 |
|
Роль і значення козацтва у формуванні українського народу: між історичним фактом та історичним мітом.
Не маючи своєї держави, укр. народ створив потужні збройні сили, що є однією з найважливіших ознак держави. Виконання їхніх функцій покладалося на ту частину українського населення, яка мала напівгосподарський, напіввійськовий характер і в середовищі якої склалися військові традиції, тобто на козацтво. Щоб протистояти могутнім збройним силам тодішньої великої держави – султанської Туреччини, з її як тоді вважали непереможною армією, а також військам Речі Посполитої, склалося Запорізьке Військо. Це була струнка, своєрідна й досить досконала військова організація з раціонально продуманими, оформленими структурами, з самобутньою системою управління, командування і забезпечення. Козацьке військо мало свій флот, артилерію, піхоту, кінноту. Козацтво своєю військовою діяльністю, майже постійною, безперервною збройною боротьбою у війнах, битвах, оборонно-захисною прикордонною службою не допустило, щоб Україна зникла з карти світу.
Виникнення гетьманату – козацької держави – сприяло поширенню на всі укр. землі тих політичних, ідеологічних, культурних ідеалів, які виробило в собі запор.козацтво.
Укр. козацтво було від самого початку спрямовано на відродж. колишньої могутньої слов'янської держави та збереженні своєї віри, яка в свій час поставила Київську Русь в один ряд з могутніми європ. державами Середньовіччя.
Однак відсутність єдності в рядах коз. старшини, підбурювання ними простого люду до рішучих дій призвели до остаточної втрати незалежності. Тому вирішального впливу на формув. укр. народу коз. не справило, і зараз ті героїчні події ми сприймаємо як у деякому ступені міф.
42. Лицарі з великої дороги: передумови і причини виникнення, соціальний склад і світогляд українського козацтва як поєднання героїзму і бандитизму.
Важко погодитися з тим, що формування козацтва було справою окремих, хай навіть і видатних осіб. То був історично об'єктивний процес, пов'язаний і з посиленням феодальної експлуатації селянства, і з господарським освоєнням нових земель, і з необхідністю захисту від татарських і турецьких агресорів. Перші відомості в джерелах про українських козаків відносяться до кінця XV століття.
Соціальний склад козацтва був неоднорідний. Переважну його масу становили збіглі селяни, представники місь-ких низів, а також декласовані елементи земян і шляхти. Воно поповнювалося вихідцями не лише з українських зе-мель, а й з Білорусії, Росії, Молдавії.
Січ була притулком для всіх, хто протестував проти соціального і національного гніту, хто боровся за волю. Однак національна свідомість була розвинена слабко. Сюди приймали людей, не зважаючи на расу, національність, соціальне походження. Тут плескалися солідарність і дружба синів різних народів, січове братерство. До лав козацтва вступали найсміливіші, наймужніші люди — адже на них чекали військові походи й битви. Разом з тим на Січ йшли також і люди, що не знайшли себе в мирному житті, прагнули збагатитися під час військових походів.