Здавалка
Главная | Обратная связь

Поняття про комунікацію та її різновиди.

Спілкування як обмін інформацією

1. Спілкування як обмін інформацією.

2. Поняття про комунікацію та її різновиди.

3. Вербальні засоби комунікації (мова та мовлення; функції мови). Невербальні засоби комунікації (оптико-кінетична, паралінгвістична, екстралінгвістичні системи).

4. Бар’єри спілкування: причини їх появи та засоби подолання.

 

 

Спілкування як обмін інформацією.

Термін «комунікація» (у вузькому смислі) використовується для відображення обміну інформацією між людьми, для характеристики смислового аспекту соціальної взаємодії.

Процес обміну інформацією під час спілкування між людьми має свою специфіку.

По-перше, спілкування не можна розглядати тільки як відправлення інформації якоюсь системою передачі інформації або як прийом її іншою системою. Кожний учасник комунікативного процесу передбачає також активність свого партнера, він не може розглядати його лише як об'єкт, інший учасник постає також і як суб'єкт. Тому в комунікативному процесі відбувається не просто «рух інформації», а щонайменше активний обмін нею.

По-друге, характер обміну інформацією між людьми визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть впливати один на одного. Комунікативний вплив, який при цьому виникає, є нічим іншим, як психологічним впливом однієї людини на іншу з метою зміни її поведінки. Ефективність комунікації саме і вимірюється тим, наскільки вдалося здійснити цей вплив.

По-третє, комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка приймає її (реципієнт), володіють єдиною або подібною системою кодування і декодування знаків, говорять однією мовою. Справжнє ефективне спілкування — це не стільки обмін значеннями, скільки обмін смислами, більше того, це — пошук спільного смислу.

Розрізнення понять «значення» і «смисл» у лінгвістиці та психології має давню традицію. Значення — це відображення найсуттєвіших та узагальнених боків предметів і явищ. Система значень є відносно постійною, об'єктивною та єдиною сукупністю понять, дій чи цінностей для більшості членів соціальної групи. Смисл — це той суб'єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті, в конкретній ситуації спілкування.

 

 

Поняття про комунікацію та її різновиди.

За характером впливу інформація, що йде від комунікатора, може бути спонукальною і констатуючою.

Спонукальна інформація висловлюється в наказі, проханні, інструкції, пораді. Вона розрахована на те, щоб стимулювати певні дії, і виконує такі функції:

а) активізації поведінки, тобто спонукання до дії в заданому напрямку;

б) інтердикції, тобто заборони певних дій або небажаних різновидів діяльності;

в) дестабілізації, або порушення деяких автономних форм поведінки та діяльності.

Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і передбачає зміну поведінки не прямо, а опосередковано і поступово.

Залежно від спрямованості інформації, яка йде від комунікатора, виокремлюють аксіальну та ретиальну комунікації.

Аксіальна (від лат. axis — вісь, осьовий) комунікація спрямовує свої сигнали до якогось окремого отримувача інформації (індивідуального чи групового).

Рстиальна (від лат. rete — мережа) комунікація має своїм адресатом багатьох реципієнтів, великі соціальні групи, які розосереджені у просторі й у більшості випадків є анонімними для комунікатора.

Моделі аксіальної комунікації використовуються здебільшого в ситуаціях безпосереднього міжособистісного спілкування. Масове спілкування, яке здійснюється за допомогою засобів масової комунікації, використовує моделі ретиальної комунікації.

Для вивчення ефекту впливу виокремлюють одиниці (елементи) комунікативного процесу. Американський соціальний психолог Г. Лассуел у структурі комунікативно­го процесу виокремлює п'ять таких елементів:

1. Хто передає інформацію (комунікатор, передавач інформації).

2. Що передається (повідомлення, або конкретніше — текст).

3. Як (за допомогою якого каналу).

4. Кому (аудиторія, рецепієнт).

5. З яким результатом (ефект впливу).

 

 

3. Засоби комунікації

Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знакових систем. Існує кілька таких систем, які використовуються в комунікативному процесі й відповідно до яких можна класифікувати засоби комунікації на вербальні та невербальні.

Вербальна (від лат. verbum — слово, словесний, усний) комунікація використовує як знакову систему мову. Точність розуміння слухачем змісту висловлювання може стати очевидною для комунікатора лише тоді, коли відбудеться зміна «комунікативних ролей», тобто коли реципієнт стане комунікатором і своїм висловлюванням дасть знати про те, як він розкрив зміст інформації.

Невербальна комунікація включає різні знакові системи: оптико-кінетичну, пара- та екстралінгвістичну, просторово-часову, контакт «очі в очі», які мають свої особливості.

Оптико-кінетична система знаків використовує жести, міміку, пантоміміку, які відображають емоційні реакції людини. Зауважимо, що оптико-кінетична системи знаків сприймається неоднозначно у різних національних культурах.

Велике значення у невербальній комунікації мають вираз обличчя, погляд. Вираз обличчя найбільше підкреслюють кути губ, нахмурювання або піднімання брів і зморщування чола.

Погляд — ключовий елемент невербальної комунікації. Як правило, саме ним партнер висловлює інтерес до розмови. Бігаючий погляд найчастіше говорить про нудьгу або про бажання у свою чергу взяти слово (якщо тільки воно не виражає страх чи почуття провини). Пильний погляд, спрямований прямо в очі співбесіднику, часто сприймається як ознака деякої агресивності. Функції погляду, проте, залежать і від типу культури. Так, в африканських країнах і на Сході опускання очей слухачем перед тим, хто говорить, є знаком поваги до останнього.

Певне значення мають також жести. Палець, що вказує на іншу людину, сприймається як більш агресивний жест, ніж розкриті й повернені до неї долоні. Похитування головою, нахил її до плеча або в бік партнера завжди вважаються ознаками інтересу.

Свої почуття та стани людина може висловлювати також за допомогою пантоміміки. Наприклад, людина виявляє до партнера відкритість, якщо стоїть до нього обличчям, а не боком. Неприязнь у людини, що сидить, виявляється у напруженості тіла і, навпаки, розкутість тіла, нахил вперед є виразом симпатії.

Паралінгвістична система — це система вокалізації мовлення, що характеризується якістю голосу, його діапазоном, тональністю і виражає почуття та стани людини. Так, спокійний і солідний голос знімає напругу, збуджує інтерес, а роздратований — сприймається як ознака агресивності.

Екстралінгвістична система — це включення в мову пауз, інших нелінгвістичних компонентів (покашлювання, сміх), темп мовлення.

Простір і час організації комунікативного процесу виступають теж особливою знаковою системою, мають певне смислове навантаження як компоненти комунікативних ситуацій. Так, розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникненню контакту, символізує увагу до того, хто говорить, натомість окрик у спину може мати негативне значення.

У різних культурах розроблені свої нормативи часових характеристик спілкування, які є своєрідними доповненнями до семантично значущої інформації. Своєчасний прихід до початку переговорів символізує ввічливість до партнера, запізнення ж інтерпретується як вияв неповаги.

Ще однією специфічною знаковою системою є контакт «очі в очі»,який має місце у візуальному спілкуванні.

У розмові люди то дивляться один на одного, то відводять очі. Постійний погляд заважає зосередитися. Найчастіше дивляться в очі не більше 10 сек. Це буває перед початком розмови або після перших кількох слів. Потім зустрічаються очима час від часу. Візуальний контакт відбувається здебільшого, коли обговорюється приємна тема. При обговоренні неприємної теми часто утримуються від такого контакту. Охочіше дивляться на тих, ким захоплюються, або з ким знаходяться в близьких стосунках. Більш схильні до візуального контакту жінки. Контакт очей доповнює вербальну комунікацію.

У представників деяких культур засобом невербальної комунікації є дотик. Це невід'ємний елемент комунікації в Африці, на Середньому Сході, в більшості країн Латинської Америки.

Вербальна і невербальна комунікації тісно пов'язані між собою. Невербальна комунікація є суттєвим «додатком» до вербальної, підсилює її. За оцінкою дослідників, тільки 7% змісту повідомлення передається значенням слів, у той час як 38% інформації визначається тим, як ці слова вимовляються, і 55% — виразом обличчя.

 

 





©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.