Главная | Обратная связь

Поділ і кооперація праці в організації.

Розподіл праці - це відокремлення діяльності окремих працівників і їх груп у процесі праці. Завдяки розподілу праці підвищується продуктивність праці, вдосконалюються знаряддя праці.

Основні види поділу праці:

· технологічний поділ- передбачає поділ виробничого процесу за однорідними видами робіт, фазами і циклами виробництва;

· поопераційний поділ- означає закріплення за працівниками окремих операцій при виготовленні виробу для скорочення виробничого циклу;

· предметний поділ - припускає спеціалізацію виробничих підрозділів і співробітників на виготовленні певних видів продукції (виробу, вузли, деталі);

· функціональний поділ- розподіл працівників підприємства на категорії залежно від виконуваних ними функцій. Виділяють такі категорії працівників: робітники, службовці (керівники, спеціалісти, технічні виконавці), молодший обслуговуючий персонал, охорона;

· професійний поділ- відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва (машиністи устаткування, технологи, слюсарі, кравці ті ін.);

· кваліфікаційний поділпраці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих.

Вибір форм поділу праці визначається, насамперед, типом виробництва. Чим ближче виробництво до масового, тим більше можливостей для спеціалізації устаткування й персоналу на виконання окремих видів робіт. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.

Міра обґрунтування ефективного рівня диференціації виробничого процесу має враховувати:

· технічні межі обумовлені можливостями устаткування, інструмента, вимогами до споживчих якостей продукції;

· психофізіологічні межі визначаються можливостями людського організму, вимогами збереження здоров'я й працездатності;

· соціальні межі – межі, при яких різноманітні трудові функції забезпечують привабливість, підвищують інтерес до праці, створюють умови для розвитку творчого хисту і зростання кваліфікації працюючих;

· економічні межі характеризують вплив поділу праці на економічні результати виробництва, зокрема, на сумарні витрати трудових і матеріальних ресурсів.

Кооперування праці— це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту (безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці).

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

· всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

· всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

· всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов або тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

Виділяють такі види кооперації праці:

· міжцехова - об'єднання праці цехів, служб підприємства для виробництва продукції;

· внутрішньоцехова - передбачає об'єднання праці ділянок, служб цеху;

· внутрішньодільнична - об'єднання праці всіх учасників даної ділянки виробництва, для забезпечення безперебійності виробничого процесу, передбачає об'єднання праці між бригадами;

· бригадна - є різновидом внутрішньодільничної кооперації, передбачає об'єднання працівників однієї або декількох професій, які виконують одне виробниче завдання.

Матеріально-технічні та організаційні передумови створення бригад:

· неможливість розподілу загальної роботи між окремими виконавцями;

· необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;

· необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;

· наявність спільної мети та зв'язків між робітниками в процесі праці;

· взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;

· відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників;

· можливість визначення норм і нормативів трудових і матеріальних затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;

· можливість обліку трудових і матеріальних затрат по операціях і по кінцевій продукції;

· наявність системи планування й обліку операційної і кінцевої продукції та ін.

Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють:

· спеціалізовані бригади формуються з робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічна обробка деталей, обслуговування потужного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.);

· комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створення таких бригад ефективніше на дільницях зі складним технологічним устаткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом.

Суміщення професій доцільне, коли воно дозволяє скоротити тривалість виробничого циклу, не знижує якості продукції, зменшує трудомісткість окремих операцій, дає змогу більш повно завантажити робітників, скоротити їхню чисельність.