 |
|
Вивчення літературних джерел. Методи добору фактичних матеріалів і складання огляду літератури
Вибору теми має передувати детальне ознайомлення з вітчизняними і зарубіжними літературними джерелами даної і суміжної спеціальності.
Методика дослідження інформації залежить переважно від характеру та особистих якостей науковця, його підготовленості, особливостей пам’яті, звичок тощо. Разом з тим існує ряд загально-методичних порад:
1. Чим ширша тема дослідження, тим меншим має бути добір літератури і навпаки, – чим вужча тема, тим повніший обсяг літератури.
2. Вивчаючи джерела, належить переходити від простого до складного, від загального до спеціального, від теоретичного (навчальних курсів, статей в теоретичних виданнях) до прикладного, практичного. Спочатку варто ознайомитись з фундаментальними працями, монографіями, а тоді переходити до статей.
3. Щоб чужі думки не заважали сприйняттю твору, критичні статті слід вивчати після ознайомлення із першоджерелом.
4. Щоб уявити собі та оцінити сучасний стан досліджуваної проблеми, не варто розпочинати вивчення літератури з детального опрацювання окремих джерел. Спочатку потрібно лише в загальних рисах ознайомитись зі змістом основних наукових робіт, з’ясувати їх структуру та магістральні положення, звернути увагу на анотацію, вступ, зміст, висновки, список використаних джерел. Попереднє ознайомлення допомагає науковцю визначити, чи варто глибше вивчати книгу. Якщо робота не заслуговує уваги, то її не вивчають.
5. Поглиблено вивчають не всі джерела, що увійшли до бібліографії, а лише найголовніші дослідження; в інших приділяють увагу тільки тим розділам і параграфам, які безпосередньо стосуються теми.
6. Більш глибоке засвоєння прочитаного досягається у процесі повторного вивчення твору. При цьому спочатку виділяються основні положення роботи, здійснюється їх аналіз. Після цього читають з олівцем у руках, роблячи на полях позначки. Після такої роботи з текстом роблять виписки на картках, конспект або план прочитаного, анотацію, реферат або рецензію.
Щоб швидко і правильно визначити головне у науковій праці, зрозуміти суть його основних положень і осмислити їх критично, варто враховувати такі поради науковців:
· якщо текст книги залишається незрозумілим, краще відкласти його вивчення на деякий час;
· необхідно навчитися відділяти в тексті головне від другорядного;
· не залишати поза увагою незнайомі слова, з’ясувати їх значення, користуючись словниками і довідниками;
· шукати відповіді на запитання, що виникають;
· прочитавши розділ наукової праці, спробуйте дати відповідь на запитання: у чому суть (головна ідея)?
· чергувати швидке читання розділів («пробігти очима» 30-40 сторінок за годину) з поглибленим повторним опрацюванням (10-15 сторінок за годину);
· дотримуватися певної наступності при вивченні нових джерел. Для цього опиратись на те, що було вже вивчено раніше, зокрема, під час роботи в наукових гуртках, при написанні рефератів, доповідей тощо.
Керуючись наведеними рекомендаціями, дослідник повинен уважно стежити за монографічною та періодичною літературою, що виходить друком, та опрацьовувати її аж до захисту наукової роботи, а за умови подальшої розробки проблеми – усе життя.
Як знайти потрібну літературу? Є два шляхи отримання бібліографічної довідки: замовлення в спеціалізованій інформаційній установі (інформаційному підрозділі установи) або самостійний пошук. Варто зазначити, що незважаючи на високу кваліфікацію працівників інформаційних служб, вони ніколи не доберуть літературу так, як треба дослідникові, хоч і збережуть йому багато цінного часу. Науковий працівник у пошуку літератури повинен спочатку з'ясувати перелік періодичних видань, від яких можна сподіватися потрібної інформації. Слід переглянути всі види джерел, зміст яких пов'язаний із темою наукового дослідження. Починати пошук варто з нової літератури, а потім поступово вивчати інші джерела, користуючись посиланнями на них.
Стан вивченості теми доцільно аналізувати з інформаційних видань, метою випуску котрих є оперативна інформація як про самі публікації, так і найсуттєвіші моменти їх змісту. Нині випуском інформаційних видань займаються Український інститут науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ), Книжкова палата України, центральні наукові бібліотеки, Інститут проблем реєстрації інформації НАН України тощо.
Вивчаючи літературні джерела, треба стежити за оформленням виписок, щоб надалі ними було легко користуватися.
Слід добирати не будь-які, а тільки наукові факти. Наукові факти характеризуються такими властивостями, як точність, об'єктивність і достовірність. Новизна наукового факту свідчить про принципово новий, невідомий досі предмет, явище або процес. Це не обов'язково наукове відкриття, але нове знання про те, чого ми дотепер не знали.
Точність наукового факту визначається об'єктивними методами і характеризує сукупність найсуттєвіших прикмет предметів, явищ, подій, їх кількісних та якісних визначень.
При доборі фактів необхідно бути науково об'єктивним. Не можна відкидати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне застосування.
Достовірність наукового факту базується на його безумовному реальному існуванні, яке підтверджується при побудові аналогічних ситуацій. Якщо такого підтвердження немає, то немає і достовірності наукового факту. Достовірність наукових фактів значною мірою залежить від достовірності першоджерел, від їх цільового призначення і характеру їх інформації. Очевидно, що офіційне видання, опубліковане від імені державних або громадських організацій, установ і відомств, містить матеріали, точність яких викликає найменше сумнівів.
На етапі попереднього ознайомлення з літературою, величезна роль відводиться довідковому апарату книги.