетарії, тобто неімущі громадяни, іноземці, раби не мали права служити в армії. Урядовці вважали, що неімущим громадя­нам нічого захищати, отже, і служити в армії вони не повинні.

Військовозобов'язані громадяни поділялись на дві військові кате­горії за віком: від 17 до 45 років — щпіогез, які брали участь у всіх військових походах, і від 46 до 60 років — зепіогез, що були у резерві, несли гарнізонну службу.

Набирали армію консули за кожною конкретною потребою на ос­нові складених цензорами списків. Після бойових дій армію розфор­мовували. Воїни повинні були мати своє озброєння, військове споряд­ження, продукти харчування. Кожному розряду приписувалось мати певне озброєння, та й шикувались воїни на полі за розрядами й центу-ріями. Найменш почесною вважалась служба на флоті, який упродовж тривалого часу був нечисленний, оскільки римляни займалися військо­вими і політичними діями на суші.

У V ст. до н.е. було проведено реформу збройних сил, яку припису­ють знаменитому полководцю диктатору Марку Фурію Каміллу. Військове спорядження та харчування війська взяла на себе держава. Воїни за час воєнних дій одержували плату (згірепсїіигп). Змінилась структура армії. Місце в строю визначалось уже не майновим станови­щем, а бойовою виучкою і досвідом. Отож, основною бойовою одини­цею війська став легіон — 4500 осіб, з них 3000 були важкоозброєні піхо­тинці, 1200 — легкоозброєні, 300 — вершники. Важкоозброєні піхо­тинці поділялися на три групи — молодші воїни — гастати (пазгагі), досвідчені воїни середнього віку— принципи (ргіпсірез) та старші, ветерани — тріарії(ігіаш). Гастатів і принципів у легіоні було по 1200, тіаріїв — 600. Кожен легіон ділився на дрібніші структурні підрозділи — когорти (по 400 осіб), когорта — на два маніпули (по 200 осіб), маніпул — на дві центурії (по 100 осіб). Кіннота кожного легіону (300 осіб) — ала (аіа) поділялась на 10 турм (по ЗО осіб). Вона була привілейованою частиною війська, і в ній служили здебільшого юнаки зі знатних пат­риціанських родів.

У той час було дві основні армії, якими командували консули або диктатор. Заступниками консулів були легати, а диктатора — началь­ник кінноти. Легатів спочатку призначали консули, а згодом їх обира­ли Народні збори (центуріатні). Легати командували легіонами, їм до­помагали військові трибуни, які також належали до старших офіцерів. Вони обиралися Народними зборами (по шість на кожен легіон). Ма-ніпулами й центуріями командували відповідно старші центуріони і центуріони.

До епохи Пунічних воєн основні збройні сили у римлян складали­ся з чотирьох легіонів*. Але поряд з римським військом дедалі більшого значення набувають війська союзників, які були зобов'язані виставляти певні контингенти.

Бій розпочинали легкоозброєні воїни-новобранці, котрі закида­ли ворога короткими списами і камінням з пращ. Після цього всту­пали у бій гастати, вишикувані в 3-4 ряди, за ними — принципи. Тріарії були резервом, своєрідною гвардією. Перші ряди гастатів, озброєні дротиками (рііит), кидали їх з близької відстані у ворога. Далі йшли у бій з мечами — короткими, двосічними, пристосовани­ми для битви впритул. Задні ряди мали довгі списи. Усі воїни були одягнуті в панцири, шоломи, мали щити. Кіннота розташовувалась на флангах, воювала в кінному або пішому строю (за розпоряджен­ням командувача).

Велику роль відігравали римські укріплені табори, влаштовані за певним планом, обов'язково оточені ровом, валом і частоколом. їх зав­жди будували в тих місцях, де римське військо зупинялося хоча би на одну ніч і обов'язково — на полі битви. Вони були не тільки місцем ночівлі, спочинку воїнів, а й у випадку відступу служили захистом і опорним пунктом у всіх воєнних операціях.

В армії панували тверда дисципліна й усталений порядок. Коман­дувач армії мав право засуджувати винних навіть до страти, і цей при­суд оскарженню не підлягав. На свій розсуд могли карати воїнів й інші командири (крім смертної кари). Широко застосовували тілесні пока­рання. За втечу з поля бою воїну загрожувала смертна кара або втрата громадянства, а всього військового підрозділу — так звана децима­ція— тобто кожний десятий підлягав страті — тут же, після бою, пе­ред усім строєм.

Однак не покарання підтримували дисципліну в армії, та їх і не доводилось часто застосовувати. Римська армія складалася з вільних, патріотично налаштованих і хоробрих громадян, які розуміли, що за­хищають свій край, свій народ, свої сім'ї і в переможних боях здобува­ли для себе нові землі, рабів, багатство. Майже завжди саме воїни і ко­мандири діставали значну частину здобичі (інша надходила в держав­ну скарбницю, в громадський фонд — земля, частина скарбів).

Римські воїни, які відзначалися в боях, діставали особливі почесні нагороди. Зокрема, полководець, який виграв велику битву чи війну, набував право на тріумф — урочистий в'їзд у місто на чолі перемож­ного війська. Він їхав на колісниці у пурпурній, оздобленій золотом тозі, увінчаний лавровим вінком. За ним несли здобуті трофеї, вели полонених тощо*. При менших перемогах полководець мав право на овацію — урочисту, але дещо скромнішу процесію при поверненні до Риму.

Нижчі командири і воїни за хоробрість також одержували відзна­ки: за врятування римського громадянина —почесний вінок з дубо­вого листя (согопа сіуіса); за те, хто перший піднімався на стіну во­рожого міста, палубу ворожого корабля, чи у табір противника — золотий вінок (согопа пшгаїіз). Надавались і значні матеріальні зао­хочення.

Часті війни сприяли тому, що воєнне життя стало у Римі явищем повсякденним, воїни постійно загартовувались й набували воєнного досвіду. Для представників вищих станів римлян тільки служба в армії могла відкрити шлях до політичної кар'єри.

З кінця III—II ст. до н.е. римська армія поступово перетворюється у професійну.

Реформа збройних сил Тая Марія. Найперше Гай Марій приступив до реформи збройних сил (106-105 рр. до н.е.). Марій скасував попе­редній принцип комплектування легіонів, коли в армії могли служити лише громадяни, які мали земельну власність. Надалі вона повинна була комплектуватися лише на добровільних засадах, незалежно від майнового цензу, тобто вперше набирали в армію всіх бажаючих — неімущих, пролетарів, котрих було в державі дуже багато. Брали до уваги лише громадянство і придатність до військової служби. Оскіль­ки воїни і офіцери одержували певну платню, озброєння, обмундиру­вання і харчування, вони не були обтяжені турботою про своє госпо­дарство, сім'ї. Строк служби становив 16 років. Після цього воїни мог­ли йти у відставку і наділялись землею. Так формувалося постійне про­фесійне добре навчене військо.

Дещо змінено структуру війська. Основною бойовою одиницею залишався легіон, який поділявся на десять когорт. Когорта складала­ся з трьох маніпулів, маніпул — з двох центурій. У когорті було 500 або 600 осіб, отже, в легіоні — 5-6 тис. У кожній когорті були свої маніпули гастатів, принципів і тріаріїв. І озброєння, і місце в строю визначалися командирами, а не за майновим цензом. Кожний легіон мав свого срібного орла, номер і назву. В армії була встановлена жорстка дис­ципліна, солдати мусили постійно навчатися, працювати в таборі, про­кладати дороги, споруджувати укріплення.

В результаті військової реформи Марія замість громадського опол­чення сформувалася професійна, добре навчена римська армія, чи­сельність її зросла, боєздатність значно посилилась.

Реформа мала і значні політичні наслідки. Якщо раніше воїни праг­нули якнайшвидше повернутись з військових походів додому, до гос­подарства, сім'ї, то маріанські воїни перетворились у солдат-професі-оналів, інтереси котрих були цілком пов'язані з армією. Вони прагну­ли нових походів, воєн, які обіцяли їм здобич і збагачення. Змінились і відносини між полководцем та військом, яке самовіддано служило обдарованим, хоробрим командирам у переможних битвах. Солдати вірно служили полководцям не тільки у зовнішніх війнах — при по­требі вони зі зброєю підтримували їхні політичні вимоги.

Перехід до системи добровільної професійної армії немало сприяв виникненню громадянських воєн наступного періоду, наклав певний відбиток на весь хід внутрішньої боротьби періоду республіки. З ре­формованою армією Марій 102 р. до н.е. розбив тевтонів, а в 101 р. до н.е. у грандіозній битві коло Варцелл у Північній Італії — майже по­вністю знищив близько 70-тисячну армію кімврів. Марій досяг у дер­жаві великої влади і популярності. Всупереч тодішнім законам упро­довж короткого часу (восьми років) його 6 разів обирали консулом. Це був один з перших кроків до встановлення довготривалої військової диктатури.

Військова реформа Марія сприяла перетворенню армії в серйозну політичну силу.