 |
|
Радіо Свобода в Холодну війну
Протягом багатьох десятиліть Радіо Свобода/Вільна Європа надавало своїй багатонаціональній аудиторії в СРСР і Східній Європі факти радянської історії і сучасної дійсності, що ховалися від народу і не освітлювалися офіційними ЗМІ, а також інформацію про діяльність осіб і організацій, виступаючих проти комуністичних режимів в СРСР і країнах Східної Європи (див. дисидент) і репресіях проти них з боку властей.
Радіостанція надавала трибуну опальним і нонконформіськи налаштованим політичним діячам, перебіжчикам, «відмовникам», дисидентам, відомим творчим працівникам Радянського Союзу і країн Східної Європи. Постійними співробітниками РС/РВЄ були Олександр Галич і Сергій Довлатов; частими гостями і позаштатними співробітниками — Андрій Синявський, Віктор Нєкрасов, Василь Аксьонов, Володимир Войнович. На хвилях радіостанції читали їх літературні твори, філософські есе, мемуари; часто влаштовувалися «круглі столи» і диспути на культурні і політичні теми. Завдяки Радіо Свобода аудиторія в СРСР і Східній Європі змогла ознайомитися з багатьма творами, відомими тільки в «самвидаві». Це дало підставу колишньому заступникові директора радіостанції Стефану Міллеру сказати, що «В багатьох відносинах РС/РВЄ була високоінтелектуальною станцією».
На початку 1980-х років, з приходом до влади в США адміністрації Рейгана і призначенням директором РС/РВЄ колишнього сенатора-республіканця Джеймса Баклі, стали лунати звинувачення в адресу керівництва радіостанції (особливо від співробітників — євреїв) в тому, що воно попало під вплив украй правих сил і тон основних передач стали задавати виразники ідей російського націоналізму і антисемітизму, до яких відносили передусім Олександра Солженіцина. Комісія Конгресу не знайшла в роботі радіостанції істотних порушень, хоч і рекомендувала посилити контроль за ефіром. Дещо пізніше, в 1986 році, звинувачення Російської служби РС у випуску програм, «ворожих духу плюралізму і демократії», були знов висунуті в спеціальній доповіді про віщання США на СРСР, підготовленому за замовленням Гельсинського американського комітету позаштатним кореспондентом станції Людмилою Алексєєвой; ця доповідь сильно нашуміла і стала основою для нових претензій з боку конгресмена Лоуренса Сміта.
Зі свого боку, радянське керівництво і власті країн Східної Європи розглядали РС/РВЄ як інформаційну зброю Заходу в «Холодній війні», знаряддя західної пропаганди, спрямоване на збудження суспільної незадоволеності діями влади, формування масової опозиції правлячому режиму, розпалювання міжнаціональної ворожнечі в СРСР, заохочення ідей національної винятковості, підривання єдності соціалістичного табору. Радянська влада характеризувала діяльність радіостанції як «наклепницьку» і як «ідеологічну диверсію», направлену на підрив «єдності радянського суспільства» і соціалістичної системи.
Як заходи протидії на всій території Радянського Союзу (особливо в густонаселених районах і навколо промислових центрів) була розгорнута мережа глушіння. Глушіння РС/РВЄ здійснювалося також протягом 1973–1980 років, у той час як глушіння більшості зарубіжних радіостанцій, що мовили на СРСР, було припинене (це пояснювалося тим, що решта радіостанцій — «Голос Америки», «Німецька хвиля», «Бі-Бі-Сі» — мали, на відміну від РС/РВЄ, державний статус). Остаточно воно було припинене лише у 1988 році, і РС/РВЄ було останньою радіостанцією, з якої глушіння було зняте.
У зв'язку з крахом соціалістичної системи і розпадом СРСР і, з іншого боку, у зв'язку зі встановленням свободи слова у Східній Європі, потреба в широкомасштабній пропагандистській діяльності зійшла нанівець, і фінансування радіостанції скоротилося. Національні редакції, що працювали на країни Східної Європи і союзні республіки СРСР, були (переважно) закриті.
Про діяльність РС/РВЄ в роки «Холодної війни» високо відгукувалися такі її слухачі, як Вацлав Гавел, Лех Валенса, Адам Міхник. Вони вважають, що значення радіостанції для слухачів було «важко переоцінити», перш за все як надійного джерела новин.
Мовні редакції
В Радіо Свобода діє 9 національних відділів: азербайджанський, білоруський, вірменський, грузинський, північно-кавказький, російський, татарський, туркестанський, український. Українська щоденна програма (від 16.08.1954) подає: політичні новини, хроніку українського життя, огляди преси, коментарі про актуальні події в країні та за кордоном, бесіди з історії України, літературні огляди, релігійні пересилання.