 |
|
РАЙЄТИНОЗ (RAILLIETINOSIS)
Хвороба спричинюється цестодами Raillietina echino-bothrida і R.tetragona, які належать до родини Davaineidae підряду Davaineata. Збудники локалізуються в тонких кишках курей, індиків, павичів, цесарок.
Збудники — стьожкові черви порівняно великих розмірів. Вони досягають 10 – 25 см завдовжки і 1 – 4 мм завширшки. На сколексі розміщені 4 присоски з 8 – 10 рядами дрібних гачечків. Хоботок озброєний 100 – 200 гачками, які розміщені в 1 – 2 ряди. Матка в зрілих члениках містить капсули, в кожній з яких знаходиться від 6 до 12 яєць. Зрілі яйця мають усередині онкосферу.
Цикл розвитку. Райєтини — біогельмінти. Розвиваються за участю дефінітивних (в основному курей) і проміжних (мурашок, а для деяких видів — жуків) хазяїв (рис. 2.82).
Хвора птиця разом з послідом виділяє у зовнішнє середовище зрілі членики збудників. Мурашки поїдають членики з яйцями. При 24 – 26 °С у їхній черевній порожнині впродовж 43 – 46 діб формуються цистицеркоїди.
Кури заражаються при заковтуванні на вигулах мурашок, інвазованих цистицеркоїдами. В їхньому кишечнику паразити стають статевозрілими через 12 – 21 добу (за деякими даними, 20 – 39 діб). Тривалість життя збудників в організмі курей — від 47 до 120 діб.
Епізоотологічні дані. Хвороба реєструється в будь-яку пору року, однак максимальна інтенсивність інвазії спостерігається влітку та восени. Взимку у райєтин відбувається дестробіляція, що свідчить про сезонну адаптацію паразитів до несприятливих умов зовнішнього середовища. Хворіють переважно курчата, рідше — дорослі кури.
Патогенез та імунітет. Патогенний вплив гельмінтів полягає в механічній дії збудників на слизову оболонку кишок, порушенні травлення. Утворюються токсичні речовини, всмоктування яких спричинює токсикоз курей. У крові зменшується кількість еритроцитів та вміст гемоглобіну.
Імунітет не вивчено.
Клінічні ознаки. Перебіг хвороби гострий і хронічний. Гострий перебіг частіше трапляється у молодняку. Курчата й індиченята стають кволими, малорухливими, сидять скупчено, крила опущені, пір’я скуйовджене. Фекалії рідкі, іноді з домішками крові. У хворої птиці з’являється спрага, час від часу — ураження центральної нервової системи (паралічі крил, епілептичні судоми). При гострій формі хвороби, що триває 1 – 7 діб, курчата гинуть.
За хронічного перебігу інвазії спостерігається анемічність і жовтяничність слизових оболонок, які згодом стають синюшними. Кури відстають у рості й розвитку. Апетит зберігається.
Патологоанатомічні зміни. Основні зміни спостерігають у тонких кишках — місці паразитування збудників: запалення й потовщення слизової оболонки. Вона набуває яскраво-червоного кольору, на окремих її ділянках — крововиливи, горбочки. Іноді трапляються виразки діаметром 8 – 10 мм. У просвіті кишок — клубки паразитичних червів.
Діагностика. За життя досліджують фекалії хворої птиці з метою виявлення члеників або яєць гельмінтів загальноприйнятими методами. Посмертно діагноз установлюють при розтині трупів та знаходженні в зскрібках зі слизової оболонки тонких кишок сколексів цестод.
Лікування. Ефективними антигельмінтиками є ніклозамід і бітіонол у дозі 200 мг/кг дворазово (вдруге — через 4 доби) з кормом. Застосовують також препарати з вмістом празиквантелу одноразово в дозі 10 мг/кг та фенбендазолу (10 мг/кг упродовж 4 днів).
Профілактика та заходи боротьби. Для молодняку слід відводити приміщення й вигульні двори, віддалені від місць утримання дорослої птиці, практикувати польове їх утримання зі зміною випасних ділянок. Пташники регулярно очищають від посліду з наступним знезаражуванням його в гноєсховищі.
У неблагополучних господарствах слід проводити профілактичні дегельмінтизації двічі на рік: восени, через 2 – 4 тижні після закінчення вигульного сезону, й навесні — перед переведенням курей та індиків на вигули.