Главная | Обратная связь

Формування української політичної нації

Аналіз історико-політичного контексту формування україн­ської національної ідентичності дозволяє розглянути специфіку сучасної національної ідентичності та перспективи поширення загальнонаціональної ідентичності на громадян України, що ма­ють різні етнічні, мовно-культурні, регіональні, конфесійні іден­тичності тощо. Особливу увагу приділено потребам формування української загальнонаціональної ідентичності виходячи з вимог забезпечення національних інтересів України: зміцнення дер­жавної і національної єдності, забезпечення міжетнічного миру, суспільної інтеграції представників етнічних спільнот, розвитку унікальних етнічних ідентичностей в контексті цілісної загально­української ідентичності, ліквідації загрози сепаратизму.

Проблема становлення єдиної національної ідентичності грома­дян України є однією з визначальних для українського суспільства та для подальшого формування його як повноцінної нації. Політич­ний контекст проблематики (необхідність збереження цілісності держави та її зміцнення, становлення громадянського суспільства, з’ясування місця країни у системі культурних і геополітичних ко­ординат тощо) зумовлює необхідність вироблення адекватної полі­тики щодо кризових явищ в українській національній ідентичнос­ті. Теоретичні та практичні дослідження безпосередньо стосуються проблем зменшення потенціалу сепаратизму, залучення до дер­жавотворчого процесу представників усіх етнічних груп, зміц­нення можливостей держави у справі протистояння зовнішньому тискові.

Складовою частиною політичної діяльності держави, поклика­ної врегулювати міжнаціональні відносини в різних сферах життя суспільства, є національна політика.

Українська національна ідентичність проходить складний і су­перечливий процес становлення. Нині її ознаками є амбівалентність суспільної свідомості, брак консенсусу стосовно базових цінностей, етнопсихологічні та мовно-культурні деформації у свідомості.

Таку ситуацію ускладнюють:

· розриви у загальнодержавному комунікативному просторі вна­слідок суперечностей у мовній, ідеологічній сферах;

· брак історичних знань або їх викривлене тлумачення і, як на­слідок, слабкість ідеологічної основи для формування націо­нальної ідентичності;

· деформації національної і громадянської свідомості, соціальної структури суспільства та невиразність соціальної ідентифікації в умовах ослаблення суспільства.

Висновок. Отже, на сьогодні в Україні ресурси для формування і зміцнення сприятливої для суспільства, держави цілісної національної ідентичності використано не повністю. Це відбувається, по-перше, через недооцінювання з боку державної влади цінності цього явища; по-друге, через надмірний вплив в Україні тих полі­тичних сил, які виступають за консервацію наявного «постколоніального» стану ідентичностей.

Серед фундаментальних інтересів української держави і полі­тичної нації мають бути:

· збереження територіальної цілісності;

· розвиток власної національної, культурної, мовної тощо само­бутності;

· подальша консолідація всередині суспільства і нації;

· рівноправні і повноцінні відносини з іншими державами і на­ціями.

Таким чином, визрівання єдиної національної ідентичності за збереження і розвитку етнічних, культурних тощо ідентичностей усіх спільнот здатне суттєво сприяти зміцненню державної єдності країни, суспільства, істотно посилити державу. Це, у свою чергу, дозволить посилити сприйняття української держави представни­ками різних етнічних груп як «своєї»; зменшити або нівелювати можливість виникнення сепаратистських тенденцій серед етніч­них груп компактного розселення в Україні; залучити повною мірою потенціал усіх громадян України. Досягнення таких цілей повністю відповідає інтересам України.

Тема. Поняття полікультурності як добросусідства культур. Шляхи розв’язання міжнаціональних, міжконфесійних конфліктів

План

1. Поняття «культура».

2. Національна культура та її основні компоненти.

3. Принципи формування загальнолюдської культури.

4. Міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти та шляхи їх розв’язання.

 

Поняття «культура»

Культура (від лат. cultura — обробіток, виховання, осві­та, розвиток, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, ви­ражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними ма­теріальних і духовних цінностях.

Поняття «культура» вживається для характеристики певних історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, на­родностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер ді­яльності або життя (культура праці, політична культура, худож­ня культура); у більш вузькому сенсі — сфера духовного життя людей.

Сучасне людство налічує тисячі народів, майже 200 держав, понад 7 млрд. населення. Серед усієї маси людей немає двох одна­кових, кожен має свої особливості. Окрім індивідуальних відмін­ностей, існують і групові: сімейні, статеві, вікові, професійні, на­ціональні і т. ін. Будь-яка нація, соціальна група бере із системи загальнокультурних людських цінностей тільки те, що відповідає їхньому духовному настрою, рівневі розвитку й можливостей. Ре­гіональні і національні культури пов’язані між собою, впливаючи одна на одну. Разом з тим відчутною є потужна тенденція до збере­ження власної ідентичності національної культури.