Здавалка
Главная | Обратная связь

Зберігання та переробка інформації



За час своєї життєдіяльності лю­дина постійно отримує інфор­мацію, яка фіксується в корі головного мозку образами зов­нішнього світу. Ці елементи досвіду, які зберігаються та відтворюються залежно від вимог життя та специфіки діяль­ності людини, саме і формують індивідуальний досвід, ут­ворюючи зміст пам'яті людини.

Пам'ять— це сукупність психічних процесів, що забезпечують організацію досвіду індивіда на основі тимчасового співвідношен­ня теперішніх та наступних актів діяльності щодо її цілей і мо­тивів. Пам'ять — одна з найважливіших, конституювальних харак­теристик психічного, яка забезпечує єдність і цілісність людської особистості.

Діяльність пам'яті, як і інша психічна діяльність, ха­рактеризується певним предметним змістом: цілями, мо­тивами, умовами і засобами досягнення мети. До того ж зміст матеріалу теж впливає на вибір способу його запам'я­товування. Враховуючи, що діяльність оператора за своєю природою дуже багатопланова, форми прояву його пам'яті теж різноманітні. Поділ пам'яті на окремі види має зу­мовлюватися особливостями діяльності оператора, в якій здійснюються процеси запам'ятовування та відтворення інформації [120].

За характером психічної активності пам'ять поділяють на рухову, емоційну, образну, словесно-логічну. За відношенням до компонентів структури діяльності (мотиви, цілі, засоби діяльності) — на мимовільну і довільну, механічну і смислову. За тривалістю закріплення і збереження матеріалу — на ко­роткотривалу, довготривалу і оперативну. У своїй діяльності оператор послуговується всіма видами пам'яті, але, зважаю­чи на доволі жорстке узалежнення його діяльності від часо­вих характеристик, детальніше розглянемо ці основні фор­ми пам'яті.

Короткотривала пам'ятьзберігає інформацію упродовж кількох секунд або хвилин. На основі експериментальних досліджень В. П. Зінченка, Г. Г. Вучетич, А. Б. Леонова, Ю. К. Стрєлкова в системі короткотривалої пам'яті було ви­ділено три основні гіпотетичні блоки зберігання інформації: сенсорна, первинна і вторинна пам'ять. Переведення інфор­мації з одного блоку в інший здійснюється за допомогою таких операцій, як фільтрація матеріалу, його впізнання, перекодування і повторення [46].

Сенсорна пам'ять фіксує інформацію у модально-спе­цифічному вигляді, що дає змогу описувати об'єкти в термі­нах їхніх фізичних характеристик. Фізіологічним корелятом сенсорної пам'яті є інерційність загасання послідовного об­разу подразника.

Численні експериментальні дослідження доводять, що існують різні види сенсорної пам'яті: зорова (або іконічна), слухова, рухова, нюхова. Дослідження останніх років свідчать, що слухова сенсорна пам'ять може функціону­вати як дві незалежні системи: для зберігання мовної ін­формації і для зберігання невербальних звуків [46]. Слід, який залишається у сенсорній пам'яті, поступово згасає. Час його згасання залежить не тільки від модальності под­разника, а і від багатьох інших факторів. При цьому до них додається ще й фактор взаємовпливу слідів у самій сенсорній пам'яті. Серед ефектів взаємодії слідів виділя­ють пряме та зворотне маскування і пов'язані з ними ефекти пара і метаконтрасту, послідовного стирання або накладання слідів [165].

Таким чином, час зберігання інформації в сенсорній пам'яті залежить від модальності і фізичних характерис­тик подразника, стану системи, що сприймає, та умов сприйняття самого стимулу. В середньому для іконічної пам'яті цей період становить 250...500 мс, але може досягати і 1000 мс [46]. Відносно обсягу зорової сенсорної па­м'яті вважають, що вона безмежна, а слухова містить 10— 12 елементів. Щодо рухової сенсорної пам'яті даних не­має. На основі сенсорного зберігання інформації відби­рається інформація, релевантна певному завданню, опи­сується та перекодовується в найзручнішу для зберігання форму. Сам механізм фільтрації вивчений недостатньо, є лише дані, які свідчать, що селекція може здійснюватися на основі кольору, розміру, форми, розташування у про­сторі, а також складних тембральних характеристик зву­кового сигналу.

Первинна пам 'ять. Відібрана інформація кодується в зручну, найчастіше — у вербально-акустичну форму. В де­яких випадках, залежно від вимог завдання, інформація мо­же зберігатись і у формі модальних сигналів. Одночасно з перекодуванням сигналу можуть формуватися нові одиниці інформації завдяки смисловій переробці.

Відібрана і перекодована інформація зберігається у пер­винній пам'яті, яка має невеликий обсяг, але значно біль­ший час зберігання. За даними різних авторів, цей час ста­новить від 5 до 30 с [29; 39].

Отже," інформація у первинній пам'яті зберігається як у вербально-акустичному, так і у модально-специфічному ви­гляді. Разом із тим здійснюється відбір релевантної інфор­мації для певного класу завдань з метою її подальшої об­робки та відтворення або в разі необхідності переведення у вторинну пам'ять. Цей перехід реалізується за допомогою операцій повторення. В моделях короткотривалої пам'яті процесові повторення відводиться важлива роль, і його мож­на ототожнювати з повторною циркуляцією інформації. Од­нією з характерних рис повторення є те, що воно здій­снюється за рахунок проговорювання. Але не завжди ця стратегія обробки інформації є ефективною. В складних умовах (наприклад, при близькому фонематичному звучанні стимульного матеріалу) утримання матеріалу і переведення його у вторинну пам'ять більш ефективне, ніж «опора» на смислові зв'язки, тобто використання операції перекодуван­ня. Сама експериментальна ситуація провокує вибір певної стратегії повторення. Так, якщо обсяг матеріалу незначний і сприймання його послідовне, то швидкість подання інфор­мації визначає місце пронесу повторення в структурі діяльності людини. За незначних інтервалів між стимулами (60... 140 мс) повторення здійснювалося після пред'явлення всього ряду стимулів. При збільшенні інтервалів між сти­мулами до 300 мс стратегія досліджуваного змінювалася — він починав повторювати елементи ряду в міру їхнього пред'явлення. При цьому швидкість повторення залежала від швидкості (темпу) пред'явлення, характеру матеріалу та обраної стратегії і коливалася в межах 3—10 елементів за секунду [46|.

Вторинна пам'ять. Частина інформації з первинної па­м'яті за допомогою повторення переводиться у вторинну пам'ять. Особливістю цього блоку короткочасної пам'яті є семантична обробка матеріалу, виділення смислових зв'яз­ків, що запобігає швидкому забуванню. В окремих випадках у вторинній пам'яті можуть зберігатися фонематичні коди, коли алфавіт знаків або невідомий, або знаки семантично не пов'язані між собою (ряд безглуздих складових).

Таким чином, короткотривала пам'ять характеризується негайним запам'ятовуванням матеріалу з першого пред'яв­лення, негайним відтворенням і дуже коротким часом збері­гання інформації. Можна вважати, що зберігання тут відбу­вається через запам'ятовування І відтворення інформації. Обсяг короткотривалої пам'яті вимірюється кількістю сим­волів, що запам'ятовуються, або кількістю одиниць інфор­мації, яка може бути відразу після одноразового пред'явлен­ня відтворена. Ця кількість, за даними Дж. А. Міллера, ста­новить 7 ± 2, або:

- 9 подвійних символів;

- 8 десяткових цифр;

- 7 букв латинського алфавіту;

- 5 простих англійських слів.

Довжина алфавіту цих символів дорівнює 2, 10, 26, 1000, що відповідає 1, 3,3, 4,7, 10 подвійним одиницям на сим­вол, або 9, 26, 33, 50 подвійним одиницям для кожної по­слідовності запам'ятовуваних символів. Як бачимо, зі змі­ною інформації на символ у 10 разів на вході обсяг корот­котривалої пам'яті змінюється у 1,8 раза, а в подвійних оди­ницях — у 5,5 раза. Якщо інформацію на вході людського каналу змінити в 40 разів (від 0,5 до 20 подвійних одиниць), то кількість відтворених символів змінюється всього у 4 рази (від 12 до 3 символів) для 50 % випадків і всього у 2,5 раза (від 5 до 2 символів) для 90 % випадків. Це свідчить про те, що основна закономірність обсягу короткотривалої пам'яті простежується і за значних змін інформаційного наванта­ження на символ.

Розглянуті закономірності обсягу короткотривалої па­м'яті слід враховувати при передаванні інформації операто­рові. Якщо потрібно підвищити інформаційний обсяг інфор­мації, котра буде утримуватися в короткотривалій пам'яті, варто застосовувати найбільш місткі символи, відібрані з ве­ликих за обсягом алфавітів. Але застосування таких алфавітів тоді має сенс, коли вони добре засвоєні людиною-оператором.

Обсяг короткотривалої зорової пам'яті, на відміну від слухової, містить 4—6 символів, що було доведено тахісто-скопічними дослідженнями |47].

Довготривала пам'ятьзберігає інформацію для подаль­шого її використання. При переведенні інформації із ко­роткотривалої до довготривалої пам'яті відбувається її по­дальша селекція і реорганізація. Обсяг довготривалої па­м'яті оцінюється кількістю інформації в блоці, що запа­м'ятовується і вимірюється не кількістю символів, а под­війними одиницями. Обсяг довготривалої пам'яті, тобто інформація, засвоєна за одного повторення матеріалу, ста­новить від 5 до 20 подвійних одиниць, або 10 символів по 0,5 подв. од. на символ, чи 1 символ, відібраний зі знач­ного за довжиною алфавіту, з навантаженням — 20 подв. од. інформації.

Слід зауважити, що застосування різних одиниць для вимірювання обсягу пам'яті по-різному залежить від кіль­кості інформації, яка має три основні характеристики: не­визначеність, вірогідність і різноманітність. Відносний об­сяг пам'яті (обсяг пам'яті у відсотках відтвореного матеріалу до пред'явленого) продемонстрував обернену залежність від загальної невизначеності всього матеріалу, тобто від сумар­ної кількості всієї інформації, котру необхідно запам'ятати. Що більша ця загальна кількість інформації, то менше інформації може відтворити людина.

Обсяг пам'яті у символах показав обернену залежність від ентропії сигналів. Чим більше розрізняються ймовір­ності появи різних символів одного й того ж алфавіту, тим менша середня інформація на символ, але кількість символів, котру може відтворити людина в одному повторенні, зростає.

Обсяг пам'яті у подвійних одиницях продемонстрував пряму залежність від різноманітності запам'ятовуваних сим­волів. У подвійних одиницях він буде тим більший, чим більшою буде довжина алфавіту. До речі, ця залежність збе­рігається і для короткотривалої пам'яті.

Зв'язок обсягу пам'яті з кількістю інформації більш тіс­ний у тих випадках, коли кількість інформації зменшує сам суб'єкт завдяки активній мислительній та мнемонічній ді­яльності. Так, детальна інформаційна модель надає опера­торові всі подробиці про стан об'єкта управління. Аналізу­ючи цю інформацію, оператор приймає певне рішення, яке є результатом переробки, зіставлення значної кількості ін­формації, логічної обробки матеріалу, узагальнення даних тощо. При цьому загальна оцінка ситуації запам'ятовувань значно краща, ніж усі дані, на підставі яких вона була здій­снена. У випадку застосування інтегральних інформаційних моделей інформація може подаватися у формі, котра вже не потребує запам'ятовування усіх деталей. Інтегральна модель звужує потік інформації до оператора і тим самим зменшує навантаження на його пам'ять. Але слід зауважити, що ту якісну інформацію, яку оператор вивів сам, він запам'ятає краще, ніж ту загальну оцінку, котру йому надасть інте­гральна модель.

Оперативна пам'ятьзабезпечує вирішення поточних зав­дань оператором або виконання ним конкретних дій. Дове­дено, що ефективність діяльності оператора пов'язана з функціонуванням його пам'яті, котра також впливає і на пропускну здатність оператора. Основними характеристика­ми оперативної пам'яті є ЇЇ обсяг, точність, швидкість за­пам'ятовування, термін зберігання інформації та особливості оперативних одиниць пам'яті. Обсяг оперативної пам'яті визначається кількістю сигналів (стимулів), що їх оператор запам'ятав після одного короткотривалого пред'явлення, і вимірюється оперативними одиницями, під якими розумі­ють образи або інші сполучення (поєднання) матеріалу, кот­рі конструюються під час активних дій оператора, спрямо­ваних на вирішення ним конкретного завдання. Як одиниці використовують або мінімально можливі, аналітично визна­чені одиниці діяльності, або реально використовувані. Оцінка обсягу оперативної пам'яті людини-оператора в конкрет­них системах передбачає обидва типи оперативних одиниць пам'яті.

Точність оперативного запам'ятовування вимірюється за відтворенням у процесі вирішення завдань тих елемен­тів, що необхідні для досягнення певної мети. Якість фун­кціонування оперативної пам'яті залежить від різних умов перебігу самої діяльності оператора. Важливе значення має засвоєння певної системи кодування інформації, множин­ності індикаційного об'єкта, ймовірності появи певного сигналу, а також характеру поточних станів і взаємозв'язку сигналів. Усі ці умови впливають на вибір способів пере­творення тестового матеріалу для його оперативного запа­м'ятовування. Результатом цих перетворень є оперативні одиниці пам'яті різних рівнів — нижчого, проміжного і оптимального.

Одиниці нижчого рівня за обсягом — це мінімально мож­ливі в даній діяльності одиниці, вони стійкі до перешкод і забезпечують досягнення певної мети.

Обсяг одиниць проміжного рівня вищий за рахунок пере­кодування елементів інформації у більш місткі символи, але точність запам'ятовування незначна.

Оперативні одиниці оптимального рівня забезпечують ви­соку якість оперативного запам'ятовування — значний об­сяг, високу точність і стійкість до перешкод.

Формування певного рівня оперативних одиниць пам'я­ті залежить від процесу навчання певного виду діяльності. Одиниці оперативної пам'яті оптимального рівня форму­ються при організації таких умов навчання, коли оператор самостійно виділяє необхідні якості або характеристики об'єкта, обробляє їх і трансформує, що сприяє вирішенню поставлених проблемно-теоретичних завдань. За допомогою прийомів переробки та декодування інформації з'являється можливість формувати оптимальні оперативні одиниці па­м'яті, що, своєю чергою, підвищує ефективність діяльності оператора. Слід зауважити, що формування таких одиниць можливе не в усіх операторів. Для цього необхідно мати певні психологічні якості та властивості (наприклад когнітивні).


Навантаження на оперативну пам'ять особливо значне при розв'язанні оператором завдань з упорядкування об'єктів. Для оцінки часу, необхідного для такого розв'язання, була отримана емпірична залежність

 

де t(x,y) — час упорядкування одного об'єкта, х — кількість упорядкованих об'єктів, у — кількість параметрів об'єктів.

При заданому числі параметрів залежність tвід х має вигляд прямої лінії (рис. 17).

 

 

 

Рис. 17

Залежність часу впорядкування об'єктів від кількості об'єктів (х) та їх параметрів (у)

 

При спеціальному тренуванні вплив кількості пара­метрів на час вирішення завдань з упорядкування може бути знятим. Аналіз цього процесу навчання показує, що оператори знаходять економічніші маршрути пошуку і впо­рядкування об'єктів. У цей період автоматизуються мне­монічні дії і формуються оптимальні одиниці оперативної пам'яті.

Отож, підвищення якості роботи оперативної пам'яті можливе як за рахунок раціональної побудови інформацій­ної моделі та пульта управління, так і завдяки організації процесу професійного відбору, навчання операторів і самої Діяльності операторів. Короткотривалий і довготривалий види пам'яті мають різні функції і в організації поведінки людини, і в про­фесійній діяльності оператора. Короткотривала пам'ять по­в'язана передусім з орієнтацією людини в довколишньому середовищі і тому спрямована на фіксацію появи сигналів, об'єктів, незалежно від їхнього інформаційного навантажен­ня. Процес навчання, накопичення професійного досвіду, становлення професійної майстерності більше пов'язаний з довготривалою пам'яттю.

Знання специфіки кожного з видів пам'яті необхідне для раціонального управління процесами пам'яті оператора і відповідно ефективністю його діяльності в цілому.

Основні процеси пам'яті — це запам'ятовування, збе­рігання, забування та відтворення інформації. Дослідження свідчать, що ефективність запам'ятовування залежить не тільки від характеру діяльності оператора та його стану, а й від організації поданої інформації, її раціонального гру­пування. Цього можна досягти застосуванням ефективних кодів і алфавітів значної довжини, формуванням збіль­шених оперативних одиниць пам'яті. До того ж відомо, що ефективність запам'ятовування залежить від характе­ру зв'язку поточної інформації з попередньою та майбут­німи подіями в діяльності оператора. Характер цих зв'язків визначає стратегію прогнозування, формуючи певну систему координат, відносно якої оцінюється ін­формація. Ця система запам'ятовується в першу чергу, бо слугує основою запам'ятовування всієї подальшої інфор­мації.

Інакше кажучи, обсяг і точність запам'ятовування інфор­мації залежать не тільки від того, що людина робила в ми­нулому, а й від того, що їй належить зробити в майбутньо­му. Забування теж залежить від різних факторів, і тому виді­ляють три основні його види: втрата інформації через те, що вона не використовується, втрата інформації у разі інтер­ференції (проактивної і реактивної) і забування, яке пов'я­зане з мотивацією людини. Втрата інформації у коротко­тривалій пам'яті пов'язана, головним чином, зі «стиранням слідів» у нервовій системі, а в довготривалій — з порушен­ням системи кодування інформації, семантичних зв'язків між алфавітами сигналів або з реконструюванням усього се­мантичного простору людини.

Відтворення інформації — це складний цілеспрямований процес, котрий може бути як довільним, так і мимовільним. При довільному відтворенні людина послуговується певни­ми прийомами пошуку інформації в пам'яті. Експеримен­тальні дослідження свідчать, що відтворення в умовах спіль­ної діяльності буває ефективнішим, ніж при індивідуальній діяльності; при цьому стратегія пошуку інформації, що збе­рігається в пам'яті, в умовах спілкування теж відрізняється від індивідуальної [46; 77; 165].

Питома вага довільної і мимовільної пам'яті суттєво змінюється залежно від специфіки вирішуваних операто­ром завдань. У період навчання, коли оператор знайомить­ся з системою кодування, організацією робочого місця, розташуванням і призначенням індикаторів, а також із си­стемою необхідних правил, вимог тощо, значне наванта­ження припадає на довільну пам'ять. У процесі виконання виробничих функцій, особливо під час вирішення склад­них завдань, значну кількість інформації оператор запа­м'ятовує без зусиль, що збільшує його професійний досвід. Дослідження останніх років з навчання операторів показа­ли доцільність перенесення навантаження на мимовільну пам'ять у вирішенні спеціальної системи проблемно-тео­ретичних навчальних завдань. Більше того, подальша пе­ревірка показала, що за такого навчання якість професій­ної діяльності оператора теж суттєво зростала. Але у своїй діяльності значну кількість інформації операторові необхід­но запам'ятовувати довільно. Для цього використовують певні прийоми, які умовно поділяють на логічні і мне­монічні. Перша група побудована на виявлених логічних зв'язках у самій інформації, що запам'ятовується, а друга — на штучних, привнесених з інших систем зв'язках. Мне­монічні прийоми використовують тоді, коли людина не володіє необхідними змістовними знаннями про об'єкт і тому застосовує інші, штучні зв'язки.

Значний вплив на ефективність пам'яті оператора має застосування додаткових засобів фіксування динамічної ін­формації — графіків, діаграм, схем тощо. Вибір конкретної графічної або текстової форми залежить від специфіки ді­яльності оператора.

 

Прийняття рішень

Процесами приймання інфор­мації діяльність оператора не вичерпується: йому ще потрібно її проаналізувати і прийня­ти відповідне рішення щодо управління технічною систе­мою.

Процес прийняття рішень може бути алгоритмізованим або пошуковим.

При алгоритмізованому процесі прийняття рішень робо­та оператора пов'язана з пошуком і оцінкою заздалегідь відомих програм. При пошуковому — програма рішень опе­раторові не відома, і вона створюється у процесі його тру­дової діяльності, тому оператор дуже часто обмежений у часі, і запізнення у прийнятті рішень розцінюється як по­милка, що може призвести до ускладнення проблемної си­туації або до повного порушення роботи всієї системи. В цих випадках значну роль у діяльності оператора відіграють процеси мислення, основою яких є пошук і відкриття чо­гось нового.

Мислення— це активний процес відображення об'єк­тивного світу в людському мозку у формі суджень, понять і висновків. Розрізняють наочно-образне, словесно-логічне і оперативне мислення. Для діяльності оператора характер­ний особливий тип мислення — оперативне мислення.

Оперативне мислення— це такий шлях вирішення практичних

завдань, який здійснюється на основі моделювання оператором

об'єктів трудової діяльності, в результаті чого формується су-

б'єктивна модель передбачуваної сукупності дій, що забезпечу-

ють вирішення поставленого завдання. Оперативне мислення

охоплює виявлення проблемної ситуації та комплекс її мисли-

тельних і практичних перетворень.

Оперативне мислення має ряд специфічних особливос­тей. По-перше, це — єдність процесів сприймання і ос­мислення ситуації, яка змінюється дуже швидко. Тому про­цес прийняття рішення зливається з процесом його вико­нання.

По-друге, велика відповідальність за прийняття рішен­ня викликає значне емоційно-вольове напруження, тобто

важливою ознакою оперативного мислення є те, що воно протікає в екстремальних умовах і пов'язане з глибокими переживаннями відповідальності. До того ж інформацію оператор отримує з інформаційних моделей, що вимагає її декодування, а це, своєю чергою, потребує від нього значної мислительної активності. Функція декодування полягає в переведенні образу сигналу в оперативний об­раз об’єкта або керованого процесу. Звідси випливає, що оперативне мислення в основному є образним. Оператив­ний образ виникає в результаті співвіднесення отриманої інформації з інформацією, яку зберігає в своїй пам'яті оператор. Оперативні образи характеризуються тим, що, по-перше, вони прагматичні, оскільки формуються у про­цесі дій з об'єктами, під час виконання конкретних прак­тичних завдань і відповідно до них; по-друге, вони адек­ватні конкретній меті дії і, залежно від самого завдання, умов його виконання і психологічних особливостей людини-оператора, можуть змінюватися, залишаючись аде­кватними самому завданню управління; по-третє, вони впорядковані, тому що інформація в них структурно орга­нізована в єдиний комплекс, у якому окремі складові ма­ють певний взаємозв'язок; нарешті, вони специфічні, адже відображають тільки ту інформацію, котра необхідна для розв'язування конкретного завдання. Слід зауважити, що адекватність образу інформаційній моделі ще не означає його адекватності завданню, що вирішується, оскільки на базі однієї інформаційної моделі можуть виникати різні концептуальні моделі, які породжують різні оперативні образи. Неадекватність оперативного образу тій ситуації, яку він відображає, може зумовлюватися різними факто­рами як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Це може бути недосконалість інформаційної моделі (її орга­нізація, низька ефективність застосування кодів, їх ба­гатозначність тощо) або індивідуально-типологічні особ­ливості оператора, його психічний та функціональний ста­ни тощо.

Оперативні образи, що адекватні ситуації, лежать в ос­нові прийняття оперативного рішення і тому є важливими регуляторами в системі предметної дії оператора. Більше того, за ускладнення умов ефективність використання опе­ративних образів значно зростає. Роль оперативних образів у загальній схемі предметної дії оператора може бути представлена у вигляді схеми 5.

 

 

Схема 5

 

Розглянемо взаємодію цих блоків.

Від контрольних приладів об'єкта управління до сен­сорного входу оператора надходить інформація про стан цього об'єкта. Відповідно до режиму роботи і конкретних умов його реалізації у свідомості оператора складається оперативний образ-еталон, під впливом якого формується певна оперативна готовність, котра орієнтує сенсорний вхід оператора на сприйняття тих параметрів функціону­вання системи, що є типовими для даного стану системи. Завдяки такому налаштуванню оператор знімає з приладів не абсолютні значення параметрів, а їхні розбіжності (Δа) між заданими і фактичними. Ці розбіжності накладаються на образ-еталон і породжують новий оперативний образ — образ-відхилення, котрий відповідає новій концептуальній моделі, що виникла через зміну стану об'єкта. З цим образом-відхиленням в оператора пов'язана певна загальна схе­ма дій, підсилена конкретними засобами її практичної ре­алізації. Вибір алгоритму керуючих дій здійснюється під впливом образу-відхилення і його концептуальної моделі (зв'язок Р). Це відбувається в такій послідовності: із загаль­ної схеми дій оператор обирає конкретний алгоритм, який, на його думку, є найбільш адекватним поточному образу-відхиленню. Цей алгоритм він зіставляє з образом-відхи­ленням (зв'язок у) і в уяві програє його вплив на цей образ. Якшо це оператора задовольняє, то він дає команду мотор­ному виходу (зв'язок 5), який реалізує алгоритм, впливаючи на сам об'єкт управління (зв'язок г\). Коли ж умовний вплив алгоритму не задовольняє оператора, то з образу-відхилен­ня йде повторний сигнал у загальну схему дій, де добираєть­ся інший алгоритм, враховуючи попередній досвід. Таким шляхом перебору алгоритмів оператор відбирає оптималь­ний, який і реалізує, впливаючи тим самим на об'єкт уп­равління. Після цього на сенсорний вхід надходить сигнал зворотного зв'язку про зміни стану об'єкта управління, кот­рий змінює оперативну готовність оператора відповідно до проведених дій. Розглянутий вище процес обробки інфор­мації і формування керуючих дій повторюється до моменту ліквідації відхилення в системі управління. Наведена схема показує, що предметні дії оператора регулюються низкою оперативних образів, що послідовно змінюють один одного, при цьому кожен із них виконує свою функцію в схемі пе­реробки інформації.

Дослідження механізмів оперативного мислення свід­чать, що воно складається з трьох основних компонентів: структурування, динамічного впізнання і формування алго­ритму рішення [47; 102].

Структурування полягає у створенні більш міст­ких одиниць дії завдяки поєднанню елементів ситуації між собою. Це процес аналітично-синтетичної діяльності опера­тора, в результаті якої елементи завдання організовуються і упорядковуються у структурне ціле, враховуючи особливості їхніх зв'язків і місцерозташування.

Динамічне впізнання — знаходження складових кінцевої ситуації у вихідній, проблематичній ситуації. Це може бути впізнання підзадачі або впізнання ситуації, яка траплялася раніше, або впізнання в заданій ситуації кінце­вого еталону.

Формування алгоритму рішення — цевироблення принципів і правил рішення, визначення певної послідовності дій.

Виділяють три основні функції оперативного мислення: рішення задач, планування, декодування.

Рішення задач — це функція, що реалізується за різних і непередбачуваних змін у процесі управління, коли відомі засоби регулювання не спрацьовують. Типова форма її прояву — це прийняття рішення. Ця функція оператив­ного мислення вважається основною і детальніше розгляда­тиметься далі.

Планування зумовлене необхідністю впорядкування та організації дій оператора з управління процесом у нор­мальних умовах. Результатом планування є уяшіення про по­слідовність дій, необхідних засобів і часу на їх виконання. Для цього операторові важливо знати закономірності пере­бігу процесу управління, передбачати послідовність змін ста­ну системи, враховувати ймовірність їхнього прояву. Однією з форм планування є оптимальне планування, за якого оби­рається оптимальний варіант регулювання системи з кількох можливих на основі їхнього зіставлення.

Сутність функції декодування полягає в переведенні об­разу сигналу в оперативний образ керованого об'єкта або процесу і пов'язана з тим, що інформація про процес уп­равління на технічних засобах відображається у закодованому вигляді.

На сьогодні в інженерній психології розроблено кілька методів експериментального дослідження оперативного мис­лення:

- метод самозвіту оператора про послідовність його дій;

- метод реєстрації руху очей;

- метод реєстрації результативності вирішення задач за кількісними характеристиками діяльності оператора (час вирішення, кількість помилок, напруженість роботи то­що).

Застосування цих методів дало підстави виділити основні етапи в структурі процесу прийняття рішень:

- усвідомлення задачі;

- оцінка ситуації;

- оформлення рішення (табл. 6).

Оперативне мислення завжди починається з усвідомлен­ня задачі,аналізу ситуації, в результаті чого окреслюється відоме і визначається відшукуване. За змістом цей процес являє собою рух думок оператора від згорнутого формулювання виробничої задачі до детального розкриття її вимог, підзадач.

       
Формулювання задачі
Усвідомлення задачі Аналіз через синтез Аналіз через порівняння
Вимоги задачі
Умови ситуації
Оцінка ситуації   Синтез — аналіз Дедукція Аналіз — синтез Індукція
Часткові висновки
Синтез через анал1з Синтез через пор1вняння
Висновки, що складають основу рішення
Оформления рішення Систематизація Розподіл
Pішення

З формальної точки зору цей мисленнєвий акт являє собою співвідношення мети і засобів аналізу через син­тез. У процесі аналізу виділяються нові елементи об'єкта, властивості яких розкриваються через зіставлення (син­тез) з іншими. На етапі усвідомлення задачі відбувається розуміння ролі й місця оператора в рішенні загальної за­дачі управління СЛМ. Воно відбувається через зіставлен­ня змісту цих двох задач, завдяки їх порівнянню. Це до­помагає повніше розкрити вимоги до процесу управління та виділити серед них найбільш значущі. Як бачимо, зав­дяки аналітико-синтетичній діяльності скорочується кіль­кість аналітичних зв'язків між елементами, відбираються і осмислюються лише суттєві з точки зору поставленої за­дачі, що, своєю чергою, зменшує кількість можливих ва­ріантів рішень.

На другому етапі — оцінки ситуації— співвідносяться от­римані вимоги задачі з умовами їх виконання.

Таблиця 6







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.