Главная | Обратная связь

Поняття та основні напрями практичної діяльності з організації праці.

Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів.

Економічні завдання організації праці: єднаючи найкращим чином техніку і людей в єдиному виробничому процесі, забезпечити найбільш раціональне використання трудових і матеріальних ресурсів і тим самим підвищити продуктивність праці, фондовіддачу основних виробничих фондів внаслідок повного використання знарядь виробництва і отже — ефективність виробництва.

Соціально-психологічні завданняорганізації праці: створення таких умов праці, які забезпечать високий рівень працездатності зайнятих у виробництві, а саме: оптимізація фізичного і психологічного навантаження та працівника, створення сприятливих умов праці та отримання працівнами задоволення від роботи.

Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейлоризмі (понад 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій „збагачення праці”, „автономних груп”, „гуманізації праці”, які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій „демократії в промисловості”, „соціальної інтеграції” та ін.

Організація праці на підприємстві включає такі основні напрями:

· поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;

· організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;

· нормування праці: розробка і впровадження норм затрат праці виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

· оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

· раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу, високу продуктивність праці і нормальні навантаження на організм працівників з урахуванням психофізіологічних норм;

· створення безпечних та сприятливих умов праці - зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, механізація важких і шкідливих робіт;а також формування системи охорони і безпеки праці;

· організація підбору персоналу та його розвиток — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри, прискорення адаптації молоді на виробництві тощо;

· зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

· організацію оплати та матеріального стимулювання праці.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Максимальна тривалість роботи протягом тижня за підсумованим обліком робочого часу не повинна перевищувати сорока восьми годин.