 |
|
Порівняльні характеристики виконання функцій людиною і машиною
| Функції | Характеристики людини | Характеристики машини |
| Виявлення сигналу | Шкала подразників обмежена можливостями органів відчуття. Відчуває подразники незначної інтенсивності Чутливість доволі висока. Легко виконує фільтрація при змінах програми | Доволі широка шкала подразників. Не виявляє сигнали незначної інтенсивності Чутливість дуже висока. Важко здійснює фільтрація при змінах програми |
| Розрізнення сигналу | Може охопити значну кількість фізичних вимірів. Розрізняє доволі слабкі сигнали на фоні «шумів». Обсяг каналу незначний Запам'ятовує моделі доволі високої склад ності. Константність сприй- няття форми, глибини і рельєфу висока | Може охопити незначну кількість фізичних вимірів. Не розрізняє слабкі сигнали на фоні «шумів». Обсяг каналу дуже великий. складні моделі. Константність сприйняття дуже незначна |
Продовження таблиці 1
| Функції | Характеристики людини | Характеристики машини |
| Інтерпретація | Дуже велика гнучкість програмування і перепрограмування дій. Можливе самоінструк-тування на підставі досвіду і модифікація кодів за рахунок винахідливості. Може працювати у не передбачуваних ситуаціях. Організовує фрагменти інформації, створюючи взаємопов'язані семантичні одиниці. Узагальнює інформацію на базі індуктивного мислення. Використовує «згорнуті» форми мислення | Гнучкість перепрогра-мування дуже мала, жорстке кодування дій. Можливість самонавчання і винахідливості незначна. Дуже погано працює в не передбачуваних ситуаціях. Розпізнавання ситуації за окремими характеристиками неможливе. Узагальнення різних фактів незначне. Прийняття рішення на базі неповної інформації практично неможливе |
| Розрахунки | Повільні і неточні | Дуже швидкі і дуже точні |
| Зв'язок «стимул— реакція» | На той самий стимул може реагувати по-різному. Реакція порівняно повільна і нестабільна | На той самий стимул реагує відповідним чином. Реакція швидка і стабільна |
| Автономність | Значна незалежність у діях, здатність до саморегулювання | Усі дії передбачені програмою роботи або конструкцією машини |
| Надійність | Доволі незначна і підвладна змінам у часі | Може бути дуже значною і стабільною |
| Тривалість роботи | Незначна, за рахунок фізичного і психічного навантаження, але зберігається властивість до перевантаження за рахунок саморегуляції | Необмежена і безперервна, але перевищення заданого навантаження неможливе |
Принцип відповідності враховує гнучкість оперативного мислення оператора в процесі прийняття рішень і виконання окремих дій, яка забезпечує необхідну надійність у його роботі та функціонуванні системи в цілому. Тому найвідповідальніші завдання має вирішувати людина.
Принцип активності оператора. Відповідно до цього принципу людина-оператор повинна вирішувати завдання, в котрих могла б проявити свій творчий потенціал, само реалізуватися та самоутвердитися.
Принцип легкості навчання враховує фактори часу та коштів, необхідних для відбору, підготовки і тренувань оператора, формування індивідуального стилю його діяльності.
Слід зауважити, що нині проблема розподілу функцій між людиною і машиною виявляється як проблема розподілу функцій між людиною і електронно-обчислювальною технікою, яка дуже швидко розвивається. Крім цього, потрібно диференціювати проблеми, що вирішуються у реальних масштабах часу, і проблеми, при вирішенні яких ЕОМ використовують для наукових розрахунків і цілей управління. В останньому випадку розподіл функцій між людиною і машиною дуже простий, тому що машини використовуються в тих випадках, коли треба виконати роботу швидше, надійніше і ефективніше, ніж це вдається людині. Використання ж машин у реальному часі управління потребує розподілу функцій між складовими діючих СЛМ. Цей розподіл був різним упродовж історичного розвитку трудових процесів. Спочатку від людини до машини переходили певні рухові функції, потім функції передавання інформації, а зараз і її приймання, переробки та прийняття рішень. Але це вже проблема «штучного інтелекту», яка пов'язана з наближенням машинних засобів вирішення завдань до людських [145].
Варто додати, що уже в той час значні у світі фахівці (Синейко і Баклі, 1957; Джордан, 1963; У. Синглтон, 1967; Б. Ломов, 1967; А. Леонтьєв, 1967 та ін.), як і увесь розвиток методології інженерної психології, довели, що замість того, щоб порівнювати можливості людини і машини, треба створювати системи, у яких машини доповнювали б людей. Пізніше цей підхід дістав назву антропоцентричного і більш детально розглядатиметься у розділі 6.