Главная | Обратная связь

У корі людини налічується приблизно 600 млн таких колонок.

На­явність колонок, пристосованих для сприй­мання інформації, не заперечує існування у корі інших систем, які виконують ефек­торні функції. До них належать системи, що оперують різними медіаторами (адре­нергічна, холінергічна, дофамінергічна тощо).

 

Ділянки кори, маю­чи шестишарову будову, відрізняються за своєю цитоархітектонічною картиною.

 

За цим показником уся кора ве­ликого мозку людини поділена на 52 ок­ремі ділянки — поля (мал. 170). Причому різні за будовою поля виконують різні функції.

 

Розглянемо деякі з найважливі­ших ділянок нової кори, які входять до основних часток.

У корі лобової частки півкуль вели­кого мозку розміщені:

- передцентральна (ру­хова — моторна — і премоторна),

- власне лобова (префронтальна) ділянки, пов'язані зі специфічно людською мовною функцією.

 

У задньому відділі нижньої лобової зви­вини розміщена зона Брока — руховий центр мови, який разом із центром Верніке (у 95 % людей вони розміщені у лівій півкулі) забезпечують здатність людини чи­тати, писати, чути, вимовляти і розуміти мову.

Кора лобової частки відіграє вирішаль­ну роль у набуванні нових навичок, управ­лінні поведінкою в нестандартних ситуаці­ях. В основі такої функції лежить здат­ність нейронів кори адекватно реагувати на упорядковані послідовності подій.

 

У корі лобової частки виділяють десять цитоархітектонічних полів з нечіткою межею. Довгі асоціативні волокна сполучають лобову ділянку з усіма іншими відділами кори великого мозку, та­ламусом, гіпоталамусом, хвостатим ядром, структурами лімбічної системи. Ця вели­чезна система зв'язків забезпечує мож­ливість інтеграції інформації із зовнішнього та внутрішнього середовищ.

Ушкодження різних полів кори лобової частки спричинює різні ефекти. У людей у випадках патології кори ло­бової частки найчастіше спостерігаються втрата ініціативи, апатія, порушення абст­рактного мислення, нездатність до творчо­го мислення, стереотипність у поведінці й висловлюваннях, розгальмовування ниж­чих емоцій і потягів, некритичне ставлення до своїх вчинків, розлади мовлення і по­нятійного мислення, значні зміни особис­тості.

 

Соматосенсорна кора — це вищі (кіркові) рівні рухового і шкірного аналі­заторів. Вони утворюють цілісну структурно-функціональну систему, за допомогою якої контролюється і регулюється ак­тивність і аналізується вся інформація, що надходить від будь-якої точки тіла.

У корі за центральної звивини тім'я­ної частки розміщена перша сомато­сенсорна зона, куди через специфічні ядра таламуса потрапляють во­локна висхідних шляхів спинного мозку. Тут знаходяться центри шкірної і пропріоцептивної чутливості.

Рухова (моторна) зона кори розміще­на у передцентральній звивині, яка лежить попереду від центральної (роландової) борозни.

 

Рухова кора від­різняється від інших її відділів передусім своєю товщиною, яка досягає 3-4,5 мм і в якій знаходяться великі пірамідні кліти­ни (Беца) (до 1000 мкм діаметром), що містяться у V пластинці (шарі). Великі й дрібні пірамідні клітини у III пластинці (шарі) кори дають початок кірково-спинномозковим шляхам, їхні аксони прямують до внутрішньої капсули, а дендрити під­німаються до поверхні кори. Гігантські пірамідні клітини проводять збудження че­рез кірково-сиинномозкові шляхи зі швид­кістю 60-90 м/с, але вони становлять лише З % загальної кількості волокон цих шляхів у кожній півкулі. Решта волокон прово­дить збудження значно повільніше.

 

Існує упорядко­вана просторова проекція різних частин тіла на рухову ділянку кори людини, при­чому зони, які керують рухами руки, мус­кулатури лиця, губ і язика, займають най­більшу поверхню кори ( руховий гомункулюс).

 

Отже, в корі обох півкуль існують чоти­ри чутливі та чотири рухові зони.

 

У корі потиличної частки розміще­ний кірковий кінець зорового аналізато­ра, центральна частина якого у людини локалізується в ділянці шпорної борозни.

Вторинна і третинна зорові зони оточують первинну зону кільцем. Особливістю будови первинної зорової зони є значний розвиток IV шару кори, який складається з численних зір­частих нейронів, і розщеплення цього шару на три підшари.

У первинній проекційній зоні закінчуються зорові волокна, що перери­ваються у бічному колінчастому тілі, а у вторинній зоні — волокна, які перерива­ються в ядрах подушки таламуса. Ці дві системи зорових проекцій значною мірою ізольовані одна від одної.

Первинна зоро­ва зона потрібна для чіткого сприймання зорових об'єктів, а вторинна здійснює впізнання зорових образів, тут зберігаєть­ся зорова пам'ять. У третинній зоровій зоні (19 поле) відбувається впізнання сим­волічних зорових образів (літер, цифр, міміки обличчя тощо).

 

 

У корі великих півкуль за функціональ­ними ознаками розрізняють проекційні й асоціативні поля.

 

 

Проекційні поля

становлять цент­ральні (кіркові) кінці аналізаторів.

Це:

- І і II сенсомоторні зони;

- мотосенсорні зони ;

- зорова зона,

- слухова зона;

- смакова зона,

- нюхова зона кори займає ділянку морського коника і при­леглих ділянок кори.

 

Всю іншу поверхню кори займають асоціативні поля.

 

Асоціативні поля

— ділянки кори, не пов'язані з виконанням якоїсь специфіч­ної сенсорної чи рухової функції.

Асоціативні поля кори великого мозку займають більшу площу, ніж проекційні.

Нейро­ни цих полів беруть участь в інтеграції сенсорної інформації та забез­печенні зв'язків між чутливими й рухови­ми зонами кори.

 

Функція асоціативних по­лів є набагато складнішою.

Їхні нейрони, отримуючи інформацію від різних аферентних систем, об'єднують її, інтегрують, формують і запам'ятовують узагальнюючі, абстрактні поняття та уяв­лення.

 

Асоціативні поля значною мірою ви­значають поведінку людини, її ставлення до навколишнього середовища, до інших людей, інтелектуальний і культурний рівень особистості.

 

Кора тім'яної частки майже вся зайнята асоціативними полями. У разі ушкодження цієї ділянки стражда­ють найскладніші процеси аналізу й син­тезу вищої нервової діяльності.

Тім'яна частка — це апарат вищої інтегратив­ної діяльності мозку людини, вона без­посередньо стосується процесів біологіч­ної й соціальної адаптації, є фізіологічною основою вищих психічних функцій.

 

Електрична активність головного моз­ку.

Запис сумарної електричної активності головного мозку, яка відводиться за допо­могою зовнішніх електродів, називають електроенцефалограмою (ЕЕГ). У ній роз­різняють кілька основних ритмів:

альфа-ритм (8-12 Гц), який реєструється у стані спокою при заплющених очах;

бета-ритм (13-30 Гц) — у стані спокою з розплюще­ними очима;

гамма-ритм (30-70 Гц) — під час напруженої розумової роботи;

тета-ритм (4-7 Гц) — у напруженому емоцій­ному стані;

дельта-ритм (0,5-3 Гц) — під час глибокого сну (мал. 172, а).

 

 

Коли на ЕЕГ помітні переважно альфа-або дельта-ритми, це явище називають син­хронізацією, а бета- і гамма-ритми — де­синхронізацією електричної активності мозку (див. мал. 172, б).

ЕЕГ відображає переважно повільні зміни МП кіркових нейронів, особливо ЗПСП та ГПСП. Оскільки реєструвальні електроди розміщені на значній відстані від джерела електричних потенціалів, тобто клітинних мембран, то амплітуда коли­вань ЕЕГ у 100-1000 разів менша, ніж зна­чення МП, яке реєструється внутрішньо­клітинно.

ЕЕГ відображає сумарні потен­ціали, які відводяться одночасно від знач­ної кількості нейронів. Так, електрод діа­метром близько 1 мм реєструє активність близько 100 000 нейронів, розміщених на глибині 0,5 мм.

 

Багато дослідників вважають, що альфа-ритм виникає спочатку в таламусі, а звідти поширюється на кору, оскільки руйнування таламо-кіркових шляхів чи видалення таламуса призводять до зник­нення альфа-хвиль в корі півкуль голов­ного мозку. У той же час ритмічна ак­тивність нейронів таламуса зберігається після декортикації. Проте деякі дослідни­ки наполягають па тому, що ритмічна елект­рична активність зумовлена функцією са­мих нейронів кори великого мозку.

Основні параметри ЕЕГ, зокрема альфа-ритм, мають чіткі індивідуальні ознаки, що дає змогу віднести окрему людину до пев­ного типу за особливостями її ЕЕГ.

Окре­мі ритми ЕЕГ пов'язані з проявом різних видів розумової діяльності людини.

 

Так, по­силення тета-ритму пов'язане з емоційною напруженістю суб'єкта, зокрема з відчут­тям задоволення чи болю. У звичайних умовах у дорослих людей з урівноваже­ним характером тета-ритм мало помітний, але під час дії неприємних подразників цей ритм чітко виявляється навіть у стрима­них людей.

У мозку людини виділяють також по­вільні ритмічні коливання хвилинного діа­пазону — надповільні електричні потен­ціали:

дзета-хвилі (5-12 за 1 хв),

тау-хвилі (14 за 1 хв) та

іпсилон-хвилі (0,5-4 за 1 хв).

Деякі з цих потенціалів зроста­ють під час напруженої розумової діяль­ності, деякі реєструються під час сну, а та­кож у гіпнотичному стані (стадія сом­намбулізму).

 

Плоска, або нульова, ЕЕГ є критерієм смерті мозку. Така ЕЕГ реєструється та­кож після застосування електрокопвульсивного шоку (до ЗО хв).

 

Функціонально-структурна організація мозочка, його аферентні та еферентні зв’язки, їхня фізіологічна роль. Роль мозочка в програмуванні, ініціації та контролюванні рухів. Наслідки видалення або ураження мозочка.

Мозочок є типовою надсегментарною структурою, аферентні та еферентні зв'яз­ки якої починаються і закінчуються в інших утворах мозку. Він здійснює регуляцію ру­хових функцій.

У зв'язку з вертикаль­ним положенням тіла у людини розміри і значення мозочка істотно зростають.

Мозочок міститься під потиличними частками півкуль великого мозку і лежить у задній черепній ямці. У ньому розрізняють дві півкулі і черв'як, їх поверхні вкриті поперечними борознами, між якими розташовані довгі звивини мозочка.