Главная | Обратная связь

Принципи формування загальнолюдської культури

Сучасне людство є лише одним із майже двох мільйонів видів рослин і тварин. Біомаса людства становить одну п’ятитисячну від загальної маси усіх живих істот. За час існування роду людського змінилося близько тисячі поколінь (якщо тривалість життя кож­ного з них становить приблизно 60 років). Що ж об’єднує таких різних людей в єдину спільноту? Насамперед єдина загальнолюд­ська культура, що виникає на основі цілісного світу. Цілісність світу — це взаємозв’язок і взаємозалежність людей і народів, що з’явився як наслідок розвитку виробництва у світовому масшта­бі і виникнення глобальних проблем. Цілісність світу послужила основою для становлення сучасного людства і єдиної загальнолюд­ської культури.

Сучасна культура, що поєднує людство, заснована на загаль­нолюдських цінностях, русі захисту прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку особистості, поширенні наукового знання і пе­редових технологій, взаємозбагаченні національних культур, еко­логічному ставленні до життя й навколишнього середовища.

Рух до загальнолюдської культури, що знімає первісне про­тиставлення «ми — вони», процес не простий. Суперечності ці не можна вирішити, просто знехтувавши іншими поглядами, точкою зору, культурною позицією. Такий шлях є безперспективним, він повертає людство до часів варварства. Загальнолюдська культу­ра — це найкращі форми, зразки художньо-поетичної, наукової, виробничої діяльності, єдині способи світовідчуття і світосприй­няття дійсності, вироблені різними народами, поколіннями, на основі яких людство зараз будує єдину цивілізацію Землі, де немає місця класовій і расовій ненависті, нехтуванню правами людини і народів, убозтву і неграмотності, економічному і культурному ко­лоніалізму.

В основі формування єдиної планетарної цивілізації лежить зростаюча інтенсивність різного роду зв’язків — комунікаційних, політичних, економічних, культурних. У результаті виникає но­ва системна якість — загальнолюдська культура, посилюється взаємозв’язок різних країн, народів. Кризові й антикультурна яви­ща, що відбуваються в одному секторі єдиної цивілізації, відбива­ються і на інших регіонах. Водночас спостерігається більш інтен­сивний глобальний взаємозв’язок, коли культурні зразки, наукові досягнення, твори мистецтва, нові форми соціального або політич­ного життя транслюються і засвоюються протягом досить нетрива­лого часу в усьому цивілізованому просторі.

Розвиток культури як цілісності — суперечливий процес. Ста­новлення світової культури в XX ст. супроводжувалося потужним ростом національних культур. Саме наш час продемонстрував об­меженість європоцентристського погляду на культуру, коли техно­генна європейська культура стала провідною, базисною щодо усіх інших, регіональних і національних. Так, східні країни цілком змогли адаптувати цінності західної культури до своїх систем ви­робництва й освіти. Країни Тихоокеанського регіону перетворили­ся на один з локомотивів науково-технічного прогресу. При цьому культурні засади їхнього життя залишились специфічними, особ­ливими.

Розв’язання проблеми співвідношення національного і загаль­нолюдського в культурі залежить від конкретної філософської ін­терпретації багатьох інших проблем, зокрема єдності та розмаїття світової історії, сутності суспільного прогресу, природи національ­ного, співвідношення змісту і форми в культурі.

Відповідно до такої інтерпретації культури національне та за­гальнолюдське у ній розглядаються як діалектична єдність. Влас­не національна культура трактується ширше і не зводиться до національно-особливого, тобто етнічної неповторності. Тому визна­чити співвідношення національного і загальнолюдського можна лише за допомогою поняття «національна культура». Її слід вва­жати «процесом становлення і розкриття сутності людської цивілі­зації у конкретному народі (нації) упродовж усієї цієї історії», а та­кож «сукупністю матеріальних і духовних цінностей, створених як самим народом, так і запозичених в інших і використовуваних народом у своєму розвитку».

Таким чином, національна культура — це поєднання загально­людського та етнічно неповторного (національно-особливого).

Загальнолюдське характеризує не лише загальне в культурі різних народів, а насамперед соціальність людини та її буття.