Главная | Обратная связь

Облік та аналіз трудомісткості продукції.

Обліку підлягає нормована трудомісткість: базисна, планова, проектна, і фактична. Для найважливіших видів продукції нерідко виникає необхідність розраховувати як технологічну, так і трудомісткість обслуговування, виробничу, управління виробництвом і повну.

Важливим завданням є облік змін трудомісткості за конструктивними, технологічними, організаційними чинниками. Підлягають обліку зміни трудомісткості внаслідок перегляду застарілих і помилково встановлених норм, введення технічно обґрунтованих норм, змін у структурі і обсягах кооперованих поставок.

Водночас із обліком трудомісткості виробів в нормо-годинах ведеться облік поопераційних і комплексних розцінок, середнього розраду складності робіт за виробами, середньої вартості однієї нормо-години.

Первинними документами для ведення обліку трудомісткості є технологічні карти, технологічні маршрути, нормувальні карти, відомості норм часу і розцінок, норми обслуговування і продуктивності устаткування, чисельності працівників, штатний розклад, плани виробництва продукції, повідомлення про конструктивні і технологічні зміни, акти впровадження організаційно-технічних заходів.

Основою планово-економічних розрахунків є нормована технологічна трудомісткість, яка складається з поопераційних штучно-калькуляційних норм часу.

У трудомісткість основної продукції підприємства не включаються трудові затрати працівників допоміжних підрозділів і невиробничої групи, які не належать до основної діяльності: наприклад, затрати праці на капітальний ремонт обладнання, виробництво всіх видів енергії (крім стисненого повітря), капітальний ремонт будівель і споруд і т.п.

Види трудомісткості.

· технологічна трудомісткість(Ттех), яка включає всі затрати праці основних робітників (тобто зайнятих виробництвом продукції) – як відрядників, так і почасовиків;

· трудомісткість обслуговування виробництва (Тобс) включає всі затрати праці допоміжних робітників;

· виробнича трудомісткість (Твир) – це всі затрати праці основних і допоміжних робітників;

· трудомісткість управління виробництвом (Тупр) включає затрати праці керівників, спеціалістів, службовців, обслуговуючого персоналу і охорони.

· повна трудомісткість (Т) – це витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

;або

На першому етапі аналізу важливо оцінити виконання запланованих завдань з економії трудових затрат у розрахунку на всю виробничу програму по підприємству в цілому і в розрізі цехів.

На подальших етапах аналізу зниження трудомісткості виробничої програми вивчаються причини зміни норм трудових затрат. Матеріали такого аналізу дозволяють оцінити масштаби і ефективність впровадження на підприємстві технічних, організаційних та інших заходів, що забезпечують зниження рівня трудових затрат.

Аналіз трудомісткості продукції включає також вивчення діючого порядку формування і виконання календарного плану перегляду норм, його ув'язку з планом зниження трудомісткості по цехах (дільницях) і підприємству в цілому. Аналізуючи своєчасність і обґрунтованість перегляду норм, слід оцінити рівень їхньої якості, поділ робітників за рівнем виконання норм, а також виконання графіка впровадження технічно обґрунтованих норм трудових затрат.

16. Обробка,аналіз,систематизаціятавикористаннярезультатів хронометражу.

Об'єктом хронометражу найчастіше виступає циклічно повторювана технологічна операція або окремі її частини. Хронометраж може проводитися з метою:

ü встановлення фактичної тривалості основних і допоміжних елементів виробничої операції;

ü виявлення причин невиконання норм часу (виробітку), встановлених розрахунковим шляхом;

ü виявлення і вивчення передових прийомів і методів праці для їх наступного поширення;

ü одержання вихідних даних для розробки нормативів з праці;

ü встановлення нових або уточнених діючих норм затрат праці.

Хронометраж включає наступні етапи: підготовка до спостереження, підготовка хронометражу, обробка результатів хронометражу, аналіз результатів спостереження.

Підготовка до спостереження за роботою виконавця полягає у вивченні технологічного процесу, витрати робочого часу якого є предметом вивчення; організації праці на робочому місці (місцях); порядку обслуговування робочого місця (місць); технічних характеристик, режимів роботи і стану устаткування.

При використанні методу моментних спостережень попередньо розробляється маршрут обходу і установлюються фіксажні пункти. Установлюється необхідне число спостережень (моментів).

При підготовці до хронометражного спостереження операція розчленовується на складові відносно самостійні частини (технологічні переходи або трудові прийоми), визначаються фіксажні точки (закінчення одного елемента операції і початок наступного).

Якщо хронометраж проводиться з метою встановлення обгрунтованих норм, то за об'єкт спостереження беруть робітника чи групу робітників із середнім рівнем виконання норм. Коли хронометраж проводиться з метою виявлення і поширення передових методів праці, то за об'єкт спостереження обирають передового працівника і ще кілька інших, щоб можна було порівнювати фактичні затрати часу, встановлювати розміри відхилень та їх причини.

До початку спостереження у хронокарту заносять загальні відомості, що характеризують:

ü робітника (прізвище та ініціали, табельний номер, спеціальність, стаж роботи за фахом, тарифний розряд, середній процент виконання норм);

ü виконувану роботу (назва операції або деталі, матеріал і маса заготовки, кількість деталей у партії);

ü організацію робочого місця (тип, модель та інвентарний номер устаткування, перелік інструментів та пристроїв, планування робочого місця, порядок його обслуговування тощо);

ü технологічні параметри роботи (швидкість, глибина різання, подача тощо);

ü перелік складових елементів операції та фіксажні точки, що їх розділяють. Хронометражист розчленовує операцію таким чином, щоб полегшити в подальшому нормування операції або аналіз попередньо встановлених на неї норм.

Хронометражні виміри протягом робочого дня рекомендується проводити за два прийоми: перший — за 1-1,5 години після початку зміни, другий — за 0,5-1 годину після обідньої перерви, тобто коли робітник входить у звичайний нормальний темп роботи. Закінчувати спостереження доцільно не пізніше, як за 0,5 години до завершення зміни.

Визначається необхідна кількість повторних вимірів часу: ü розрахунковим шляхом, використовуючи математичні методи, за даними статистичних таблиць; ü залежно від необхідної точності норм у відсотках від нормативного коефіцієнта стійкості хроноряду;ü залежно від типу виробництва і тривалості операцій;ü залежно від тривалості досліджуваної операції, характеру роботи й участі в ній виконавця;ü залежно від типу виробництва, тривалості робіт, виконуваних вручну і загальної тривалості.

На практиці часто ігноруються наукові рекомендації і хронометражист робить стільки вимірів, скільки вільних граф містить хронокарта (звичайно від 10 до 15). В окремих випадках, коли рекомендовані таблиці не відповідають специфічним умовам виробництва, число потрібних вимірів п можна розрахувати за такою формулою:

де 2 — числовий коефіцієнт, що враховує ймовірність одержання вірогідного результату;

К_с — нормативний коефіцієнт сталості хроноряду;

Р — допустима похибка результатів спостереження, %.

Якщо розрахункове число хронометражних вимірів п менше ніж 20, то його слід збільшити на три одиниці.

Другий етап хронометражу — проведення спостереження. Спостерігач визначає показники поточного часу по відповідних приладах і записує їх у спостережний лист хронокарти за усіма елементами операції. Усі зупинки з вини робітника, неполадки або помилки спостерігача повинні знайти відображення в хронокарті. Для цього в хронокарті спеціально виділяють розділ: дефектні виміри, їхня причина і тривалість.

Спостереження за безперервним способом ведеться таким чином, щоб у хронокарті заповнити всі рядки і клітини у рядках, позначені літерою "П" (поточний час). При цьому кількість повторюваних операцій, за якими ведеться спостереження, повинна дорівнювати заздалегідь визначеному числу спостережень.