 |
|
ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ МЕНІНГОКОККОВОЇ ІНФЕКЦІЇ
У ДІТЕЙ
Шифр МКХ-10 -
А 39 Менінгококова інфекція
А 39.0 Менінгококовий менінгіт
А 39.2 Гостра менінгококцемія
А 39.3 Хронічна менінгококцемія
А 39.4 Менінгококцемія не уточненої етіології
А 39.5 Менінгококова хвороба серця
А 39.8 Інші менінгококові інфекції
А 39.9 Менінгококова інфекція не уточненої етіології
Менінгококова інфекція –антропонозна гостра хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів, яка викликається менінгококом і характеризується клінічним поліморфізмом від назофарингіту і простого носійства до генералізованих форм – гнійного менінгіту, менінгоенцефаліту і менінгококцемії.
Назофарингіт
КЛІНІЧНІ ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:
- початок захворювання гострий, температура від нормальної до фебрильних цифр, триває до 3-х днів;
- помірні симптоми загальної інтоксикацї;
- гіперемія слизових оболонок, зернистість задньої стінки горла, на задній стінці горла слиз.
ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:
1. Загальний аналіз крові (помірний нейтрофільний лейкоцитоз).
2.Бактеріологічне дослідження слизу з носогорла.
ЛІКУВАННЯ
1. Антибактеріальна терапія: рифампіцин 10 мг/кг/добу 3-5 днів, або макроліди (еритроміцин, спіраміцин, азітроміцин), або левоміцетин.
2. Місцеві засоби: УФО, полоскання горла дезінфікуючими засобами.
Гнійний менінгіт
КЛІНІЧНІ ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:
- захворювання частіше починається гостро, раптово, з різкого підвищення температури, сильного головного болю, характерна повторна блювота, виражена гіперестезія;
- відмічаються симптоми Керніга, Брудзинського, Гієна, Гордона;
- у дітей ранього віку - симптом підвішування (Лесажа), стійке вибухання та напруженість тім’ячка, закидання голови назад;
- у дітей раннього віку часто спостерігаються загальномозкові симптоми: порушення свідомості, збудження, яке потім змінюється в’ялістю, адинамією, сопором;
- судоми частіше - клоніко-тонічного характеру. Вогнищеві ураження ЦНС спостерігаються рідко, частіше уражаються VIII, III, VI та VII пари черепних нервів.
ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:
1. Виділення культури менінгокока з: носогорла, крові, спиномозкової рідини.
2. Візуальна мікроскопія мазку крові та ліквору – “товста крапля” крові та ліквору.
3. Латекс-аглютинація крові та ліквору (антигени менінгокока).
4. Загальний аналіз крові (нейтрофільоз із зсувом уліво, підвищена ШОЕ).
5. Дослідження спиномозкової рідини (плеоцитоз нейтрофільний, збільшення рівню білка, позитивні реакції Панді, Нонне-Апельта, зниження рівню глюкози, підвищений тиск.
ЛІКУВАННЯ:
Догоспітальний етап лікування:
1. Забезпечення венозного доступу.
2. Антибактеріальна терапія - левоміцетин сукцинат натрію по 25 мг/кг (разова доза) в/в.
3. Глюкокортикоїди 1-3мг/кг по преднізолону.
4. Інфузійна терапія сольовими та колоїдними розчинами.
5. Антипіретики.
6. Фуросемід – 1-2 мг/кг.
7. При судомах – діазепам.
Стаціонарний етап лікування:
1. Антибактеріальна терапія: бензилпеніцілін 300000 – 500000 ОД/кг/добу, введення кожні 4 години. Антибіотики резерву: цефтриаксон 100мг/кг/добу, цефотаксим – 200мг/кг/добу. При наявності ІТШ - левоміцетін-сукцинат 100мг/кг/добу.
2. Дезінтоксикаційна терапія при середньотяжких формах із застосуванням глюкозо-сольових розчинів.
3. Ацетазоламід (діакарб) + аспаркам. Доза підбирається в залежності від вираженості гіпертензійного синдрому.
4. По-синдромна терапія проводиться у відповідності з наявними синдромами, їхнє лікування проводиться згідно відповідних протоколів лікування.
5. У періоді реконвалесценції: ноотропні препарати, вітаміни групи В.
Менінгококцемія
КЛІНІЧНІ ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:
- гострий початок, раптово, з підвищення температури до 38-400С;
- виражений інтоксикаційний синдром: загальна слабкість, головний біль, біль у м’язах, блідість шкіряних покривів;
- через декілька годин з’являється плямисто-папульозний, а потім геморагічний висип на шкірі, переважно на сідницях, стегнах, гомілках, тулубі. Згодом у центрі елементів висипу з’являється поверхневий і більш глибокий некроз;
- можуть спостерігатися крововиливи в склеру, слизову оболонку ротогорла, носові, шлункові кровотечі;
- при блискавичних формах – швидко наростають прояви інфекційно-токсичного шоку.
ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:
1. Бактеріоскопія “товстої” краплі крові (грамнегативні диплококи).
2. Бактеріологічне дослідження крові, слизу з носогорла (культура менінгокока).
3. Латекс-аглютинація крові (антигени менінгокока).
4. Загальний аналіз крові (нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом уліво, підвищена ШОЕ).
5. Коагулограма (гіперкоагуляція або коагулопатія).
ЛІКУВАННЯ:
Догоспітальний етап лікування:
1. Забезпечення венозного доступу.
2. Антибактеріальна терапія – левоміцетін сукцинат натрію по 25мг/кг (разова доза) в/в.
3. Глюкокортикоїди – преднізолон, гідрокортизон або дексазон по 2-3мг/кг по преднізолону – без ІТШ, 5 мг/кг - при ІТШ І ступеню, 10 мг/кг – при ІТШ ІІ ступеню, 15-20 мг/кг – при ІТШ ІІІ ступеню.
4. Інфузійна терапія сольовими розчинами або реополіглюкіном для стабілізації ОЦК.
5. Інотропи (допамін) – для підтримки гемодинаміки.
Госпітальний етап лікування:
1. В залежності від тяжкості госпіталізація до відділення інтенсивної терапії та реанімації, або відділення нейроінфекції інфекційного стаціонару.
2. Антибактеріальна терапія: при наявності ІТШ препарат вибору - левоміцетин сукцинат в дозі 100мг/кг/добу, при виведенні хворого з ІТШ призначають пеніцилін 200 мг/кг/добу, або цефалоспорини третьої генерації – цефатоксим 100-200мг/кг/добу, цефтриаксон 100мг/кг/добу.
При тяжкій формі та необхідності захисту від нозокоміальної інфекції додатково застосовують аміноглікозиди 3-го покоління – амікацин до 20мг/кг/добу, нетілміцин 1,5-2мг/кг кожні 8 годин.
3. Дезінтоксикаційна терапія при середньотяжких формах проводиться глюкозо-сольовими розчинами з обліком добової потреби в рідині і патологічних витрат.
4. По-синдромна терапія проводиться у відповідності з наявними синдромами, їхнє лікування проводиться згідно відповідних протоколів лікування
УСКЛАДНЕННЯ:
(лікування проводиться згідно відповідних протоколів)
- Інфекційно-токсичний шок (ІТШ);
- Гострий набряк-набухання головного мозку;
- Ущемлення довгастого мозку у великий потиличний отвір;
- Епендиматит;
- Синдром дисимінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ-синдром);
- Поліорганна недостатність;
- Судомний синдром.
12. ПРОТОКОЛ
ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ПАРОТИТНОЇ ІНФЕКЦІЇ У ДІТЕЙ
Шифр МКХ -10– В-26
Паротитна інфекція – гостре інфекційне захворювання вірусної етіології з повітряно-краплинним механізмом передачі з переважним ураженням залозистих органів та нервової системи.
ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:
КЛІНІЧНІ:
- Початок гострий з підвищення температури тіла;
- Припухлість привушної слинної залози в перший день хвороби. В наступні дні теж з`являється припухлість інших слинних залоз;
- Припухлість тістуватої консистенції, щільна при пальпації (особливо при відкриванні рота), шкіра над нею незмінена;
- Збільшення та інфільтрація вихідного отвору протоку привушної залози з вінчиком гіперемії – симптом Мурсона;
- Слабкість, головний біль, шум, біль у вухах, зниження слуху, сухість в роті.
Інші прояви паротитної інфекції:
- Панкреатит: на фоні підвищення температури з’являється постійний біль у животі, зниження апетиту, нудота, блювота;
- Орхіт: виникає на 5 – 8 день хвороби, гостро з підвищення температури до 38-40ºС, симптомів інтоксикації, набряк та різкий біль в яєчках, що посилюється під час руху, відчуття важкості внизу живота, шкіра на мошонці гіперемірована, натягнута, блищить;
- Менінгіт: розвивається на 3–6 день захворювання, гостро з підвищення температури до 38 - 39ºС, головного болю, блювоти, сонливості, адинамії, менінгеальних симптомів;
- Оофорит, струміт, бартолініт, мастит.
Критерії тяжкості
- ступінь виявлення уражених залоз – припухлість, набряк, болючість;
ураження ЦНС, інших залоз;
- ступінь загальної інтоксикації – температура тіла, порушення загального стану.
ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:
1. Загальний аналіз крові - лейкопенія, відносний лімфоцитоз, еозинопенія, рідше – моноцитоз та підвищення ШОЕ;.
2. Аналіз сечі на діастазу;
3. Імуноферментний аналіз - виявлення в крові специфічних антитіл класу Ig M до вірусу паротиту.
ЛІКУВАННЯ
Вдома можна лікувати дітей з легкими та середньо-тяжкими формами хвороби при ізольованому ураженні слинних залоз.
Базисна терапія.
- Ліжковий режим: при ізольованому ураженні слинних залоз - до 7 днів, серозному менінгіті – до 14, при орхіті – 10 днів.
- Дієта: годувати хворого 5 – 6 разів на добу теплою, рідкою або напіврідкою їжею, виключають сирі овочі та фрукти, фруктові та овочеві соки, жирні та гострі страви.
- Полоскання порожнини рота після їжі 5% розчином борної кислоти, відваром ромашки тощо.
- Сухе тепло на привушні слинні залози
Додатково:
- При панкреатиті ( протокол лікування панктеатиту)
- При орхіті ( протокол лікування орхіту)
- При менінгіті (протокол лікування серозних менінгітів).
Етіотропна терапія.
Показана при тяжких формах паротитної інфекції:
- рекомбінантні інтерферони. Курс 7–10 днів.
- Індуктори ендогенного інтерферону
- Препарати з противірусною та імуномодулюючою дією (інозина пранобекс).
ПРОТОКОЛ
ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙНОГО МОНОНУКЛЕОЗУ У ДІТЕЙ
ШИФР МКХ- 10-В27 Інфекційний мононуклеоз
Інфекційний мононуклеоз – захворювання, що викликається вірусом Епштейна-Барр, характеризуєтся лихоманкою, генералізованою лімфаденопатією, тонзилітом, збільшенням печінки і селезінки, характерними змінами гемограми.
ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:
КЛІНІЧНІ:
- початок гострий;
- гарячка неправильного типу, температура з першого дня хвороби звичайно фебрильна, може тривати від 3 днів до3 тижнів;
- тонзиліт, фарингіт, біль у горлі;
- генералізована лімфаденопатія;
- гепатоспленомегалія;
- екзантема (може бути короподібна чи скарлатиноподібна, уртикарна, геморагічна);
- закладення носу, утруднення носового дихання;
- головний біль, слабкість, кволість, міалгії, артралгії.
ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:
1. Загальний аналіз крові (лейкоцитоз, лімфомоноцитоз, віроцити).
2. Виявлення гетерофільних антитіл у сироватці крові.
3. Серологічні реакції крові – виявлення VCA IgM, EA IgM;
4. Виявлення нуклеїнової кислоти EBV методом PCR в крові, слині, лімфатичній тканині.
ЛІКУВАННЯ
При всіх формах:
- режим – обмеження фізичного навантаження;
- дієта – виключення гострих, смажених екстрактивних страв;
- симптоматична терапія (жарознижуючі – парацетамол, ібупрофен);
- антигістамінні препарати.
При тяжких формах
- кортикостероїди (1-2 мг/кг/добу за преднізолоном) – 3-5 днів.
При приєднанні вторинної бактеріальної флори – антибактеріальні препарати: - макроліди – еритроміцин, кларитроміцин, азітроміцин;
- цефалоспорини – цефалексин, цефуроксим, цефазолін.
Протипоказаний ампіцилін та його аналоги.
УСКЛАДНЕННЯ:
(лікування згідно відповідних протоколів)
- Гематологічні ускладнення (аутоімунна гемолітична анемія, тромбоцитопенічна пурпура);
- Ускладнення з боку нервової системи (енцефаліт, серозний менінгіт, синдром Гїєнна-Барре, неврити черепних нервів); Гепатит; - Пневмонія.
-
П Р О Т О К ОЛ