Главная | Обратная связь

Зв'язки гіпоталамуса.

Гіпоталамус є вищим інте­гративним центром автономних, сома­тичних та ендокринних функцій, який відповідає за реалізацію складних гомео­статичних реакцій.

Він забезпечує ре­гуляцію функції майже всіх внутрішніх ор­ганів і насамперед серцево-судинної систе­ми та органів травлення.

Гіпоталамус під­тримує гомеостаз організму, регулюючи за­гальний обмін речовин, водно-сольовий обмін, сечовиділення, температуру тіла, ендокринні функції.

Він бере активну участь у формуванні пристосовної пове­дінки завдяки наявності складних взаємо­зв'язків з корою великого мозку та під­кірковими ядрами.

Гіпоталамус має безпо­середнє відношення до формування і ви­явлення життєвих (вітальних) потреб, зок­рема голоду, спраги, захисних реакцій, ста­тевого потягу, що супроводжуються, як правило, відповідними емоційними і пове­динковими реакціями.

 

Інтегративні функції гіпоталамуса.

 

Гіпо­таламус є важливим інтегративним цен­тром для різних видів поведінкових реак­цій — харчової, захисної, сексуальної тощо.

Так, подразнення бічної зони гіпоталамуса викликає відповідні вегета­тивні реакції: секрецію травних залоз та рухову активність кишок, збільшення кро­вотоку через кишки і зменшення його че­рез скелетну мускулатуру.

 

Ось чому бічну зону гіпоталамуса вважають харчовим цен­тром, або центром голоду.

Протилежні реакції спостерігаються під час стимуляції вентроприсередньої части­ни гіпоталамуса: підвищення артеріально­го тиску і пригнічення харчової поведінки та споживання їжі навіть у голодних тва­рин. Тому вентроприсередню ділянку гіпоталамуса нази­вають центром насичення.

Ушкодження або руйнування різних відділів гіпоталамуса спричинюють зміни відповідно до їх функціонального призна­чення: ушкодження бічної зони гіпотала­муса у тварин призводить до афагії (від­мова від їжі) і смерті від голоду, а руй­нування вентромедіального гіпоталамуса викликає невгамовану жадобу до їжі (гіпоталамічну гіперфагію), що призводить до значного збільшення маси тіла.

 

У бічній зоні гіпоталамуса знаходиться також центр захисної поведінки (неподалік від харчового). Стимуляція цієї зони зу­мовлює у ссавців чіткі захисні поведінкові реакції, які мають назву несправжньої безадресної люті. Такі реакції є видоспецифічними. Вони супроводжуються слиновиділенням, розширенням зіниць, пілоерекцією, почастішанням дихан­ня. У людей такий тип поведінки вважаєть­ся емоційним виразом страху і люті.

 

Крім того, захисна поведінка зумовлює підвищення артеріального тиску, зменшен­ня моторики кишок, зниження кровотоку через кишки і зростання його через скелет­ну мускулатуру тіла, тобто ці вегетативні реакції мають протилежну спрямованість порівняно з харчовою поведінкою. Всі вегетативні реакції під час захисної пове­дінки зумовлені підвищенням активності симпатичної нервової системи. Крім того, захисна поведінка супроводжується збіль­шенням виділення наднирковими залозами адреналіну й норадреналіну, а аденогіпофізом — кортикотропіну.

 

Гіпоталамус також прямо стосується системи винагороди.

Так, ще у 1955 р. Дж. Олдс і П. Мілпер вперше описали у щура центр задоволення, розміщений у гіпоталамусі. Використавши методику самоподразнення через вживлені у мо­зок тварини електроди, дослідники поміти­ли, що за наявності вибору тварина май­же безперервно натискає на ту педаль, яка замикає коло подразнення центру (ймовір­но) задоволення і уникає подразнення іншої ділянки мозку, яку було названо центром покарання. Частота такої стимуляції пер­шого центру досягає 60-80 за 1 хв.

Функціональна організація та зв’язки базальних ядер (хвостового ядра, лушпини та блідої кулі), регуляція ними м’язового тонусу та складних рухових актів, їхньої взаємодія з гіпоталамусом і чорною субстанцією. Клінічні прояви в разі ушкодження базальних ядер.

 

Кінцевий мо­зок є новим утвором еволюції, який взяв під контроль функції всієї нервової сис­теми. Він став основою для складних форм поведінки і пристосування організму до мінливих умов навколишнього середо­вища.

 

Кінцевий мозок представлений великими півкулями, у яких розрізня­ють:

- нюховий мозок,

- базальні ядра,

- кора великого мозку.

 

Нюховий мозок - найдревніша частина переднього мозку. До його складу входять:

- периферійний відділ - нюхова частка (нюхова цибулина, нюховий тракт, нюховий трикутник, передня променистість),

- централь­ний відділ - морський коник (гіпокамп), зубчаста і склепінна звивини.

 

Базальні ядра - це сукупність структур і ядер, розміщених у білій речовині півкуль великого мозку.

До них належать:

- смугасте тіло,

- огорожа,

- миг­далеподібне тіло.

Смугасте тіло ( стріатум).

У смугастому тілі розрізняють:

- бліді кулі,

- хвостате ядро,

- шкарлупу,

- огорожу.

Ядра смугастого тіла утворюють стріопалідарну систему.

Стріатум (вищий відділ) з чорною субстанцією та червоними ядрами утворюють екстрапірамідну систему.

Стріопалідарна система справляє в ос­новному гальмівний вплив на рухові та емоційні компоненти по­ведінки.

 

Хвостате ядро

розташоване латеральніше та вище від таламуса, має:

- головку,

- тіло,

- хвіст.

Хвос­тате ядро, аналізуючи інформацію, що надходить у пам'ять і зберігається в ній,контролює моделі рухів при певних ситуаціях, які формують поведінкові реакції.