Главная | Обратная связь

Лауреати Нобелівської премії – вихідці з України

Найвищою оцінкою діяльності вченого є удостоєння його преміями та почесними нагородами. Найбільшим визнанням є вручення Нобелівської премії, якою удостоюють уже більше 100 років учених всього світу. Премія заснова­на на виконанні волі шведського хіміка, винахідника і промисловця Альфреда Нобеля (1833-1896 pp.), що заповідав у кінці XIX століття весь свій капітал пере­творити на преміальний фонд.

Із 766 лауреатів Нобелівських премій четверо вчених – вихідці із України: російський бактеріолог та імунолог І. І. Мечников – лауреат Нобелівської премії з фізіології й медицини (1908 p.); американський мікробіолог З. Ваксман – лауреат Нобелівської премії з фізіології й медицини (1952 р.); американський хімік Р. Гоффман – лауреат премії з хімії (1981 р.); французький фізик Ж. Шарпак – лауреат Нобелівської премії з фізики (1992 р.). Однак свої наукові відкриття вони зробили не в Україні і нагороди отримали будучи громадянами Росії, Сполучених Штатів Америки, Ізраїлю і Франції.

Ілля Ілліч Мечников – російський біолог, лауреат Нобелівської премії 1908 року – один із основоположників мікробіології та імунології, почесний член Петербурзької Академії Наук. Народився 15 травня 1845 р. у с Іванівці (нині Харківської області) в сім'ї офіцера. У 1862 році закінчив гімназію і вступив до Харківського університету на природниче відділення фізико-математичного факультету, який екстерном закінчив у 1864 році. Впродовж трьох років І. І. Мечников проводив наукові дослідження у різних країнах Європи. У 1867 році одержав докторський ступінь Санкт-Петербурзького університету, у якому став викла­дати зоологію і порівняльну анатомію. З 1870 р. – професор зоології та порівняль­ної анатомії Новоросійського університету (нині Одеського державного універси­тету імені І. І. Мечникова). У 1883 році І. І. Мечников відкрив явище фагоцитозу, захисної реакції організму при запаленнях, що лягли в основу імунології. У 1887 році він переїжджає до Франції, де впродовж 28 років працює в Інституті Пастера, продовжуючи дослі­дження фагоцитозу. Він приділяв велику увагу розробці вчення про імунітет, довголіття, вивчення інфекційних хвороб. Саме за дослідження імунітету І. І. Мечников був удостоєний Нобелівської премії.

І. І. Мечников був членом Французької академії медицини і Шведського ме­дичного товариства, а також одержав багато нагород і відзнак, серед них – медаль Коплі Лондонського Королівського товариства, ступінь почесного доктора Кембріджського університету. Помер І. І. Мечников 15 липня 1916 р. у результаті інфаркту міокарда.

Зельман Ваксман – американський мікробіолог, лауреат Нобелівської пре­мії 1952 року. Народився 2 липня 1888 року у м. Прилуки (нині Чернігівської області). Закінчив у 1911 році Одеську гімназію і у цьому ж році емігрував до США. У 1912 році він вступив до сільськогосподарського коледжу Ротжерського університе­ту, який закінчив у 1915 році. У 1915-1918 роках навчався в Каліфорнійському університеті, де одержав ступінь доктора філософії. У 1918-1958 роках 3. Ваксман працював у Ротжерському університеті, з 1925 року – професор мікробіології, а з 1949 – ди­ректор Інституту мікробіології Ротжерського університету. У 1932 році Американська національна асоціація боротьби з туберкульозом звернулась до З. Ваксмана дослідити процес руйнування палички Коха в ґрунті. Після напруженої роботи він і його колеги відкрили антибіотик стрептоміцин, який був успішно використаний в медичній практиці для боротьби з рядом захворювань, зокрема з туберкульозом і проказою. У 1942 році він ввів у науку терміни: «антибіотик» і «антибіоз». Саме «за відкриття стрептоміцину – першого антибіотика, ефективного для лікування туберкульозу» 3. Ваксман у 1952 році був удостоєний Нобелівської премії з фізіології і меди­цини. Помер учений 16 серпня 1973 року.

Гоффман Роалд – американський хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії 1981 року. Народився 18 липня 1937 року у м. Злоцзові в Польщі (нині Золочів Львівської області) в родині інженера. Під час окупації Польщі німцями батько Роалда загинув, а Роалд з матір'ю були звільнені радянськими військами. В 1944 році вони пе­реїхали до м. Кракова, там мати зустріла біженця Пауля Гоффмана, який усино­вив Роалда. В 1949 році сім'я Гоффмана емігрувала до США, де оселилася в Ною-Йорку. Р. Гоффман вступив до Стуївесантської середньої школи. Вищу освіту він почав здобувати у 1955 році з медицини у Колумбійському університеті і через три роки одержав ступінь бакалавра, після чого в Гарвардському університеті спеціалізувався з хімії. У 1960-1961 рр. навчався в Московському університеті, а вже у 1962 році одержує докторський ступінь в Гарвардському університеті. У 1965 році Р. Гоффман переходить до Корнельського університету. Основні наукові дослі­дження присвячені питанням вивчення хімічної кінетики і механізму хімічних ре­акцій.

У 1981 році Р. Гоффман одержав Нобелівську премію з хімії «за розробку теорії протікання хімічних реакцій, що відкрили нові можливості для планування хіміч­них експериментів».

Крім Нобелівської премії Р. Гоффман одержав премії Гаррісона Хоува, пре­мію Артура Коупа, премію Лайнуса Полінга, медаль Ніколса і премію за видатні заслуги в розвитку неорганічної хімії.

Шарпак Жорж – французький фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики 1992 року. Народився 10 серпня 1924 року у м. Дубровиця (Польща) (нині Сарненського району Рівненської області) в родині торговця. У 1932 році переїздить до Франції, де почав навчатись у паризькому ліцеї Монпасье. У 1943 році він вступає до Руху Опо­ру. В 1944 році його заарештували і направили до фашистського концтабору Дахау, звідки його звільнили американські війська. В 1946 році він отримав французь­ке громадянство, після війни продовжує навчання в Парижі і вступає до гірничої школи, а потім навчається у Колеж де Франс, де відвідує лекції лауреата Нобелів­ської премії Ф. Жоліо-Кюрі, і починає працювати в його лабораторії. У 1955 році захи­щає докторську дисертацію.

Починаючи з 1959 року, працює у Європейській організації з ядерних досліджень у Женеві, з цією організацією пов'язана вся його наукова кар'єра. У 1982 році Ж. Шарпаку була присуджена Нобелівська премія з фізики «за винахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багатопровідної пропорційної камери».

З 1984 року він очолює кафедру Вищого училища фізики та індустріальної хімії в Парижі, з 1985 року член французької Академії наук. У 1989 році його відзначено премією Європейського фізичного товариства.