 |
|
Лекція і наукова дискусія
Лекціяє різновидом публічного мовлення, що несе слухачам необхідні їм знання. Успішність лекції залежить від науково-теоретичної бази, теми, мети і, звичайно, проблеми, яку необхідно вирішити. Від точного визначення цих моментів залежить ступінь дієвості лекції, її результативність. За структурою текст лекції можна розділити на три самостійні смислові частини.
Вступна частина. В ній лектор пояснює, чому ця тема є актуальною, (потрібною) саме цій аудиторії, як вона співвідноситься з темами інших лекцій. Усе це активізує слухачів, готує їх до співпраці, формує однодумців.
Основна частина. Її головним завданням є чіткий і аргументований виклад основного питання (суті лекції), послідовне його розкриття, у тісному взаємообумовленому зв’язку з іншими питаннями теми. Особливо важливим тут є послідовність викладу матеріалу, логічний перехід від однієї смислової частини до іншої. Щоб активізувати слухачів, змусити їх мислити і розмірковувати, в окремих місцях лекції виклад матеріалу подається як спільний з аудиторією (спільний «пошук істини»), психологічно активізує їх. Основна частина лекції може містити в собі до 5-7-ми вузлових питань або значних за обсягом смислових частин. Якщо їх більше, увага слухача розпорошується і він передчасно стомлюється. Чинником, що сприяє цьому, є перенасиченість лекції фактами, цифрами, датами.
Лектор – це не просто талановитий оповідач, а перш за все – вихователь і вчитель. Тому визначальну роль у лекції відіграє не сам матеріал, а характеристика і оцінка його лектором. Дуже важливою є і манера при виголошенні лекції: зміни тональності, сили голосу, паузи тощо. Завжди слід пам’ятати, що наслідком монотонності читання є швидка втома і втрата інтересу до навіть найкращого тексту.
Заключна частина. В ній лектор підводить підсумки сказаного, узагальнює інформацію та націлює слухачів на сприймання наступних лекцій, ще раз підкреслює значимість матеріалу для професійної діяльності слухачів.
Важливими чинниками, що обумовлюють ефективність лекції є наполеглива, довготривала і кропітка робота з добору та вивчення літератури, конспектування або анотування, складання плану та написання тексту промови, редагування, підготовки наочності тощо.
Різновидом наукового мовлення є наукова дискусія– широке публічне обговорення якого-небудь спірного питання. Вона є складовою частиною захисту дипломної (магістерської) роботи. З допомогою дискусії члени комісії і голова ДЕК з’ясовують наскільки повно автор володіє матеріалом своєї роботи, чи вміє він добирати переконливі докази та ілюстрації для обстоювання власної наукової думки.
Обов’язковим завданням дискусії є виявлення позиції учасників щодо обговорюваної тези та виділення з різних позицій спільного. Важливими вимогами до ведення дискусії є глибоке знання предмета, і, звичайно, логічність і послідовність у обстоюванні своєї позиції. Важливо також уміти слухати співрозмовника, визнавати його правоту і свої помилки.
2.3. Підготовка до виступу і виголошення промови
Підготовка до виступу полягає перш за все у регулярному читанні й обдумуванні прочитаного з теми, виписуванні того, що є цікавим і потрібним, конспектування книг і статей. Після цього проводиться оформлення тексту доповіді та його критичне редагування. Усний текст завжди сприймається важче, ніж написаний. Адже слухач не має змоги повернутись назад, ще раз переглянути незрозумілі місця або ж подивитися у словник, щоб з’ясувати значення незрозумілого слова. Тому, готуючи виступ, доповідач повинен (Білоусова Т.П., Маркітантов Ю.О., 2004):
· використовувати прості, «прозорі» синтаксичні конструкції;
· вибудовувати логічний зв’язок між частинами тексту за допомогою сполучників, вставних елементів – слів, словосполучень і речень (наприклад, отже, таким чином, загалом, потім, далі, пізніше, насамперед, також, теж, а саме, кінець кінцем тощо);
· вводити в текст словосполучення, що характеризують спосіб викладу та є властивими для усного мовлення (можна сказати, як кажуть у таких випадках тощо);
· для активізації уваги слухачів вводити в текст елементи діалогу, звертання (шановні колеги; як ви знаєте, панове та ін.), питання до аудиторії (чи правильно це? як це зрозуміти? чого не вистачає у цьому твердженні? тощо);
· час від часу повторювати попередню інформацію, а особливо – ключові слова промови, що концентрують тематичну інформацію;
· не перевантажувати текст складною термінологією; при першому згадуванні невідомого слухачам терміна робити пояснення;
· наприкінці кожної мікротеми робити узагальнення, висновки;
· добираючи ілюстративний матеріал, враховувати його доказовість, інформативність, а також підпорядкованість темі;
· пов’язувати текст виступу із повсякденним життям, орієнтуватись на інтереси слухачів та їх фонові знання;
· щоб пожвавити виступ, практикувати використання гострих епітетів, афоризмів, порівнянь, приказок тощо;
· в залежності від ступеня складності та обсягу матеріалу використовувати дедуктивний або індуктивний методи викладу;
· звертати особливу увагу на логічність викладу, підпорядковувати композицію тексту логіці того, про що йдеться;
· чітко розрізняти за змістом та інтонацією вступну частину (привітання та організація аудиторії, підготовка до сприйняття, оголошення загального плану промови, «захоплення» уваги слухачів), власне виклад (основна частина – декілька пов’язаних між собою за смислом, але композиційно відмежованих питань теми) і кінцівку (заключну частину – підведення підсумків, «заокруглювання» промови).
Підготовлений текст доповіді бажано на деякий час залишити для «дозрівання» – щоб згодом подивитись на написане «збоку». Це сприятиме остаточному сформуванню думок, відшліфовуванню окремих місць тексту, пригадуванню нових прикладів, ситуаційних задач тощо.
Варто дати прочитати текст сторонній людині, після чого з’ясувати, що в ньому незрозуміле, як сприймається текст. За необхідності ввести потрібні пояснення і доповнення, викинути із тексту речення, які не несуть важливої інформації, виділити місця в яких доцільно використати дошку, діаграми, картини, макети, таблиці, схеми, мультимедійний проектор тощо. Усе це сприятиме кращому розумінню і засвоєнню матеріалу доповіді.
Щоб контактувати із слухачами, доповідач має час від часу відриватися від записів. Для цього завчасно виділяються у тексті ті місця, які будуть переказуватися.
Необхідно розшифрувати всі абревіатури (крім загальновідомих), максимально звільнити текст від скорочень; щодо ініціалів, то слід або повністю називати ім’я і по батькові, або ж перед прізвищем вживати слова «академік», «професор», «поет», «драматург» та ін. Щоб відділити цитату від загального тексту, а по-друге, щоб зосередити на ній увагу слухачів, перед цитатами, що наводяться в тексті, бажано вживати слово «цитую» або фразу «дозвольте процитувати».
Виголошення промови. Перед тим як заходити в аудиторію необхідно внутрішньо зосередитись і дуже добре підготуватись. Щоб розпочати і вести розмову активно і зацікавлено бажано повідомити слухачам щось нове і цікаве або ж таке, що має безпосереднє відношення до їх здоров’я або професії.
Більшість усних виступів – це не читання тексту у присутності аудиторії, а розмова з нею, тому доповідач має знайти ту «золоту середину», коли не страждатимуть ні інформативність та офіційність виступу, ні контакт з аудиторією. Проте відповідальні офіційні документи (постанови, заяви) читаються «з листка».
Поведінка при виголошенні промови повинна бути такою (Білоусова Т.П., Маркітантов Ю.О., 2004):
· зосередженість, серйозність, природність, позбавлена штучності й афектації;
· доброзичливість і повага до слухачів;
· глибока внутрішня переконаність у справедливості та об’єктивності того, про що йдеться в промові;
· інтонаційне багатство мовлення (виправдані сила й висота голосу, темп, паузи, приємний тембр голосу);
· нормативність і повнота вимови, гарна дикція (чітке виголошення кінцівок слів, правильні словесні та логічні наголоси, правильна вимова запозичених слів);
· виправдані жестикуляція та міміка;
· стримана, інтелігентна манера триматися на трибуні, перед аудиторією, уникнення зайвих, незграбних або занадто «театральних», неприродних рухів, фальші у поведінці (на сцені або перед дошкою рухи можуть бути більш темпераментними, ніж за столом або за кафедрою);
· охайний зовнішній вигляд.
Успіх виступу значною мірою залежить від наявності контакту промовця зі слухачами. Дуже важливо вже на початку виступу заволодіти увагою слухачів і утримувати її впродовж усієї промови. Привернути увагу можна чимось цікавим, професійно значимим. Утримувати і час від часу загострювати увагу слухачів можна енергійністю і послідовністю викладу матеріалу теми, короткими цікавими відступами, пов’язаними зі змістом промови.
Слід уважно вислуховувати і швидко аналізувати репліки з залу, не загострюючи при цьому увагу на їх агресивності або недоречності. Доброзичливість і повага до слухачів – основа плідного контакту з ними.
Промовцю варто враховувати характер аудиторії, склад слухачів, вік, освіту, інтереси, кількість присутніх, їх настрій та ін. Помітивши перші ознаки втоми, необхідно своєчасно активізувати сприйняття слухачів за допомогою наведення нового факту, мімікою, жестами, паузами, роздільною вимовою окремих слів та ін. або ж організувати фізкульт-хвилинку.
Контакт промовця з аудиторією значно зростає в час відповіді на запитання. Щоб не відволікати увагу доповідача під час виступу, слід запропонувати слухачам ставити запитання за п’ять хвилин до закінчення лекції. Закінчивши виступ, промовець має подякувати слухачам за увагу та запросити їх до дискусії. Відповідати потрібно лише на ті запитання, що мають безпосереднє відношення до теми доповіді. Відповіді мають бути точними, лаконічними, аргументованими. Проводячи дискусію (відповідаючи на запитання), потрібно стримувати себе від образливих коментарів щодо неконкретно заданих запитань.
Контрольні запитання:
1. Які писемні види наукової творчості Ви знаєте?
2. Що таке виноски? Як їх оформляти?
3. Назвіть правила оформлення цитати.
4. Що таке тези, як їх оформляють?
5. Анотація, оформлення анотації.
6. Назвіть основні структурні частини наукової статті.
7. Що слід врахувати при підготовці до виступу і виголошення промови?