Главная | Обратная связь

Базальним ядрам належить головна роль у програмуванні повільних рухів, мозочку - швидких.

Реакції з боку базаль­них ядер залежать від рівня уваги люди­ни. Тому ті дії, які здійснюються без ціле­спрямованої уваги, практично не познача­ються на активності нейронів смугастого тіла. Проте ці нейрони активуються під час підготовчих дій і ввімкнення коротко­часної пам'яті, тобто мають безпосередній зв'язок з прогнозуванням і плануванням діяльності з урахуванням реальної карти­ни світу.

 

Проте насамперед основні ядрапов'яза­ні з регуляцією рухової функції організму, особливо початку і припинення повільних рухів.Відмінність між швидкими й по­вільними рухами полягає в тому, що по­вільні рухи можуть регулюватися під час їхнього виконання за допомогою сенсор­ного зворотного зв'язку. Водночас швидкі ("балістичні") рухи мають спочатку бути запрограмованими в ЦНС, оскільки для їх поточної корекції за рахунок сенсорного зворотного зв'язку не вистачає часу. Під час повільних рухів спо­стерігається досить значна активність ней­ронів шкарлупи. У хворих людей з ушко­дженнями основних ядер виникають труд­нощі у здійсненні повільних рухів, а швидкі рухові реакції практично не страждають.

Ураження основних ядер призводить до різних порушень контролю рухових реакцій і патологічних змін.

 

1. Зміни м'язового тонусу полягають у підвищенні тонічного напруження м'язів, у виникненні ригідності, яка може іноді захоплювати всі групи м'язів. У таких ви­падках м'язи настільки напружені, що ви­конання довільних рухів практично стає неможливим.

 

2. Акінезія (дефіцит рухів) виявляється по-різному, залежно від локалізації уражен­ня і ступеня дегенеративних змін в основ­них ядрах. При цьому хворому дуже важ­ко почати або завершити рух. Спосте­рігається скованість рухів, нерухомість пози, маскоподібне обличчя з немигаючими очи­ма. Втрачаються також дії, які звичайно пов'язані з певними видами рухової актив­ності. Так, під час ходи бракує координації рухів рук, хворий сідає і підводиться, не виконуючи при цьому цілої низки природ­них співдружних рухів тулуба й кінцівок (як робот).

 

3. Паркінсонізм (дрижальний параліч) є найпоширенішим захворюванням, пов'я­заним з порушенням функцій основних ядер. Хворих з цією патологією легко впі­знати: маскоподібне обличчя, різке змен­шення або брак жестикуляції, обережна хода дрібними кроками, тремтіння рук. При неврологічному дослідженні у таких хво­рих виявляють симптоми акінезії, ригідності, тремтіння у спокої.

Слід зазначити, що ригідність у хворих на паркінсонізм має характер постійного тонусу, який не залежить від положення суглобів чи рухів, вона має дещо пластич­ний характер і тому називається восковою ригідністю. Під час пасивних рухів м'язи розслаблюються не поступово, а ступінчас­то (синдром зубчастого колеса). Дрижан­ня спокою має частоту 4-7 Гц, більш ви­разне у дистальних відділах кінцівок, зни­кає після цілеспрямованих рухів і понов­люється через деякий час після їх завершення.

Вважають, що синдром паркінсонізму пов'язаний з руйнуванням шляху (ймовір­но, гальмівного) від чорної речовини се­реднього мозку до смугастого тіла. Нер­вові закінчення цього шляху виділяють медіатор дофамін. Тому деякі прояви пар­кінсонізму, зокрема акінезія, значно поліп­шуються введенням попередника дофаміну Ь-дофа (сам дофамін не проникає крізь гематоенцефалічиий бар'єр).

 

4. Гіперкінези є ще одним симптомом рухових розладів при ураженні основ­них ядер. Розрізняють два основних види гіперкінезів — хорею і атетоз, які часто об'єднують під спільною назвою танець святого Віта.

 

Хорея— це швидкі, іноді чудернацькі рухи, до яких залучаються різні групи м'язів. Це може бути, напри­клад, згинання пальця, відведення рук, піднімання плеча, скорочення м'язів лиця тощо. Іноді ці рухи видаються доціль­ними, проте частіше виникає враження безладних дій. Вони можуть не тільки з'являтися у стані спокою, а й супроводжу­вати довільні рухові акти. Вважають, що хорея виникає внаслідок поширеного ура­ження смугастого тіла.

Атетоз виявляється у вигляді повіль­них м'язових судом, які захоплюють дис­тальні частини руки. У тяжких випад­ках до судом кінцівок приєднуються скоро­чення м'язів лиця, і тоді спотворений ви­раз обличчя виникає одночасно з рухами кінцівки.

 

У функціонуванні основних ядер важ­ливу роль відіграють ацетилхолін і дофамін.

Дофамін виконує функцію гальмівного медіатору. У хворих на паркінсонізм пере­садка дофамінергічних нейронів ембріона чи клітин мозкової частини надниркових залоз самих хворих в уражені структури мозку має позитивний терапевтичний ефект, хоча конкретні механізми такого впливу ще не з'ясовано.

 

3. Функціональна організація кори великого мозку. Сенсорні, моторні та асоціативні зони кори, їхня роль у регуляції функцій та зв’язок зі структурами ЦНС. Роль кори у формуванні системної діяльності організму.

 

Корою великого мозку називають тон­кий шар сірої речовини, який містить ней­рони й клітини нейроглії і який вкриває всю поверхню півкуль великого мозку.

Кора великого мозку філогенетично є най­молодшою структурою головного мозку. У процесі еволюційного розвитку кора ве­ликого мозку набуває властивостей органа вищого нер­вового аналізу й синтезу.

 

Будова кори великого мозку.

 

Розріз­няють макроскопічну будову (архітектоні­ка) — опис часток, борозен, звивин і мік­роскопічну (цитоархітектоніка) — опис клітинної структури окремих ділянок кори.

 

Архітектоніка кори великого мозку описує зовнішню поверхню його півкуль.

Кожна півкуля поділяється глибокими бо­рознами на частки:

- лобову,

- тім'яну,

- скро­неву,

- потиличну,

- лімбічну та

- острівцеву (острівець).

 

Найглибшою вважають бічну (сільвієву) борозну, яка розміщена на верхньобічній поверхні півкуль і відокремлює скроневу частку мозку від лобової й тім'яної.

Цен­тральна (роландова) борознавідокремлює лобову частку від тім'яної, яка прилягає до потиличної частки.

 

На присередній поверхні кожної півкулі знаходиться концентрична борозна мозо­листого тіла, яка переходить потім у морськоконикову борозну, що закінчується амоновим рогом.

 

Вище борозни мозолис­того тіла і паралельно їй розміщена поясна борозна, що обмежує зверху однойменну звивину. Усі ці борозни обмежують коло­ву ділянку, яка входить до складу лімбічної системи.

 

 

У межах кожної частки мозку є чис­ленні дрібніші борозни, які відокремлюють одну звивину від іншої. Усередині боро­зен знаходиться близько 60 % кори півкуль великого мозку людини. Завдяки виник­ненню борозен і звивин площа загальної поверхні мозку людини значно зростає і до­сягає 1600 см², що значно перевищує пло­щу внутрішньої поверхні черепа.

 

Цитоархітектоніка.

Кора велико­го мозку — це тонкий шар сірої речови­ни завтовшки 1,3-4,5 мм у різних ділян­ках, її об'єм становить близько 600 см³. Вона містить 10⁹—10¹⁰ нейронів і майже у 10 разів більше гліоцитів (астроцитів і олігодендроцитів).

 

Залежно від типу і розміщений нейронів у корі великого мозку розрізняють шість шарів (пластинок):

- мо­лекулярний,

- зовнішній зернистий,

- зовнішній пірамідний ( малих і середніх пірамід),

- внутрішній зернистий,

- внутрішній пірамідний ( великих пірамід Беца),

- поліморфний (шар веретено­подібних нейронів).

 

Через поверх­неві І - IV шари отримуються і поширю­ються аферентні сигнали.

У глибших ша­рах (V - VI) починаються основні ефе­рентні шляхи кори. Особливістю будови кори великого мозку є наявність у ній ко­лонок, що складаються з клітин із подібни­ми властивостями та функціями і розмі­щені перпендикулярно до поверхні кори.

Колонка має вигляд майже вертикаль­ного циліндра діаметром близько ЗО мкм, де міститься 100-200 клітин.