Главная | Обратная связь

Лекція. Психологія образотворчої діяльності дітей

Для ycпiшнoгo навчання дітей образотворчому мистецтву в школі, правиль­ного розвитку в них образного мислення i творчих здібностей майбутньому вчителеві потрібно розуміти особливості дитячого малюнка, починаючи з малюнків дітей дошкільного віку, знати вікові особливості образотворчої діяльності учнів початкових, середніх та старших класів.

 

Питанням психології образотворчої діяльності дітей займалися багато психологів, педагогів, методистів. Євгенія Кольченко виділяє декілька етапів (фаз) еволюції образотворчої діяльності дітей.

1. Тектонічна фаза (1 – 2 роки). У цьому вiцi майже вci діти багато малюють, i, звичайно, за уявленням, а не з натури. Вперше дитина малює тому, що захоплюється процесом появи лінії від олівця. Таке малювання має характер гри, коли дитина захоплюється намальованими нею рисочками (Мал. 1). Далі дитина переходить до малюван­ня замкнутих кривих, кружечків (Мал. 2). Дитина тлумачить свої зображення по-різному, даючи які завгодно назви своїм кружечкам (наприклад, «Це — мама»). У цих роботах вони опановують взаємодію образотворчого матеріалу і поверхні та механіку володіння цими матеріалами. Колір як матеріал ще не бере участі в образотворчій діяльності.

2. Фаза стереотипних зображень (3 – 4 роки). В цей період до певного зображення дитина прив’язує зорове уявлення про добре відомий їй предмет,

намагається надати змісту своєму малюнкові, прагне переда­ти його характерні ознаки. Дитина уже застосовує колір, кольорові лінії. Улюбленою темою дітей є зображення людини, відомих їй тварин (Мал. 3). До зображення людини дитина підходить по-своєму: частини тіла вона малює, якщо знає їxнi функції (за допомогою нiг людина ходить, руками бере предмети, очима бачить, ротом їсть, носом дихає). Усе це дитині стає відомо не зразу. Спочатку дитина малює тільки голову i ноги, потім – голову, ноги й руки, а ще зго­дом – і тулуб, до якого кріплятъся руки й ноги. Часто на малюнку дитина виділяє як основу зовсім другорядні елементи (прикраси – бант, гудзики, брошка), яким вона, захоплюючись, надає більше уваги. Щоб підкреслити їх значущість, цідругорядні елементи дитина зображує занадто великими.

3. Фаза ідеографічних зображень (від 4-4,5 до 7-8 років). Зростає роль кольору як виразника емоційної характеристики предмету. Хоча зображення все більше набуває схожості з натурним прототипом, але зберігає умовність метафоричного, гротескного характеру, гіперболізації. Усі ці моменти розкривають відношення автора до зображуваного, його розуміння змістових масштабів предметів, їх взаємовідносин. У цьому суть символізму робіт дітей, характерного для цієї фази еволюції дитячої образотворчої творчості. Роботи дітей цього періоду мають певні особливості:

- головними героями робіт стають людина і об’єкти, які добре відомі дитині;

- зображення дається як своєрідна формула, подібна до ієрогліфу. Наприклад, голова зображується у фас, трактується як овал, верхня частина якого покривається сіткою штрихів (волосся), в овалі зображуються дві крапки (очі), вертикальний штрих (ніс) і горизонтальний штрих (рот);

- об’єкти подаються як сума складових частин. Ціле виступає каркасом для насичення деталями: зображуючи одягнену людину, дитина може спочатку дати її схему ("оголене" тіло) і лише потім її одягає;

- в оформленні образотворчої поверхні реалізуються певні композиційні закономірності: головне виділяється або своїм положенням на листку, або обрамленням додаткових елементів, які перетворюються в узор.;

До 5 – 7 років роботи дітей характеризуються більш жорсткою регламентацією розкриття сюжетного змісту у творі. Це пов’язано з помітними зрушеннями у психології дитини: ціле, неподільне світосприйняття починає тяжіти до зачатків аналітичного мислення, яке знаходить відображення у фрагментарності бачення. Таким чином з’являється, наприклад, портрет. Однак, поряд з цим існує і намагання дуже широкого охоплення різних проявів дійсності. Звідси другою якістю робіт є надмірна насиченість зображення деталями.

Людина як і раніше є основною темою рисунків дітей, але вже як носій певних психо-емоційних якостей (проблема ілюзорної правдоподібності все ще цікавить дитину у малій мірі). У дітей у віці до 7-8 років головним мотивом творчості є не " як зображати ", а " що зображати ".

Проте, те що говориться про роботи дітей 5-7 років справедливо лише у випадку "ідеальних" умов розвитку дитини. І якщо при аналізі попередніх еволюційних етапів класифікація не викликає у психологів принципових сумнівів, то тут потрібно обережніше ставитись до категоричності характеристик. Справа в тому, що починаючи з п’яти років відбуваються значні зміни у психіці дитини які призводять до порушення причинних зв’язків як у загальній еволюції нервово-психічної організації індивіда, так і в еволюції образотворчої діяльності. І цей ідеальний випадок послідовного розвитку дітей 5-7 років може бути як завгодно порушений: посилений, послаблений, скорочений, – залежно від впливу дорослих.

4. Фаза наївного реалізму (від 7-8 до 14 років).В цей період образи, які відтворює дитина у процесі образотворчої діяльності, характеризуються специфічною дитячою гіперболізацією, яка перетворює зображення не у відображення дійсності, а у своєрідний міф про неї. В цій фазі чітко прослідковуються два періоди: перший – до 11-12 років і другий – після 11-12 років.

У 7-8 років дитяча образотворча діяльність збагачується такими цінними якостями, як ритм, пластика, колір, маса силуетів тощо. Змінюється і відношення дітей до робіт своїх товаришів: вони тепер можуть критично оцінювати твори однолітків, хоча як і раніше не можуть критично оцінювати свої власні.

Від зображення окремих предметів діти дуже швидко переходять до складних просторових зображень групи предметів. Цей перехід відбувається незалежно від досягнутого ycпixy в зображеннi окремих предметів. Спершу діти розміщують yci предмети на одній лінії, а решту місця залишають вільним (Мал. 5).

У малюнках дитина виявляє характерні ознаки зображуваних предметів i логічно поєднує їx, допускаючи для пoвнiшoї передачі cвoєї думки певну умовність (прозорі стіни будинку, розріз зображуваного предмета i т. ін.) (Мал. 7). Тут вже бачимо елементи простору.

3 роками дитина прагне передати cвoї просторові враження від побаченої натури i поверхню паперу сприймає як поверхню землі, на якій розміщує все, що бачить (Мал. 8, 9). Предмети розміщують у два, три, чотири ряди, один над одним (мал. 4), вони не сприймають предметів, загороджених іншими. Форма, ве­личина та розташування предметів сприймаються у певних межах кон­стантно: предмети фіксуються в уяві та­кими, якими вони є насправді, а не та­кими, як їx сприймає зip у просторі тоб­то, як вони відбиваються на сітківці того, хто малює. Так, обручку, гудзик чи сковорідку діти сприймають як круглі предмети, хоч вони перебувають у пер­спективному положенні щодо ока i дають на сітківці відбитки у формі еліпciв.

Для творчості дітей 9-10 років характерно все ще не розділена, синкретична дитяча свідомість. Форми зображення все ще лінійні і силуетні. Діти не сприймають ні кольору повітряної стихії, ні конструювання простору об’ємами, ні перспективних скорочень. Вони малюють те, що знають про речі, а не малюють piч такою, якою бачать її. Малюючи стіл, діти показують його кришку в плані i домальовують знайомі їм чотири ніжки стола (Мал. 6).

У дітей молодшого шкільного віку ще не розвинуте критичне ставлення до свoїx малюнків, тому вони з великим бажанням беруться за виконання дуже складних завдань з тематичного малю­вання. Діти 6 – 8 poкiв починають реальніше зображувати пейзаж у перспективі (мал. 10).

Неправильне визначення пропорцій у зображуваних предметах властиве малюнкам дітей будь-якого віку. Це пояснюється низьким рівнем знань у дитини, мало розвиненим окоміром. Подібні помилки у дитячих малюнках зникають у мipy нагромадження свідомих спостережень i зображень, а також загального i розумового розвитку дітей.

Це світобачення, ці форми відображення не слід насильно руйнувати, оскільки на наступному етапі вони самі еволюціонуються, трансформуються, збагатяться іншим світобаченням.

До 11-12 років більшість дітей стає на шлях власне аналітичного розвитку і бачення. Тепер дитина нерідко хоче зобразити дещо більш близьке прототипу дійсності. Відсутність набутих в ланцюгу еволюції відповідних засобів відображення веде не до аналітичного відображення дійсності у власних образотворчих дослідах, а до констатації її фрагментарних частковостей. Образотворча творчість, втрачаючи одухотвореність перетворюється в образотворчу діяльність, стає чисто механічною і втрачає всякий зміст. Цей етап називається в психології етапом кризи дитячої образотворчої творчості. Головна причина згасання інтересу дітей до образотворчої діяльності криється у деформації бачення через насильне чи добровільне запозичення мови образотворчих формул із світу дорослих. Так званий "кризовий період" у загальній еволюції не є обов’язково роковим для долі дитячої образотворчої творчості і при певних умовах може бути подоланий.

Сторонній глядач підходить до оцінки робіт дітей згідно вимог, які висуваються до творів професіоналів і звинувачує їх у "невмінні" малювати чи у стилізації. Такі звинувачення якраз і виникають через нерозуміння характерних якостей дитячої образотворчої діяльності.

Образний світ у роботах дітей відтворюється специфічною образотворчою мовою, адекватною світорозумінню юного художника. І висувати до нього вимоги "правильності" академічного рисунку, рівнозначно тому, що від майстрів давньоруського живопису вимагати ренесансної перспективи.

Також безпідставні звинувачення у стилізаторстві. Стилізація має на увазі еклектичність, бачення навколишньої дійсності чужими очима. А зміст творчості дітей полягає у відкритті світу, у трансформації цього відкриття доступними їм образотворчими засобами.

Подолання кризового етапу 11-12 річного віку вводить дітей у новий етап – у фазу спеціалізації.

5.Фаза методологічно орієнтованої образотворчої діяльності (14-16).

До 14-15 років визначаються в основному нахили до того чи іншого виду образотворчого мистецтва, викристалізовується форма мислення, набуває чіткої визначеності характер поведінки. Цю фазу називають ще періодом спеціалізації. На зміну інтуїтивно зрозумілим, практично набутим знанням і навичкам зображення приходить необхідність засвоєння теорії образотворчих мистецтв. Засвоєння технічних якостей образотворчих матеріалів стає важливим фактором творчого акту. Тобто, якщо раніше форма підпорядковувалась змісту, оскільки було важливо не "як зображати", а "що зображати" (причому у коло тем не входили теми, які потребували філософського осмислення дійсності), то тепер форма стає адекватною змісту, а інколи і підпорядковує його собі. Це знаходить вираження у збагаченні образотворчої мови: у 14-15 років чітко визначається тенденційність до певних явищ у мистецтві. Якщо раніше зміст творчості був актом першовідкриття, то тепер це осмислення матеріальності, багатокомпонентності дійсності, передача певних відчуттів.

Отже, до 16 років визначається в основному професійне відношення до мистецтва, до творчості і досить чітко виявляються тенденції спеціалізації у сфері художньої творчості.