 |
|
ДАВЕНЕОЗ (DAVAINEOSIS)
Хвороба спричинюється стьожковими червами Davainea proglottina (кури), D.meleagris (індики), D. nana (цесарки) родини Davaineidae. Збудники локалізуються в дванадцятипалій кишці.
Збудники— цестоди дрібних розмірів, завдовжки від 0,5 до 10 мм.
D. proglottina складається з 6 – 9 члеників, довжина тіла їх досягає 4 мм, ширина — 0,2 мм (рис 2.83). Сколекс озброєний 4 присосками і подвійною короною гачків (80 – 90). На присосках також розміщені маленькі гачечки. Чер-гування статевих органів неправильне.
Яйця округлі, дрібних розмірів (0,035 – 0,04 мм).
Цикл розвитку. Збудники — біогельмінти. Їх розвиток відбувається за участю дефінітивних (кури, індики, голуби, цесарки та ін.) і проміжних (слизняки — Limax cinereus, Milax gracilis, Agriolimax agrestis та деякі панцерні наземні молюски родів Zonitoides, Vallonia) хазяїв.
Хворі кури виділяють з фекаліями у зовнішнє середовище членики паразитичних червів, що здатні рухатися. При їх руйнуванні звільняються яйця, які заковтують проміжні хазяї. В їхньому кишечнику з яєць виходять онкосфери. Через стінку кишки вони мігрують у порожнину тіла. Тут личинки ростуть і розвиваються до цистицеркоїда. Цей термін залежно від температури повітря становить 12 – 28 діб.
Зараження птиці відбувається у разі скльовування нею проміжних хазяїв, інвазованих цистицеркоїдами. Статевої зрілості гельмінти досягають через 12 діб. Розвиток стьожкових червів від яйця до статевої зрілості триває 32 – 38 діб.
Епізоотологічні дані. Збудниками уражуються кури будь-якого віку, однак найсприйнятливіші і найтяжче хворіють 2 – 4-місячні курчата. Частіше зараження відбувається у вогких, затінених місцях вигулів, де раніше утримували інвазовану птицю. Зараження курей може відбуватися рано навесні через слизняків та наземних молюсків, інвазованих цистицеркоїдами, що перезимували.
Патогенез та імунітет. D. proglottina — одна з найпатогенніших цестод птахів. Паразити мають різко виражений хвороботворний вплив на організм молодняку курей. Вони чинять механічну дію на структуру ліберкюнових залоз. Порушується також функція залозистих клітин, що негативно впливає на діяльність органів травлення. У крові значно зменшуються кількість еритроцитів та вміст гемоглобіну. Імунітет не вивчено.
Клінічні ознаки. Хвора птиця пригнічена, у неї знижується апетит, з’являються виснаження, спрага, пронос, прискорене дихання. Пір’я скуйовджене. За гострої форми хвороби, що триває 3 – 5 діб, можлива загибель до 60 % курчат. Перед смертю нерідко виникають паралічі.
Патологоанатомічні зміни.При розтині трупів спостерігають виснаження. Слизова оболонка дванадцятипалої кишки катарально запалена, набрякла, потовщена. Місцями відмічають крапчасті крововиливи. У просвіті тонких кишок виявляють значну кількість слизу зі сморідним запахом. Селезінка й жовчний міхур нерідко збільшені в об’ємі.
Діагностика. За життя досліджують фекалії методом послідовного промивання (виявляють членики паразитичних червів) або методом Дарлінга (знаходять яйця збудників), а посмертно — мікроскопією зскрібків з уражених ділянок кишок (попередньо вміщуючи їх між предметними стеклами).
Лікування таке саме, що й при райєтинозі. Після дегельмінтизації птицю не випускають на вигули 2 дні, а виділені ними фекалії знезаражують.
Профілактика та заходи боротьби. Важливим профілактичним заходом є виключення контакту курей з проміжними хазяями. Слизняків та панцерних наземних молюсків знищують калійною селітрою із розрахунку 3 – 4 ц на 1 га вигулів. За можливості слід практикувати кліткове утримання курчат.
