 |
|
Повнота життя і щастя
Від самооцінки людиною свого життя залежить розуміння нею його повноти, а саме розуміння — від уміння цінувати кожну мить, сповнюючи життя діяльністю, роздумами, враженнями.
Чим розвиненішою є людина, чим ширше коло її інтересів та вмінь, чим різноманітніша її діяльність, тим багатше й повнокровніше її життя. Воно буде наповненим, якщо людина має чимало друзів, знайомих, через яких вона пізнає себе. Повнота життя визначається вмінням людини цінувати кожний день, годину, мить, адже вони, як і життя в цілому, неповторні.
Нерідко ми оцінюємо життя людини, його якість згідно з тим, чим вона володіє у житті, що вона має. І при цьому виникає одвічне філософське питання — що головне в житті: мати чи вміти? Бути чи мати? Залежно від відповіді на нього перед нами або людина-споживач, або людина-творець. Більшість мислителів як минулого, так і сучасності вважають, що набагато важливіше вміти, ніж мати, оскільки вміння супроводжує людину завжди. Так, давньогрецький мислитель Сократ з цього приводу сказав, що у світі є багато речей, які мені не потрібні; Діоген так само афористично і мудро зауважив: усе своє ношу з собою. Німецький мислитель А. Шопенгауер також підкреслював, що люди в тисячу разів більше дбають про наживання собі багатства, ніж про освіту розуму і серця, хоча для нашого щастя те, що є в людині, набагато важливіше за те, що є в людини.
Ще одне одвічне питання, відповідь на яке людина прагне дати з моменту свого виникнення, питання про людське щастя. Мабуть, скільки людей робили спробу визначити цей феномен, стільки було й можливих варіантів відповідей, бо кожна людина розуміє щастя по-своєму.
Так, одні роблять досить песимістичний (а це, згадаймо, світоглядний принцип) висновок, що щастя взагалі не існує, що це — міраж або казкова жарптиця, за якою женеться людина і яку ніколи не впіймає; інші, продовжуючи цю думку, вважають, що людина бачить своє щастя тільки в тому, чого в неї немає; треті, виходячи з альтернативи, що людина може бути щасливою або нещасливою, стверджують, що щастя полягає в тому, що немає нещастя. Часто можна почути ще й таку думку, що людське щастя не залежить від особистих якостей, що воно визначається фатумом, долею чи фортуною... Проте в будь-якому разі щастя не є задоволенням своїх потреб і бажань. Це, мабуть, найбільше задоволення самим життям, здійснення свого призначення, досягнення життєвої мети. Люди по-різному розуміють свої життєві цілі, а звідси їхні уявлення про щастя мають індивідуальний характер.
Виходячи з соціального досвіду поколінь, можна рекомендувати певні "рецепти" для досягнення щастя, як треба (чи не треба) дивитися на навколишній світ, щоб бути щасливим.
• Передусім "не пиляйте тирсу", "не жуйте погане", бо песимізм створює "нещасливий світ". Іншими словами, не шкодуйте за тим, чого немає, і радійте тому, що є.
• Не висувайте до життя надмірно ідеалізованих вимог. Нічого ідеального в житті немає. Якщо ви вимагаєте, щоб у житті "все було ідеальним", ви готуєте свою загибель. Лише сприймаючи світ таким, яким він є, тобто недосконалим, неідеальним, можна прагнути поліпшити його, знаходити радість у самому процесі його удосконалення.
• Якщо ви хочете бути щасливим, не хапайтесь істерично за скороминуще. Не можна жити днем учорашнім; минуле треба пам'ятати, а майбутнім — жити.
• Якщо ви зосереджуватиметеся тільки на своєму "Я", то всі дрібниці, що стосуються вас, перетворюватимуться у ваших очах на величезні проблеми і стануть "закривати небо". Тому відволікайтесь від свого "Я", розширюйте коло своїх інтересів, охоплюючи найрізноманітніші сфери.
• Спокійно і з гідністю сприймайте самого себе. Кожна людина заслуговує на розуміння, співчуття, повагу. Тому варто прийняти себе як кожного іншого, виявити до себе повагу, відповідальність, турботу, адже сприйняття себе є умовою любові до інших.
Чи не так?
Що прочитати?
Андреев Ю. А. Три кита здоровья. — M., 1991.
Варді А.Ф. Загадковий світ людини. — К., 1988.
Жизнь после смерти. — M., 1991.
Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. — К., 1998.
Пекеліс В. Як знайти себе. — К., 1991.
Франкл В. Человек в поисках смысла... — M., 1990.
Человек как философская проблема: Восток — Запад. — М., 1991.
Человек. Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии: Древний мир — эпоха Просвещения. — М., 1991.
Человек. Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии: XIX век. — М., 1995.
Запитання для самоконтролю
1. Як розуміти тезу, що людина є більше, ніж вона про себе знає?
2. Як можна довести або спростувати думку про те, що людина — космічний феномен?
3. Що таке соціальне середовище і яка його роль у формуванні людини?
4. Порівняйте за змістом поняття "людина", "індивід", "індивідуальність", "особистість".
5. У чому полягають сенс і мета людського життя? Чи є у вас мета життя?
б Чи згодні ви, що людина є найвищою цінністю? Обґрунтуйте свою відповідь.
7. Які різновиди творчої діяльності вам відомі? Якому з них ви віддаєте перевагу?
8. У чому полягає та в чому проявляється багатовимірність людської свободи?
9. Що означає поняття "відповідальність"? Якою є роль відповідальності в осягненні й здійсненні людського життя?
10. У чому ви вбачаєте щастя власного життя?
Дискусійні питання
1. Французький художник Гоген одну зі своїх картин назвав так: "Звідкіля ми? Хто ми? Куди йдемо?" Які світоглядні питання містяться у цій назві?
2. Як ви розумієте народну мудрість: "Молода людина ще "буде", людина середніх років — "є", стара людина — вже "стала"?
3. Чи можна, на вашу думку, вимірювати життя людини тільки прожитими роками?
4. Якому з наведених нижче визначень людини ви надаєте перевагу:
"Людина — істота біологічна і соціальна";
"Людина — істота біосоціальна"?
5. Життя буває коротке, проте плідне, бурхливе, насичене справами, і довге, але сіре, одноманітне і безплідне. Якому з них ви надаєте перевагу?
6. До чого ви прагнете у житті і як уявляєте свій життєвий шлях?
7. Спробуйте дати собі відповідь на запитання: "Якою я уявляю собі ідеальну людину?"
8. Ще з давніх часів мислителі роздумували над питаннями, що є зовнішньою і внутрішньою красою людини. Чому ви надаєте перевагу — зовнішній чи внутрішній красі?
9. Чому як минуле, так і майбутнє людства мають гіпотетичний характер?
10. Як ви розумієте безсмертя людини? Чи ви будете прагнути досягти безсмертя?
Словник
Абсолют — вічна, незмінна, нескінченна першооснова Всесвіту. Відображає повну і завершену досконалість якоїсь речі, явища. Найчастіше властивості абсолюту приписуються Богу, духу, ідеї, розуму, обов'язку, волі тощо. Абсолютність якостей цих об'єктів не залежить від суб'єктивного сприйняття людиною.
Гіпотетичне — можливе, гадане, правдоподібне; сумнівне, домислене, припущене (від гіпотези — наукового положення, висновку, що пояснює ті чи інші явища дійсності на основі припущення).
Егоїзм — морально-етичний принцип, за яким людина віддає перевагу власним інтересам, нехтуючи інтересами інших людей.
Емпіризм — напрям у філософії, який єдиним джерелом пізнання вважає чуттєве сприймання (тобто свідчення органів чуття людини) і досвід, а значення теоретичних узагальнень і логічного мислення недооцінює або зовсім заперечує. Іншими словами, схильність до практичної діяльності на шкоду теоретичним узагальненням.
Індивід (або індивідуум) — окрема людина у єдності природних та соціальних особливостей, на відміну від групи, колективу, будь-якої людської спільноти та суспільства.
Індивідуальність — сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної людини; що відрізняють її від інших індивідів. Неповторне, унікальне, інтимне в людині.
Карма — закон моральної відплати, за яким сума здійснених людиною вчинків (включно з думками) визначає характер її нового народження та подальшого існування. Невидима і невблаганна сила, яка визначає в буддизмі благополуччя чи неблагополуччя умов існування, стать, строки життя, соціальний стан людини тощо.
Особистість — поняття, яке визначає людину в єдності її індивідуальних здібностей і соціальних функцій. Це людина зі своїми соціально зумовленими, індивідуально вираженими якостями: інтелектуальними, вольовими, емоційними. Конкретна людина з погляду її культури, особливостей характеру, поведінки та ін.
Раціоналізм — напрям у теорії пізнання, який, на противагу емпіризмові, вважає розум єдиним джерелом і критерієм пізнання. У буденному розумінні — розсудливе ставлення до життя, розсудливість у вчинках.
Соціальне — пов'язане з життям і стосунками людей у суспільстві; суспільне, породжене умовами суспільного життя, певного середовища, ладу. Існує у тому чи іншому суспільстві.
Сутність — у філософії головне, визначальне у речі, явищі, що зумовлене глибинними зв'язками й законами розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення. Отже, це найголовніше, основне, істотне в речі, явищі — це її суть, зміст.
Феномен — унікальне, неповторне явище, подія тощо. У нашому випадку — унікальність людини, її неповторність, відмінність від інших живих істот.