 |
|
Шлюб — основа сімейних відносин
— «Сім’я» і «шлюб» — це одне й те саме?
Первісну основу сімейних відносин становить шлюб.
Шлюб — це форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється і за допомогою якої суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя і встановлює їхні подружні права і обов’язки.
Шлюб — це контракт, який укладають 3 сторони: чоловік, жінка і держава. Сім’я — це більш складна система відносин, ніж шлюб, тому об’єднує власне подружжя, їхніх дітей та інших родичів.
Сім’я — не шлюбна група, а соціальний інститут, тобто система зв’язків і взаємодій між членами сім’ї, функція якої — відтворення населення та регулювання відносин між статями, батьками і дітьми.
Поява шлюбу як правової форми відносин між чоловіком і жінкою пов’язана з наслідуванням власності. Відповідно до європейських традицій, успадковування власності здійснювалося за чоловічою лінією. У давньоримському законодавстві право на спадщину визнавалося за кровними родичами. За імператора Августа (І ст. до н.е. — І ст. н.е.) був запроваджений податок на безшлюбність.
У сучасному світі, умови та порядок укладання шлюбу, його припинення і визнання недійсним регулюється сімейним правом. Шлюб реєструється в органах реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Шлюб, укладений за релігійним обрядом або відповідно до звичаїв будь-якої народності, не має правового значення. Регулювання прав і обов’язків подружжя, а також батьків і дітей в Україні здійснюється відповідно до Сімейного кодексу, прийнятому 2002 року.
Сім’я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності.
ФУНКЦІЇ СІМ’Ї
| Назва функції | Основні задачі |
| Репродуктивна | 1.Громадська — відтворення населення. 2. Індивідуальна — задовольняє потреби в дітях |
| Виховна | 1. Формування особистості дитини. 2. Вплив на розвиток особистості кожного її члена протягом усього життя. 3. Вплив дітей на батьків та інших дорослих членів сім’ї, які спонукають їх активно займатися самовихованням | |
| Господарсько -економічна | 1. Забезпечує міцні зв’язки. 2. Підтримує матеріально неповнолітніх і непрацездатних її членів. 3. Надає підтримку тим членам сім’ї, у яких виникли матеріальні та фінансові труднощі |
| Відновлювальна | Відновлення і зміцнення фізичних, психологічних, емоційних і духовних сил людини після трудового робочого дня |
| Регулятивна | Упорядковує відносини між статями, здійснює первинний контроль за дотриманням членами сім’ї суспільних норм особистого, групового та суспільного життя |
| Соціалізація особистості | Опосередковує зв’язок особистості з суспільством: вона формує у дитини уявлення про соціальні зв’язки і включає в них його з народження |
Виділяють також дозвільну, соціально-статусну, емоційну, сексуальну та функцію духовного спілкування сім’ї.
Сім’я забезпечує соціалізацію молоді в ході засвоєння дітьми нормативів громадського життя, задовольняє емоційну потребу в спільних переживаннях, обміні почуттями і настроями, запобігає психологічній неврівноваженості, захищає від почуття ізольованості і т. ін. Одним із результатів домашнього функціонування сім’ї як соціальної групи є ефективне попередження відхилень від вимог соціальних норм у переважній більшості сфер суспільного життя.
Тема. Поняття субкультури. Молодіжна субкультура.
План
1. Поняття «культура». Види і функції культури
2. Поняття «субкультура».
3. Ознаки та групи молодіжної субкультури.
4. Причини відходу молоді в андеграунд.
1. Поняття «культура». Види і функції культури
Культура (від лат. cultura — обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.
Культура — це багаторівнева система. Виділяють світову й національну культури, до того ж, кожна з цих культур поділяється на матеріальну і духовну.
― Що належить до матеріальної культури?
(Це культура праці, матеріального виробництва, культура побуту, культура відносин до власного тіла, фізична культура.)
― Що належить до духовної культури?
(Ця культура несе в собі пізнавальний розвиток, вплив на розум і душу людини, її інтелектуальне становлення.)
Таким чином, культура поділяється на певні види, які всі між собою тісно пов’язані. Головне завдання культури — всебічний розвиток людини, регулювання її поведінки і вчинків на основі формування цінностей і моральних норм.
2. Поняття «субкультура».
Молодь – велика соціально-демографічна група, що виділяється на основі вікових характеристик, особливостей соціального стану, соціально-психологічних властивостей, визначених ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням цього суспільства. Вікові межі – молоді від 14-16 до 25-30 років.
Вступаючи у доросле життя, молодій людині треба засвоїти те, що було створено попередніми поколіннями, дізнатися і сприйняти усталені норми суспільного життя. Проте цей процес не є простим. Не всі цінності, до яких прихильно ставиться старше покоління, сприймає молодь.
Оскільки людина є основною складовою одиницею суспільства, а суспільство складається з безлічі соціальних груп, то можна говорити про культуру окремих соціальних груп. Підлітки — найбільш численна соціальна група. У світі їх налічується близько 1 млрд. І всі вони є споживачами матеріальних і духовних цінностей, створених старшими поколіннями. Спільнота підлітків не є монолітною структурою, що включає всіх молодих людей. Відомі безліч підліткових спільнот, що розрізняються за віком, статтю, матеріальною забезпеченістю, національним складом. Спільноти підлітків можна розділити на формальні (шкільні класи, спортивні клуби, секції, театральні та предметні гуртки) і неформальні (позашкільні) групи (дворові компанії, субкультури) Деякі фахівці вважають, що у підлітків існує власна культура. Підлітки створюють культуру зі своєю власною мовою, модою, захопленнями і, що найважливіше, зі своєю системою цінностей, відмінними від цінностей дорослих. Підтримувана підлітками, вона часом викликає занепокоєння дорослих.
Субкультура — це певний стиль, спосіб життя і мислення окремих соціальних груп всередині суспільства.
Почасти це пов’язано з притаманною віком критичністю, уявленням, що «історія починається з нас». Позначається і те, що молодь за своєю природою націлена на перетворення, створення нового.
Субкультура може відрізнятися від домінуючої культури мовою, манерою поведінки, одягом тощо. Основою субкультури може бути стиль музики, спосіб життя, певні політичні погляди. Деякі субкультури є екстремальними за характером і демонструють протест проти суспільства або певних суспільних явищ. Існують субкультури, які є замкнутими і прагнуть ізолювати своїх представників від суспільства. Іноді субкультури розвиваються і стають елементами єдиної культури суспільства. Розвинені субкультури мають свої періодичні видання, клуби, громадські організації. Ніколи раніше, всуціль до 50-х років ХХ ст., в історії людства ніяких молодіжних субкультур не було. Уперше вони з’явилися у Британії і США і досить швидко поширились у Західній Європі. Молодіжна субкультура в нашому суспільстві має глибокі корені. Вона формувалася упродовж кількох десятків років на рівні вуличних груп, її прояви можна було спостерігати у співтоваристві дворових компаній та безпритульних. У Радянському Союзі для позначення членів молодіжних субкультур використовували термін «неформальні об’єднання молоді», звідси й жаргонне слово «неформали». Молодіжні субкультури протестного та екстремального характеру в СРСР загалом були малорозвинені і мали вкрай вузьке коло прихильників; значного поширення набули субкультури активно-творчого і романтичного напряму. Причиною цього був низький ступінь ізоляції груп молоді один від одного і від суспільства загалом, широке охоплення загальної маси молоді безліччю клубів за інтересами, доступність закладів культури, масове впровадження в школах офіційної ідеології позитивної спрямованості («людина людині друг, товариш і брат»), офіційна цензура і вилучення протесаного і негативного матеріалу). Найбільшого розквіту молодіжна субкультура набула на початку 80-х років ХХ ст., коли з’явилися різні молодіжні стилі і течії.