 |
|
Зло — це почуття і усвідомлення людиною своєї здатності робити шкоду.
Слід зазначити, що добро і зло можуть бути двома протилежними властивостями одного й того самого явища. Наприклад, вчення про мікросвіт і його застосування в енергетиці — це добро, а загроза термоядерної війни, яка виникла лише завдяки розвитку фізики мікросвіту, — зло. Тому поняття "добро" розкриває свій зміст у повному обсязі лише через співвідношення з поняттям "зло".
Уявлення про добро і зло упродовж століть змінювалися. Ці зміни спричинені об'єктивним розвитком взаємин між людьми, мінливістю суспільних взаємозв'язків, культури. Тому уявлення про добре і зле можуть бути істотно відмінними у різних народів, а то й протилежними. Наприклад, добре відома проблема пояснення фактів існування зла у світі, що має принципове значення для релігійних віровчень. Адже якщо Бог є кінцевою причиною всього сущого, то, очевидно, він має нести відповідальність і за суспільне зло?
Були вчення, які пояснювали зло існуванням "темного начала". Однак канонічне для християнства вирішення було запропоноване Августином Блаженним (354—430 н. е.). Він вирішив проблему так: зло пояснив не як щось протилежне добру, а як його брак. Тиша, писав він, є відсутністю шуму, нагота — відсутністю одягу, хвороба— відсутністю здоров'я, а темрява — світла. Зло, отже, поставало не як самостійна сутність, а як відсутність добра, як ослаблення добра. Тим самим він звільнив Бога від відповідальності за існування зла. І хоча подібне звільнення було слабкою втіхою для рядових віруючих, воно все ж надихало оптимізмом, навертало їх до віри в добродійність Бога, закликало людей не ремствувати на зло, а дякувати Богові за те добро, яке він втілив у існуючі реалії.
Отже, добро і зло слід розуміти як об'єктивні визначення певних подій, вчинків, які можуть бути конкретними історичними явищами. При цьому поняття "добро" — найбільш загальний вияв духовного в людині, а "зло" — вияв бездуховного.
Найчастіше бездуховність виявляє себе у вигляді аморальності — руйнування моральних засад суспільства.
Якщо духовність — творча сила формування людської душі, то бездуховність — руйнівна сила людського в людині, що фактично перетворює людину на тварину. Недарма людей, що сіють бездуховність, живуть бездуховно, називають нелюдами. Переконатися в існуванні нелюдів (людей, просякнутих бездуховністю) можна на безлічі фактів. Це війни, зброя, що може знищити все живе на Землі, злочинність, байдужість, зневага, егоїзм та інші різноманітні вияви зла.
Поняття "добра" і "зла" виконують функцію формування почуття особистої відповідальності за власні вчинки. З огляду на те, що поняттям "відповідальність" позначають усвідомлення людиною (людністю) свого обов'язку перед суспільством або іншою людиною, слід визнати, що воно дає змогу виявляти суть і значення певних вчинків, узгоджувати їх із процесами суспільного розвитку.
Без відповідальності існування суспільства стає неможливим, воно деградує й саморуйнується (розпадається). Тому усвідомлення відповідальності відбувається як самоусвідомлення свого зв'язку з певною людністю (товаришем, родиною, народом, нацією, колективом, людством тощо), яке розуміється як умова власного існування. Також існує зворотний зв'язок — певна людність відчуває і усвідомлює свою відповідальність перед певною особою, інакше ця людність духовно не здатна вимагати від неї відповідальних вчинків. Так чи інакше, люди здатні усвідомлювати своє колективне ставлення до певної особи. Відбувається таке почуття усвідомлення через визнання, що колектив (більшість) бажає певній людині зла чи добра; визнає її за добру чи злу; оцінює її вчинки негативно чи позитивно.
Кожна людина може стояти перед вибором між злом і добром. Можливо, цей вибір вже доводилось робити і вам. Варто замислитись над таким вибором. І все ж... — поспішайте робити добро.
Що прочитати?
Бородай Ю. М. От фантазии к реальности. — M., 1995.
Енциклопедія про все на світі. — К., 1999.
Етика ділового спілкування: Курс лекцій / Т. К. Чмут — К., 1999.
Психологія: Підручник для вузів / Ю. Л. Трофімов — К., 1999.
Сковорода Г. С. Кольцо. Разговор дружескій о душевном міре // Повне зібр. творів: У 2 т. — К., 1973. — Т. 1.
УСЕ. Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999.
Франк С. Л. Духовные основы общества. — M., 1992.
Запитання для самоконтролю
1. Яка відмінність між поняттями "дух" і "душа"?
2. Духовність: варіанти визначення.
3. Визначте поняття "тілесність".
4. Інтелект і воля: характер взаємозв'язку.
5. Визначте функцію ідеалів у суспільній життєдіяльності.
6. Розгляньте поняття "честь", "совість", "гідність" як форми самоусвідомлення особи.
7. Поясніть, чому одне поняття "порядність" охоплює множину понять "честь", "совість", "гідність".
8. У чому полягає єдність та відмінність істини і правди?
9. З якими духовними властивостями пов'язана здатність людини бути прихильною?
10. Поясність, чому віра може бути тільки як наслідок самоусвідомлення.
11. За допомогою яких душевних якостей людина долає свою фізичну обмеженість?
12. У чому полягає зв'язок гармонії з красою?
13. Визначте духовний сенс поняття "добро".
Дискусійні питання
1. Духовність — потойбічний чи соціальний феномен?
2. Тілесність людини: природа і сутність.
3. Інтелектуальні здібності людини: межа і безмежність.
4. Відмінність релігії і науки при тлумаченні поняття душі.
5. Якою має бути роль соціального ідеалу?
6. Інтелігентність: природне чи штучне в людині?
7. Чи довго жити "правді"?
8. Прихильність і закон: міра співіснування.
9. "Сила" і "слабкість" філософії правди.
10. Межі потворного і прекрасного.
11. Добро — рушійна сила історичного процесу.
Словник
Авторитет — загальновизнане значення, вплив, поважність особи, організації, колективу, теорії тощо.
Герой — видатна своїми здібностями і діяльністю людина, що виявляє відвагу, самовідданість і хоробрість.
Гріх — поганий, непорядний вчинок.
Доброта — чутливе, дружнє ставлення до людей.
Імпульс — внутрішній поштовх, спонукання до якої-небудь дії.
Канон — твердо встановлене правило, норма.
Конформізм — пасивне, пристосовницьке сприйняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.
Лик — зовнішній вигляд, видима поверхня чого-небудь.
Максима — правило, основний принцип, яким користується людина у своїх діях та вчинках.
Маріонетка — сліпе знаряддя; виконавець чужої волі.
Мода — нестійка, минуща популярність.
Парадокс — думка, судження, що різко розходиться зі звичайним, загальноприйнятим і суперечить здоровому глуздові.
Покаяння — добровільне визнання своєї провини.
Причетний — людина, яка має безпосереднє відношення до якої-небудь справи або до когось.
Радикал — прихильник крайніх, рішучих дій, поглядів.
Рай — за релігійними уявленнями, місце, де блаженствують праведники після смерті.
Репутація — загальна думка про окрему особу, групу або колектив людей.
Свавілля — схильність діяти на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших.
Сором — почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, недостойні дії, вчинки.
Спасіння — те, що рятує від чого-небудь.
Спокутувати — нести покарання за злочин, провину.