 |
|
Основні форми економічного співробітництва країн світу
У сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в таких основних формах:
• міжнародна торгівля товарами та послугами;
• науково-технічне співробітництво;
• взаємовигідна міжнародна торгівля товарами (зовнішня торгівля);
• надання кредитів і позик, у тому числі і безвідплатних;
• створення спільних підприємств;
• обмін робочою силою;
• спеціалізація і кооперування виробництва;
• торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комплектувального обладнання;
• спільна участь зацікавлених країн у розробці природних ресурсів;
• іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;
• бартерний обмін товарами;
• міжнародний туризм;
• культурні зв'язки між країнами світу.
Взаємовигідна міжнародна торгівля товарами та послугами посідає провідне місце в системі міжнародних економічних зв'язках, оскільки вона, по суті, відтворює всі види міжнародного поділу праці і об'єднує всі країни в єдину господарську цілісність на сучасному світовому ринку товарів. Для неї властиві дві найхарактерніші риси: перевага пропозиції товарів над існуючим попитом і жорстка конкурентна боротьба між його учасниками. Основними показниками зовнішньої торгівлі є обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішньоторговельного балансу, географія торгівлі. Структура товарообігу обумовлюється економічним потенціалом країни.
Аналіз нинішнього стану зовнішньої торгівлі України свідчить про те, що економічні зв'язки в цій сфері є нераціональними, характеризуються вузькою географією, її структура і ефективність не відповідають потребам формування національної ринкової економіки відкритого типу. Так, частка експорту в національному доході України майже в 4 рази менша за середньосвітовий показник.
Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему міжнародного поділу праці.
Процес лібералізації у світовій торгівлі в післявоєнний час привів до різкого збільшення її обсягів. За період з 1950 р. обсяг світового експорту (в основному зовнішньої торгівлі), за даними СОТ, зріс у 18 разів, у той час як виробництво збільшилося лише в 6,5 рази. При цьому світовий експорт промислових товарів підвищився в 34 рази, а промислове виробництво зросло лише в 9 разів.
Лібералізація зовнішньої торгівлі в Україні створила передумови для нарощування експорту вітчизняних товарів та послуг. Але структурні диспропорції економіки України сформованої в рамках колишнього СРСР, впливають на товарну структуру експорту країни. Нині домінуючими експортними позиціями є:
- металопродукція (44,4 % загального експорту);
- мінеральні продукти ( 9,6%) та продукція хімічної промисловості (10,6);
- продукція машинобудування - 9,3 %.
Структура експорту товарів помітно погіршилася: частка металопродукції зросла на 8 %, а частка продукції машинобудування зменшилася на 2,5 %.
Погіршення структури зовнішньої торгівлі України зумовлене повільним проведенням ринкових перетворень і надто повільною реструктуризацією промисловості. На відміну від переважної більшості країн Центральної та Східної Європи Україна так і залишилась експортером переважно сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частину товарів з високою додатковою вартістю в загальній структурі експорту.
Потенціал екстенсивного нарощування експорту майже вичерпано. Необхідні якісні зміни, і насамперед:
- зміна структури експорту в напрямі збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту;
- підвищення ефективності експортних операцій;
- відновлення присутності на традиційних ринках і зміцнення позицій на нових перспективних ринках;
- удосконалення державного регулювання зовнішньої економічної діяльності.
Україна традиційно протягом багатьох років посідала провідне місце у складі СРСР у розвитку експортного виробництва серед інших республік. Про це свідчать такі дані: частка України в останні роки існування СРСР становила 20 % загальносоюзних експортних поставок. За окремими видами експортних поставок питома вага України становила: по залізній руді — 98 %, марганцевій руді — 100, чавуну і трубах — 75, ковальсько-пресовому обладнанню і сільськогосподарських машинах — більше ніж 70, екскаваторах і сортового прокату — більше ніж 60 % і т. д. Сучасні можливості експортного потенціалу України повною мірою залежать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.
Аналіз зовнішньої торгівлі товарами показує, що баланс зовнішньої торгівлі в Україні з країнами світу змінився з негативного на позитивне значення. Лише з країнами колишнього Радянського Союзу сальдо зовнішньої торгівлі залишається від'ємним. Ця різниця між експортом та імпортом товарів в Україні зумовлена передусім від'ємним сальдо по імпорту природного газу, нафти, дизельного пального, вугілля, тобто в основному за рахунок енергоносіїв.
У структурі зовнішньої торгівлі велике значення має експорт послуг. Нині він став одним з найважливіших чинників динамічного розвитку зовнішньої торгівлі України та інших країн світу. За даними платіжного балансу в структурі валютних надходжень України на експорт послуг припадає більше 20 %, торговельні операції послугами проводилися більше ніж з 150 країнами світу. Найбільша частина в загальному експорті послуг припадає на транспортні послуги (майже 84 %). В експорті транспортних послуг більше половини займає транзит російських енергоносіїв (нафти, нафтопродуктів та природного газу). Однак у перспективі їх транзит, буде, очевидно, скорочуватися у зв'язку з реалізацією Росією проектів альтернативних маршрутів транспортування нафти і природного газу поза межами України. Тому збереження та розвиток транзитних можливостей залежатимуть від виваженої тарифної політики України, а також успіху в реалізації проекту транзиту Каспійської та Близькосхідної нафти.
Слабо представлена Україна на ринку будівельних послуг. Експорт послуг з ремонту нині становить лише 3,9 % загального експорту послуг. Міжнародний туризм, як важлива форма міжнародних економічних зв'язків, сприяє розвитку індустрії туризму України. Економіка країни виграє від міжнародного туризму, оскільки прискореними темпами розвивається готельний комплекс, розширюється мережа комплексів, ресторанів, кафе та інших соціальних об'єктів.
Але незначними є обсяги експорту комп'ютерних, туристичних, фінансових, страхових та інших послуг України.
Науково-технічне співробітництво передбачає взаємообмін науково-технічною інформацією, патентами, ліцензіями, а також спільні розробки глобальних і регіональних наукових програм і проектів (освоєння космічного простору, ресурсів Світового океану, розвиток ядерної енергетики та ін.).
Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України відбувається у таких формах:
• запозичення досвіду та запрошення іноземних спеціалістів, а також підготовка, підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;
• взаємодія створення, розширення та забезпечення нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі і спільних;
• співробітництво в галузі науки і техніки, будівництві, модернізації та експлуатації підприємств, інших об'єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури;
• обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проективними матеріалами, сприяння їх використанню;
• співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної і економічної інформації.
Найтісніші зв'язки в галузі науки, техніки та освіти Україна має з Росією, а також з деякими іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Слід підкреслити, що у результаті розриву раніше існуючих державних, політичних та господарських зв'язків між колишніми республіками СРСР помітно ослабло співробітництво українських вищих навчальних закладів і наукових закладів з відповідними науковими центрами цих країн.
В умовах економічної кризи і дефіциту грошової маси велике значення Україна надає бартерному обміну товарами. У першу чергу ця форма економічних зв'язків широко використовується Україною в розрахунках за енергоносії з Російською Федерацією, Казахстаном та Туркменістаном, за поставки бавовни з Узбекистану та інших країн Центральної Азії, за продукцію машинобудування та хімічної промисловості, руд кольорових металів, лісоматеріалів та хімічної речовини з Росією, Білоруссю, Казахстаном та іншими країнами СНД.
Особлива увага приділяється Україною створенню спільних підприємств, особливо з високорозвинутими країнами світу. Ця форма економічних зв'язків дає змогу Україні одержувати нові високі технології, підвищувати технічний рівень виробництва, широко впроваджувати наукомісткі технології та ін. Все це сприяє підвищенню якості і конкурентоспроможності продукції, розширенню ринків збуту та надходженню валюти.
з метою забезпечення певної зайнятості робочої сили, залучення інвестицій, організації в економічних зонах виробництв, які орієнтуються на експорт, подолання відсталості розвитку регіонів, використання власних сировинних та трудових ресурсів для виробництва експортної продукції створюються зони спільного підприємництва. Зони спільного підприємництва відділяються за допомогою митного режиму від основної території країни і функціонують за рахунок безмитного ввезення товарів. Наприклад, морські порти, залізничні вузли, аеропорти.
Всього у світі є 23 вида ЗСП, основними з яких є:
· безмитні багато профільні зони, розташовані на перехрестях внутрішніх систем;
· експортні промислові зони, що орієнтуються на зовнішню торгівлю;
· зони економічного та науково-технічного розвитку, тобто “технополіси”;
· зони страхових та банківських послуг, які характерні для певних країн;
· імпортно-промислові зони і зони по заміщенню імпорту, які забезпечують одну сторону сучасними товарами, а місцеві підприємства - передовою технологією;
· складські (консигнаційні) зони, які формуються у районах міжнародних морських перевезень і авіатранспорті;
· зони вільної торгівлі, де немає мита на ввезення та вивезення товарів для їхнього продажу.
Необхідність докорінної технічної і технологічної модернізації промислового виробництва, сільського господарства та інших галузей господарського комплексу України, його переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції вимагає максимально ефективного використання наявних науково-технічного та економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в галузі науки, освіти та виробництва. Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостями, однак на їх сучасний стан значною мірою впливають наслідки соціально-економічної кризи.
Провідними формами економічного співробітництва з країнами близького зарубіжжя є наступні:
· взаємний обмін різними видами сировини;
· взаємоторгівля готовою продукцією та послугами;
· науково-технічне співробітництво.
Україна експортує до країн - республік колишнього Союзу наступну продукцію: кам’яне вугілля, чавун, сталь, прокат чорних металів, залізну руду, марганцеву руду, цемент, сіль, промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, вантажні та легкові автомобілі, трактори, кукурудзозбиральні комбайни, бурякозбиральні комбайни, продукцію хімічної промисловості, цукор, масло, фрукти, консерви та ряд інших товарів та послуг.
Коксівне вугілля і чорні метали складають найбільшу частку у експорті України. 72% даних поставок отримує Росія, зокрема Центральний район Росії. Поволжя, Північний Кавказ споживають українські залізну руду та марганцеву руду, Санкт-Петербург - чорні метали. Усі республіки колишнього Союзу, крім Молдови, імпортують цукор. Інші види продовольства в основному імпортує Росія.
70% імпорту в Україні з республік колишнього Союзу припадає на Росію: нафта, газ, ліс, папір, деякі марки чорних та кольорових металів, машини, устаткування та інша продукція.
Україна імпортує з Білорусії: трактори, вантажні автомобілі, мінеральні добрива, ліс, папір.
Казахстан експортує в Україну: кольорові метали, шкірсировину, концентрати кольорових металів.
Молдова поставляє в Україну: продукцію приладобудування, продукцію виноробної та консервної промисловості, килими, виноград.
Країни Середньої Азії поставляють на український ринок: газ, бавовну, концентрати кольорових металів, тканини, каракуль.
Із Закавказзя надходять: нафта, автомашини, алюмінієвий прокат, чай, фрукти, вино, тютюн.
Держави Балтії поставляють на український ринок наступні товари: електротовари, трамваї, пральні машини, холодильники, радіоприймачі, мікроавтобуси, рибу і рибопродукти, трикотажні та галантерейні вироби й інші товари широкого вжитку.
3. Експортний потенціал Україниі його регіональні особливості
Входження господарства України в систему світових господарських відносин, його перебудова з використанням досвіду інших країн щодо запровадження ринкових засад зумовлюють необхідність визначення і засад, на яких має розвиватися експортний потенціал України.
Експортний потенціал держави визначається обсягами товарів і послуг, що можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю. Провідне місце в експортному потенціалі України займає продукція чорної металургії, що зумовлює певну монокультурність, яка підвищує вразливість країни у сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Експортний потенціал машинобудування використовується лише незначною мірою. До основних чинників, які певною мірою стримують розвиток українського експорту, можна зарахувати:
• негативні тенденції зростання в експорті частки сировинних товарів;
• значно ускладнений вихід на світові ринки українських підприємств внаслідок протекціоністських заходів з боку низки країн світу щодо захисту власних ринків;
• недостатній розвиток системи сертифікації та контролю якості експортної продукції в умовах зростання на світових ринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів, а й до споживчих та екологічних характеристик продукції;
• відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості вітчизняних підприємств, низький рівень маркетингової діяльності, нескоординованість дій;
• критично недостатнє інвестування в перспективні експортно-орієнтовані проекти за рахунок внутрішніх і зовнішніх ресурсів;
• обмежені можливості використання іноземних інвестицій та кредитів для розвитку українського експорту внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.
Розвиток експортного потенціалу України стримується також такими чинниками: низькою ефективністю виробництва, високою енерго- та матеріаломісткістю продукції, високим ступенем спрацювання основних виробничих фондів, відсталістю технологічної бази більшості галузей народного господарства. Остання обставина не дає змоги переносити конкурентоспроможні технології військово-промислового комплексу (ВПК) у цивільні галузі. До цього слід додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції, машин та устаткування, економічно невиправдане ввезення значних обсягів споживчих товарів, слабкий експортний та валютний контроль.
Сучасні можливості експортного потенціалу України певною мірою залежать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.
В Україні існує диференційований підхід до розвитку зовнішньоекономічних зв'язків щодо економічних районів, адміністративних областей, великих міст. Західні райони України мають усі передумови, щоб стати лідерами економічної інтеграції з країнами Центральної і Західної Європи, східні — передусім з Російською Федерацією, південні — з країнами Причорномор'я.
На частку таких областей, як Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька припадає більше половини українського експорту. Основа експорту — чорні метали, металопродукція, машини та обладнання. В останні роки внаслідок високої собівартості видобування значно скоротився експорт вугілля.
Західні області України характеризуються значною кількістю учасників зовнішньоекономічної діяльності і спільних підприємств (35 % СП країни). За умов створення сприятливих умов (у тому числі за рахунок впровадження тут вільних економічних зон, і взагалі більш широких регіональних повноважень у галузі зовнішньоекономічної діяльності і посилення державного протекціонізму стосовно вітчизняних експортерів-виробників) у перспективі слід очікувати збільшення експорту продукції з цього регіону. У західних областях України поширені тенденції до подальшої лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, прискорення ринкової трансформації господарства, створення преференційного режиму в прикордонних областях.
Серед південних областей України за обсягами експорту товарів виділяються Миколаївська і Одеська області за рахунок, відповідно, поставок суден і хімічної продукції. У Причорномор'ї стратегічним завданням є встановлення преференційного режиму вільної торгівлі і спільного підприємництва на перетині основних комунікаційних напрямів Північ—Південь і Захід—Схід.
За обсягами зовнішньої торгівлі (у тому числі експорту) найбільша питома вага у зовнішньоекономічному обороті країни припадає на Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Луганську області та Київ, які разом забезпечують понад 60 % усього експорту і завозять більше 50 % імпорту. Аутсайдерами у зовнішній торгівлі є такі області, як: Волинська, Закарпатська і Чернівецька, Рівненська, Тернопільська і Кіровоградська. Незважаючи на Декларований пріоритет відкритої економіки, втрачає позиції у зовнішньоекономічній сфері АР Крим. Значну активність у зовнішньоекономічній діяльності виявляють великі міста — Київ і головний порт країни — Одеса. Столиця держави стає найбільш привабливою для спільного підприємництва, іноземних інвестицій і як імпортер товарів. Тільки за останні роки кількість учасників зовнішньоекономічної діяльності у Києві збільшилась більш ніж у 5 разів, що значно вище, ніж у середньому по країні.
Зростанню зовнішньоторговельного обороту сприятиме розширення співробітництва прикордонних областей України і Росії, єврорегіонів Буг і Карпати. Подальший розвиток повинно отримати міжрегіональне співробітництво з регіонами головного торгового партнера України — Російської Федерації.
Виважена державна регіональна зовнішньоекономічна політика сприятиме прискоренню ринкових перетворень та подальшому розвитку економіки України, реалізації пріоритетних регіональних завдань, раціональному територіальному розподілу праці, розвитку міжрегіональних і зовнішньоекономічних зв'язків, вирівнюванню рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.
Для цього необхідно:
• прийняття Закону України про розвиток прикордонних областей, де визначатимуться їх правовий статус, забезпечуватиметься гармонізація українського законодавства з міжнародним та законодавством інших країн;
• розвиток інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків, удосконалення механізмів управління економічними зонами, реалізації конкретних інвестиційних проектів на їх території;
• спрощення процедури прикордонного, митного, міграційного та інших видів контролю для громадян, які постійно проживають на територіях прикордонних областей;
• розроблення системи сприяння прикордонній торгівлі та спільній підприємницькій діяльності;
• запровадження спрощеного порядку митного оформлення експортно-імпортних операцій між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, розташованими на територіях прикордонних областей;
• укладання міждержавних угод і створення відповідних структур управління;
• активне співробітництво з питань попередження та ліквідації на територіях прикордонних областей надзвичайних ситуацій техногенного характеру;
• розвиток європейських транспортно-комунікаційних коридорів.
Україна має можливості для поліпшення своїх позицій на світовій господарській арені, однак досягти цього можна лише за умови проведення обґрунтованої національної політики щодо нарощування експорту. Ефективна участь країни в міжнародному поділі праці надалі залежатиме не тільки від природних чинників, а й від «якості» національного економічного і науково-технічного потенціалу та надійних гарантованих умов співробітництва з Україною іноземних фірм і організацій.