Здавалка
Главная | Обратная связь

Політико-правові доктрини та їх вплив на визнання феномену муніципальної влади.



ТЕМА 1.4.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА МУНІЦИПАЛЬНОЇ ВЛАДИ ТА ТЕОРІЇ ЇЇ ПРИРОДИ У НАУЦІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

 

МЕТА ТЕМИ: розкрити джерела концепту місцевого самоврядування та основні теорії його природи

 

ЗАВДАННЯ ТЕМИ:

· визначити основні політико-правові концепції, що сприяли визнанню муніципальної влади;

· проаналізувати головні теорії природи інституту ммісцевого самоврядування.

НАВЧАЛЬНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТЕМИ

Після вивчення теми слухачі повинні:

· виявляти вплив концепцій народовладдя, поділу влад, верховенства права, прав людини на становлення інституту місцевого самоврядування;

· розуміти зміст основних теорій походження та теорій місцевого самоврядування;

· визначати теоретичну модель місцевого самоврядування в Україні.

СТРУКТУРА ТЕМИ

1.4.1. Політико-правові доктрини та їх вплив на визнання феномену муніципальної влади.

1.4.2. Історичні та сучасні теорії місцевого самоврядування.

 

 

Політико-правові доктрини та їх вплив на визнання феномену муніципальної влади.

 

Таким чином, муніципальна влада є об’єктивно існуючим явищем і не є результатом штучного її виокремлення у публічній сфері. Інша справа, що наявність об’єктивних передумов виникнення муніципальної влади автоматично не означатиме її визнання у системі владарювання, у першу чергу з боку державної влади. Повинен був відбутися "зсув" моністичної картини сприйняття публічної сфери та визнання, що вона є складною за своєю структурою де, окрім народу (нації) й інші територіальні соціальні суб’єкти, а від так окрім державної, можуть бути інші види публічної влади. Цьому сприяють різноманітні політико-правові концепції та доктрини, наслідком реалізації яких й стало закріплення об’єктивно існуючої муніципальної влади у системі публічної влади.

Історично першою, що значною мірою сприяла визнанню муніципальної влади, стала концепція народовладдя (Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та ін.), що передбачала рівність прав людей, верховенство народу у вирішенні корінних питань організації свого життя. Концепція народовладдя була головним чинником становлення публічної влади у цілому, зокрема набуття державною владою демократичної форми. Але з часом, як сама категорія "народ", так й концепція народовладдя поступово набула нового змісту. Під народом почали розуміти не лише все населенням певної країни, а й різноманітні групи людей, що володіють специфічними інтересами. За цих умов народовладдя (демократія) повинна ґрунтуватися на врахуванні інтересів усіх соціальних груп та верств (у тому числі територіально виділених), які є не лише рівними поміж собою але й мають право на самостійне вирішення питань свого внутрішнього життя. За останніх умов це передбачає безумовне визнання окремішності місцевих інтересів та окремої муніципальної влади як їх виразника.

Наявність муніципальної влади у системі публічної влади обумовлюється також концепцією поділу влад. Відповідно до уявлень, що були запропоновані ще Дж. Локком та Ш.-Л. де-Монтеск'є публічна влада має бути поділеною між незалежними один від одного органами або їх сукупностями (гілками влади): законодавчу, виконавчу, судову. За таких умов всі гілки влади є самостійними, відносно незалежними, що дозволяє виключити концентрацію всіх повноважень або більшої їх частини у віданні одного органу влади або посадової особи й тим самим запобігти тиранії та свавіллю. Незалежні гілки влади можуть стримувати, урівноважувати, а також контролювати одна одну, не дозволяючи порушувати правовий порядок (система стримувань та противаг). На відміну від держав з тоталітарним та авторитарним режимом, де принцип поділу влад не визнається або він закріплений лише формально, у демократичних державах принцип поділу влад є засадничим. Але горизонтальний принцип поділу влад цілком логічно доповнити вертикальним, що вперше було запроваджено "батьками-засновниками" США. Це й передбачає виділення різного роду територіальних влад, у тому числі муніципальної, які не дозволяють перетворитися державної влади у Левіафана.

Визнання ідей верховенства права також грало чималу роль у визнанні муніципальної влади. З точки зору традиції, що йде від Блаженного Августина (лат. lex iniusta non est lex"несправедливий закон – це не закон") та продовженої Ї. Кантом в основі права є справедливість. "Верховенство права, – зазначається у рішення Конституційного Суду України від 2.11.2004 р. № 15-рп/2004, – вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства". У публічному просторі справедливість характеризує відповідність між реальною роллю індивідів або соціальних груп у житті суспільства та їх соціальним становищем, між їхніми правами й обов’язками. Принцип верховенства права знаходить своє втілення в правовій державі, яка характеризується визнанням різноманітності інтересів у суспільстві, наявністю громадянського суспільства як системи недержавних інститутів, що характеризуються самоврядністю, наявністю влади, що не зосереджена в одному суб’єкті або вузькій групі осіб. Отже, наявність об’єктивно існуючих територіальних колективів, що володіють специфічними інтересами та самостійно намагаються їх реалізувати з точки зору концепту "справедливість" безумовно має наслідком визнання муніципальної влади у системі публічної влади.

Нарешті, доктрина прав та свобод людини, що бере свій початок ще з французької "Декларації прав та свобод людини й громадянина" 1789 р. й знаходить своє втілення у різноманітних міжнародно-правових документах, прийнятих у ХХ ст. Права людини за часом свого виникнення поділяються на три покоління. До першого з них належить особисті та політичні права, проголошені Великою Французькою революцією, а також боротьбою за незалежність США. До другого покоління – соціально-економічні та культурні права, які з'явилися як наслідок соціальної боротьби ХІХ-ХХ ст. До третього, новітнього, покоління прав людини належать колективні права, які можуть бути реалізовані лише спільно. До таких прав, зокрема, належать права організованих соціальних груп на самоврядування.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.