Главная | Обратная связь

Механізми для здійснення ґендерної соціалізації

· Диференційне посилення,коли прийнятне ґендерно-рольове по­водження заохочується, а неприйнятне – карається соціальним несхваленням.

· Диференційне наслідування,коли людина обирає статево-рольові моделі у близьких їй групах – родині, серед однолітків, у школі – і починає наслідувати прийняте там поводження. Суспільство під час формування статевої ролі і статевої свідо­мості орієнтується у вихованні на стандарти фемінність – маскулінність, при цьому толерантно ставиться до маскулінної поведінки дівчинки, але засуджує феміністичну поведінку хлопчика. Дже­рела ґендерного конфлікту орієнтовані у дитинство. Так, дівчата-спортсменки, що займаються чоловічими видами спорту, у 7 разів частіше мають чоловічу спрямованість дитячих ігор й у15 разів частіше бувають лідерами в компанії хлопчиків.

Статево-рольова соціалізація відбувається протягом усього жит­тя людини, тільки дорослішання сприяє формуванню самостійнос­ті у виборі цінностей і орієнтирів. За певних обставин люди можуть переживати ґендерну ресоціалізацію, тобто руйнування раніше прийнятих цінностей та засвоєння нових моделей поведінки.

Головна роль у ґендерному вихованні належить освітньо-виховним установам. Дитина проходить через низку установ, утво­рених суспільством: дошкільні, середні, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади (центри, клуби, бібліотеки) та установи культури. На шкільні роки дитини припадає основний період фор­мування ґендерної культури, громадянських цінностей, самоусві­домлення себе чоловіком або жінкою.

Важлива роль у формуванні ґендерних цінностей належить сі­мейному вихованню. Саме в родині у світогляді молодої людини формуються базові уявлення щодо поняття чоловічого і жіночого. Батькам необхідна певна установка на цілеспрямоване ґендерне виховання своєї дитини, усвідомлення високої відповідальності за підготовку юнака або дівчини. Вони можуть використовувати сучасний педагогічний досвід, підтримуючи співробітництво з на­вчальною установою, учителями, слухати спеціальні лекції, чита­ти літературу. Тільки за таких умов можливе формування у моло­дої людини ґендерної культури і чуйності.

На становлення ґендерної свідомості впливають суспільні (не­урядові), молодіжні, жіночі, правозахисні організації, засоби ма­сової інформації, що пропагують ідеї рівності, публікують відпо­відні матеріали, випускають навчальні телепередачі.

6. Розвиток сім’ї як соціального інституту

Сім’я — міні-модель суспільства. Без сім’ї та сімейного вихо­вання, сімейного піклування про дитину не було б ні суспільства, ні держави, ні етносу. Як би не змінювалися суспільні установки, які б негаразди не вирували над людством, сім’я завжди залиша­лася.

Сім’я– невелика соціальна група, до якої входять поєднанні шлюбом чоловік і жінка, їхні діти (власні чи усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов’язанні родинними зв’язками з подружжям.

Щодо сім’ї та її ролі в суспільстві існує чимало багато поглядів представників різних течій.

Сім’я дуже давній соціальний інститут. Її характер змінювався протягом історії: у суспільстві не вщухають суперечки про те, яка з форм сім’ї більш життєздатна. В епоху матріархату, коли влада належала жінкам, кожен знав свою матір, але ніхто не знав свого батька, замість сім’ї були так звані безладні стосунки. Потім влада перейшла до чоловіка, і батько мав точно знати, кому у спідок він передасть своє майно. Це сприяло появі парної сім’ї.

Із появою держави і права з’явилися закони про шлюб. У деяких мусульманських країнах й досі, особливо в селах, існують полігамні шлюби. За мусульманськими законами чоловікові до­зволено мати до 4 дружин; у деяких країнах кількість дружин не обмежується взагалі, чоловік лише зобов’язаний брати на себе їх повне утримання. У Непалі у перш. пол. XX ст. сім’я будувалася за протилежним принципом: одна дружина могла мати до 5 чоловіків. Але в переважній більшості країн домінує моногамна сім’я.