 |
|
Трудові ресурси, трудовий потенціал, робоча сила, економічно активне населення.
Трудові ресурси – це частина населення, що має фізичні і розумові здібності, професійні навички і знання, які можна використати у трудовому процесі.
Трудові ресурси:
· як економічна категорія відображає частину населення, що має здатність до суспільно-корисної праці в економіці; це є потенціал живої сили, яку має в своєму розпорядженні суспільство на певний момент часу;
· як планово-розрахункова категорія ‑ це особи обох статей у працездатному віці, які потенційно могли б брати участь у виробництві товарів та послуг.
До трудових ресурсів належать наступні групи:
· населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими й шкідливими умовами праці);
· працюючі особи пенсійного віку;
· працюючі особи віком до 16 років.
В ринковій економіці трудові ресурси характеризуються різними соціально-економічними категоріями, а саме: економічно активне населення, економічно неактивне населення, людський капітал.
Економічно активне населення, або робоча сила у відповідності з методикою МОП, — це частина населення обох статей у віці 15-70 років, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг.
Рівень економічної активності визначається як відношення (у відсотках) чисельності економічно активного населення віком 15-70 років до всього населення означеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою.
Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних.
Зайняті економічною діяльністю (надалі - зайняті)– це особи віком 15–70 років, які:
· працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б 1 годину за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), у окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві;
· працювали впродовж 30 годин на тиждень безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-якому з членів домогосподарства або в особистому підсобному сільському господарстві з метою часткової або повної реалізації продукції, що вироблена внаслідок цієї діяльності;
· особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин.
Зайнятими вважаються особи, які працювали незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.
Рівень зайнятості ‑ визначається, як відношення (у відсотках) чисельності зайнятого населення віком 15–70 років до всього населення зазначеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою.
Безробітні, визначені за методологією МОП –це особи віком 15–70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам:
· не мають роботи (прибуткового заняття);
· активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;
· були готові приступити до роботи протягом 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві.
Рівень безробіття за методикою МОП – визначається у відсотках як відношення числа безробітних віком 15–70 років до економічно активного населення (робочої сили) зазначеного віку або відповідної соціально-демографічної ознаки.
Економічно неактивне населення за методикою МОП — це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні:
· пенсіонери за віком, інвалідністю та на пільгових умовах;
· учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;
· особи, які зайняті в домашньому господарстві;
· особи працездатного віку, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступити до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;
· ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом;
· інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати.
4. Виробнича операція як головний об'єкт нормування праці, їїхарактерні ознаки.
Виробнича операція - це частина виробничого процесу, що здійснюється одним робітником (або групою) на одному робочому місці й охоплює всі їхні дії по виконанню одиниці заданої роботи над одним предметом праці.
Характерні ознаки виробничої операції - це сталість (незмінність) трьох основних елементів праці: робочої сили, предмета праці і засобів праці. Зміна хоча б одного з цих трьох елементів означає появу інших операцій.
Якщо частина виробничого (трудового) процесу спрямована на:
· на зміну форми або структури предмета праці, - це технологічна операція;
· на перевірку результатів процесу – це контрольна операція;
· на зміну місцеперебування предмета праці у просторі - транспортна операція.
Комплекс операцій – це група операцій по виготовленню одного виробу на одній виробничій ділянці при незмінному складі виконавців (наприклад, ремонт унікального верстата комплексною бригадою).
Виробнича операція поділяється:
· у технологічному відношенні - на переходи (або фази), установки й проходи;
· у трудовому відношенні - на прийоми, трудові дії й трудові рухи.