Главная | Обратная связь

Історія виникнення демократії

Поняття демократія в дослівному перекладі означає «влада на­роду».

Виникнення демократії, за загальноприйнятою у науці думкою, пов’язано з появою античного полісу. Поліс поєднував у собі еле­мент цивільної самоврядної громади і був частиною міської струк­тури з розвиненою приватною власністю. «Батько історії» Геродот (484-425 pp. до н.е.) був родоначальником поняття «демократія» і виділяв два основні принципи афінської демократії: свободу слова і рівність всіх громадян перед законом.

Фукідід(460-395 pp. до н. е.) записав відому «Промову на пана­хиді» афінського державного діяча Перікла, у якій той, віддаючи шану загиблим у перший рік Пелопоннеської війни (між Афінами і Спартою), говорить про особливості афінської демократії.

«...Наша конституція називає нашу державу демократією тому, що влада перебуває в руках народу, а не меншини. Коли йдеться про розв’язання приватних конфліктів, усі рівні перед законом; коли йдеться про те, щоб покласти на когось велику відповідальність перед суспільством, для нас важлива не прина­лежність людини до певного класу, а її реальні здібності. І якщо людина здатна служити державі, вона не може бути позбавлена цієї можливості через свою бідність... У нашому приватному жит­ті ми вільні і терпимі, проте в суспільних відносинах ми дотриму­ємо закону.

Ми добровільно підкоряємося тим, кого обрали до органів управ­ління, а також суворо дотримуємо законів, особливо тих, що захи­щають права пригноблених, і тих неписаних законів, порушувати які вважається ганьбою. Після роботи ми насолоджуємося всіма видами відпочинку, що приносять користь нашому духу. Круглий рік проводимо безліч різноманітних змагань і жертвоприношень; у наших домівках панують краса і гарний смак, які щодня дарують нам радість і допомагають забути про проблеми.

Наша любов до прекрасного не спонукає нас до екстравагант­ності, а наша любов до духовного не робить нас більш піддатливи­ми. Ми вважаємо, що багатство повинно використовуватися розум­но, а не служити об’єктом для вихваляння. У нашій країні кожного турбують не тільки свої власні проблеми, а й проблеми держави в цілому: навіть ті, хто опікується виключно своїми справами, пре­красно поінформовані в галузі політики — і в цьому наша особли­вість, ми не вважаємо, що той, хто не цікавиться політикою, зайня­тий своїми справами, ми вважаємо, що вона взагалі не справ... »

Платон(427-347 pp. до н.е.) виділяв п’ять форм правлін­ня: аристократію (правління кращих, благородних); тимократію (правління честолюбних); олігархію (правління нечисленної гру­ди сильних і заможних); тиранію (різновид монархії) і демократію (результат заколоту бідняків, що знищують і виганяють багатих і знатних). Згодом він звів типологію до двох форм: монархії та де­мократії. На його думку, монархія небезпечна надлишком влади, а демократія — надлишком свободи, тому треба дотримувати се­редини між цими крайнощами.

Арістотель(384-322 pp. до н.е.) виділяв «правильні» і «непра­вильні» форми державного устрою. До перших він відносив царську владу, аристократію і політику) (змішаний державний устрій); а до других — тиранію, олігархію і демократію (він ставив знак рівності між демократією і охлократією — «владою натовпу»). Арістотель розробив головні принципи правильного демократичного правлін­ня: багаті і бідні беруть участь в управлінні на рівних умовах; обі­ймання посад обмежене майновим, хоча і невисоким, цензом; посіс­ти посаду можуть всі громадяни, за винятком тих, хто був підданий судовому переслідуванню або атімії (позбавлення громадянської честі); основою демократичного правління є панування закону.

Середньовіччяне внесло суттєвих змін у розуміння демократії. Лише наприкінці середніх віків виникла ідея поділу влади: зако­нодавча має належати народу, а виконавча — монархові (Марсилій Падуанський, XIV ст.).

Новий часознаменувався сплеском інтересу до поняття «демо­кратія» . Це поняття набуває форми вимог до обмеження державної влади щодо громадянина: свобода віросповідання (В. Пені), свобода особистості і власності (III. Монтеск’є), участь народу в державот­воренні (Ж.-Ж. Руссо), свобода торгівлі та промислової діяльнос­ті (А. Сміт), право на легальний і ненасильницький спротив владі (І. Кант), можливість революційної і бунтівної боротьби (І. Фіхте). Проте єдності в розумінні демократії не було і в цей період. Англій­ський філософ Дж. Мілль бачив у ній тиранію більшості. Амери­канський президент А. Лінкольн вважав її правлінням, що похо­дить від народу, здійснюваним народом і для народу.

У. Черчілль говорив: «У демократії багато недоліків, але поки що не знайдено нічого кращого».