Главная | Обратная связь

Тема 1. ОСОБЛИВОСТІ НАУКИ ТА НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ

1. Поняття наука, суть наукового пізнання та наукового дослідження.

2. Гігієна розумової праці.

3. Шляхи активізації пізнавальної діяльності студентів.

1. Поняття наука, суть наукового пізнання та наукового дослідження

Наука – це сфера діяльності людини, спрямована на нагромадження, систематизацію та створення нових знань про дійсність (природу, суспільство, процеси мислення). Добуті науковцями знання нині є необхідною передумовою прийняття важливих рішень. В цілому, наука це не лише система знань, це і форма суспільної свідомості, і особлива (специфічна) форма діяльності людини, що спрямована на отримання, засвоєння, переробку, подальшу систематизацію, більш заглиблене пізнання та подальше втілення в практику отриманої інформації. Її характерними ознаками (компонентами, парадигмами) є структурність, ієрархічність, симетричність, доцільність, цілеспрямованість, ефективність, конкретна націленість, керованість, проблемність. Кінцевою метою науки є опис (пізнання), пояснення і передбачення досліджуваних явищ.

Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що викликало об'єктивну необхідність здобуття знання. Знання потрібне людині для орієнтації в навколишньому світі, для пояснення і передбачення подій, для планування і реалізації одержання нових знань. Процес руху людської думки від незнання до знання називається пізнанням, в основі якого лежить відображення і відтворення об'єктивної дійсності в свідомості людини в процесі її суспільної, ви­робничої та наукової діяльності, що називається практикою. Наукове пізнання – це дослідження, яке характерне своїми особ­ливими цілями, завданнями, методами отримання і перевірки нових знань з метою оволодіти силами природи, пізнати закони розвитку суспільства тощо.

Пізнання людиною навколишнього світу відбувається поступово шляхом безпосереднього спостереження, експериментального дослідження, абстрактного мислення, узагальнення. Початковими кроками пізнання довкілля було вивчення дії чинників (подразників) навколишнього світу на людину, на її органи чуття. Ці подразники викликали певні відчуття – психічний процес відтворення окремих рис об’єктів реального світу. Крок за кроком людина дізнавалася про колір, запах, смак, гладку чи шорстку поверхню навколишніх об’єктів тощо. Згодом з суми цих рис створювалися більш загальні образи об’єкта, уявлення про довкілля. Людина все глибше і глибше пізнавала світ.

З появою мислення людина змогла узагальнювати специфічну дію окремих подразників, помічати спільні риси окремих предметів і явищ, знаходити між ними взаємозв’язки, робити певні узагальнення. Саме виникнення словесно-логічного мислення сприяло зародженню елементів науки як такої. Завдяки понятійному мисленню людина набула здатності аналізувати не лише власні знання, а й знання, добуті іншими, навчилась формувати певні умовиводи (висновки), в яких вже спостерігався зв’язок між окремими предметами, явищами, поняттями; з декількох окремо взятих суджень людина навчилась робити нові, узагальнюючі висновки. Так сформувалося індуктивне та дедуктивне судження.

У науковому пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний. На емпіричному рівні здійснюється спостереження об'єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються співвідношення та закономірні зв'язки між окремими явищами. На теоретичному – створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності.

Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання відрізняються глибиною, повнотою, всебічністю осягнення об'єкта; цілями, методами досягнення та способами вираження знань; ступенем значимості в них чуттєвого та раціонального моментів. Так, по-перше, вони відрізняються, спрямованістю досліджень. На емпіричному рівні пізнання орієнтуються на вивчення явищ та поверхневих, «видимих», чуттєво-фіксованих зв'язків між ними, без заглиблення в суттєві зв'язки та відношення. На теоретичному ж рівні головним пізнавальним завданням є розкриття сутнісних причин та зв'язків між явищами. По-друге – пізнавальними функціями. Головною пізнавальною функцією емпіричного рівня є описова характеристика явищ, теоретичного – пояснення їх. По-третє – характером і типом одержаних наукових результатів. Результатами емпіричного рівня є наукові факти, сукупність емпіричних узагальнень, закономірні взаємозв'язки між окремими явищами. На теоретичному рівні знання фіксуються у формі сутнісних законів, теорій, теоретичних систем та системних законів. По-четверте – методами одержання знань. Основними методами емпіричного рівня є спостереження, опис, вимірювання, експеримент, індуктивне узагальнення; теоретичного ж рівня – аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний методи, ідеалізація, єдність логічного та історичного, сходження від абстрактного до конкретного. По-п'яте – співвідношенням чуттєво-сенситивного та раціонального компонентів у пізнанні. На емпіричному рівні домінує чуттєво-сенситивний компонент, на теоретичному – раціональний.

Наукові знання принципово відрізняються від сліпої віри. Не можна вважати науковими також ті поверхові знання, які людина отримує на основі звичайного спостереження чи методично невірно поставленого досліду. Недостатньо вірити у справедливість своєї гіпотези, її ще треба довести, щоб і інші повірили.

Наука розвивається на основі наукового дослідження, тобто вивчення явищ і процесів, аналіз впливу на них різних чинників, а також вив­чення взаємодії між явищами за допомогою наукових методів з ме­тою отримання доведених і корисних для науки і практики рішень з максимальним ефектом. Наукове дослідження – цілеспрямоване вивчення явищ, процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень.

Наукове дослідження має свій об’єкт і предмет. Якщо об'єктом наукового пізнання є матеріальний світ і форми його відображення в свідомості людей, то об'єктом наукового дослідження є певна частина дійсності – процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження з метою пізнання його суті, закономірностей розвитку і можливостей вико­ристання в практичній діяльності. Наприклад, у галузі фізіології людини – це життєдіяльність організму в нормі у взаємозв’язку з умовами існування з метою з’ясування причин та закономірностей розвитку функцій окремих органів і систем, розробки та вдосконалення методів оцінки їх функціонального стану. Відповідно до цього завданням фізіологічної науки є з’ясування закономірностей фізіологічних процесів, що відбуваються в організмі, причин порушення перебігу цих процесів та пошуки ефективних шляхів їх попередження. Предметом наукового дослідження можуть бути причини виник­нення процесу або явища, закономірності його розвитку, різно­манітні властивості, якості тощо. Загалом же, предмет науки є показником ступеня вивчення об’єкта.

Розрізняють дві форми наукових досліджень: фундаментальні та прикладні.

Фундаментальні теоретичні дослідження, спрямовані на пошук принципово нових ідей, шляхів і методів пізнання та пояснення. Розв'язання їх потребує глибокого аналізу розроблюваних систем наукового знання — теорій, законів, гіпотез, а також критичного вивчення пізнавальних можливостей, методів та засобів наукового пізнання, якими користується дослідник. Прикладом таких досліджень можуть бути відкриття періодичного закону Д. І. Менделєєвим, створення спеціальної та загальної теорії відносності А. Ейнштейном, вивчення законів суспільного розвитку та інші.

Прикладні наукові дослідження спрямовані на практичне використання сформульованих законів та теорій, пошуки методів практичного застосування нових і вже відомих джерел енергії, способів створення нових засобів праці, матеріальних засобів пізнання і т.д. Досить часто прикладні дослідження ведуть до нових наукових відкриттів.