 |
|
Зміст, призначення та елементи тарифної системи.
Тарифна система оплати праці являє собою сукупність нормативів, за допомогою яких здійснюється диференціація і регулювання рівня заробітної плати різних груп і категорій працівників залежно від складності, кваліфікаційного рівня, умов праці, особливостей і значення окремих виробництв, районів країни.
Основними елементами тарифної системи є тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників, кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців, тарифні сітки та ставки і схеми посадових окладів, або єдина тарифна сітка.
Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник використовується для визначення кількості розрядів за кожною професією (спеціальністю), складності робіт (їх тарифної групи), кваліфікаційних розрядів робітникам; забезпечення єдності в оплаті праці робітників, які мають однакову кваліфікацію; складання програм з підготовки і підвищення кваліфікації робітників.
ЄТКД містить по кожному розряду будь-якої професії характеристики, які даються в трьох розділах: “Характеристика робіт”, “Повинен знати”, “Приклади робіт”.
Кваліфікаційний довідник для спеціалістів містить 132 загальногалузеві кваліфікаційні характеристики посад керівників, фахівців і службовців, призначений для підбору і розміщення кадрів, визначення посадових обов'язків, кваліфікаційних вимог, пред'явлених до керівників, спеціалістів і службовців.
Тарифна сітка – це сукупність кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких установлюється безпосередня залежність оплати праці від кваліфікації робітників.
Розряд характеризує ступінь складності виконуваної роботи та рівень кваліфікації робітника. Кожному розряду присвоєно відповідний тарифний коефіцієнт, який показує, в скільки разів тарифна ставка кожного розряду більше, ніж тарифна ставка першого розряду. Досвід показує, що мінімальний рівень різниці між тарифними ставками суміжних розрядів не може бути нижчим за 10%.
Параметри тарифних сіток: діапазон (співвідношення тарифних коефіцієнтів крайніх розрядів); кількість кваліфікаційних розрядів; міжрозрядні співвідношення (абсолютне та відносне зростання тарифних коефіцієнтів від розряду до розряду).
Діапазон тарифної сітки являє собою співвідношення між тарифними коефіцієнтами крайніх розрядів. Тарифна сітка відображає також темпи абсолютного й відносного зростання тарифних коефіцієнтів, яке може бути прогресивним, постійним і регресивним залежно від фінансових можливостей підприємства і професійно-кваліфікаційного складу кадрів.
Міжрозрядне співвідношення – це абсолютне і відносне (у відсотках) наростання тарифних коефіцієнтів. Абсолютне наростання визначається шляхом вирахування з тарифного коефіцієнта одного розряду тарифного коефіцієнта попереднього розряду. Відносне наростання кожного наступного тарифного коефіцієнта в порівнянні з попереднім показує, на скільки відсотків рівень оплати робіт (робітників) даного розряду перевищує рівень оплати робіт (робітників) попереднього розряду.
За допомогою тарифної сітки можна встановити рівні середньої кваліфікації робітників та складності роботи. Середня кваліфікація робітників заводу в цілому, цеху або дільниці характеризується середнім тарифним розрядом.
Тарифні ставкиявляють собою виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці різних груп і категорій робітників в одиницю часу (година, день, місяць), тому розрізняють годинні, денні, місячні тарифні ставки за кожним кваліфікаційним розрядом.
Базовою тарифною ставкою для розрахунків заробітної плати є тарифна ставка першого розряду. Ставка першого розряду– це мінімальна заробітна плата робітника, яка вона визначає законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану роботу в нормальних умовах праці, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану роботу.
Тарифні ставки наступних розрядів розраховуються множенням тарифної ставки 1-го розряду на відповідний тарифний коефіцієнт: 
,
де Ті – тарифна ставка і-го розряду;
Т1 –тарифна ставка 1-го розряду;
Кі – тарифний коефіцієнт і-го розряду.
9. Значення, завдання і методи планування чисельності працівників.
Планування чисельності й складу працівників передбачає визначення загальної і додаткової потреби в наступному періоді, а також розрахунок його кваліфікаційної структури. Таке планування охоплює:
· прогнозування перспективних потреб підприємства в персоналі (за окремими його категоріями);
· вивчення ринку праці (ринку кваліфікованої робочої сили);
· аналіз стану робочих місць підприємства;
· розроблення програм та заходів щодо розвитку персоналу.
Практичною основою планування персоналу на підприємстві є плани економічного і соціального розвитку колективів.
Для визначення потрібної чисельності працівників, їх професійного і кваліфікаційного складу вихідними даними є виробнича програма, норми виробітку і часу, заплановане підвищення продуктивності праці, структура робіт, трудомісткість виробничої програми; організаційно-технічні заходи по зниженню трудомісткості програми; звітні розрахункові дані про коефіцієнти виконання норм; баланс робочого часу одного працівника.
У випадку укрупнених розрахунків загальна потреба підприємства в кадрах Ч визначається відношенням обсягу виробництва Ов до запланованого виробітку на одного працюючого В:
.
Для визначення чисельності основних робітників необхідно визначити реальний фонд робочого часу. Для цього розробляють баланс робочого часу одного робітника, в якому обчислюють тривалість робочого часу:
календарний - кількість днів протягом планового року;
номінальний — календарна кількість днів у плановому році відрахуванням вихідних і святкових днів;
плановий реальний, або ефективний, фонд робочого часу, який одержуємо після відрахував з номінального фонду цілоденних втрат робочого часу, пов'язаних з планованими черговими відпустками, неявками з причини хвороби, відпустками у зв'язку з вагітністю та пологами, виконанням службових і державних обов‘язків.
звітний баланс робочого часу — від планового реального фонду відняти втрати часу з причини хвороби, з дозволу адміністрації, цілодобові прогули і цілодобові простої.
Основні методи планування чисельності робітників:
- на основі трудомісткості;
- за нормами виробітку за одиницю часу;
- за нормами обслуговування.
Для визначення чисельності основних робітників за трудомісткістю
планову чисельність працівників визначають шляхом ділення трудомісткості виробничої програми на ефективний фонд робочого часу одного працівника за рік. При цьому враховується заплановане перевиконання норм часу: 
,
де Чпл — планова чисельність основних робітників, осіб;
Тпл — планова трудомісткість виробничої, програми, нормо-годин;
Фпл — плановий ефективний фонд часу одного середньооблікового робітника, годин;
Квн — плановий коефіцієнт виконання норм.
На деяких дільницях чисельність окремих груп основних робітників, зайнятих на одних і тих самих роботах, можна визначити за нормами виробітку:
,
де Р — плановий обсяг робіт у натуральних одиницях виміру;
Нв — планова норма виробітку в тих самих одиницях за 1 годину.
Чисельність працівників, необхідних для експлуатації агрегатів, апаратів і машин та ін., визначається за нормами обслуговування:
1) 
, 
де М - кількість одиниць устаткування;
З - кількість змін на добу;
Ксп — коефіцієнт середньоспискового складу, який визначається діленням номінального фонду робочого часу на планове число робочих днів;
Но — норма обслуговування, тобто кількість одиниць устаткування, яке має обслуговуватися одним робітником або бригадою робітників.
Ф — фонд робочого часу (за зміну, місяць);
Тн.о — норма часу обслуговування.
Планування чисельності працівників за числом робочих місць і нормами обслуговування, котрі виконують роботи, на які є норми обслуговування, зводиться до визначення загальної кількості об'єктів обслуговування з урахуванням змінності. Явочне число працівників визначається діленням цієї кількості об'єктів на норму обслуговування:
На роботах, які піддаються нормуванню, а також на роботах, обсяг яких можна установити залежно від кількості обслуговуючих машин, механізмів і агрегатів чисельність допоміжних робітників розраховується тими самими методами, що й чисельність основних робітників за трудомісткістю робіт, нормами виробітку, нормами обслуговування.
Чисельність допоміжних робітників, для яких не можна установити обсяг робіт, норму обслуговування, розраховується за робочими місцями:
,
де О - кількість робочих місць;
З - число змін;
Коб - коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової.
При плануванні загальної потреби керівників, спеціалістів і службовців на підприємствах використовується метод розрахунків за нормованими витратами праці.