Здавалка
Главная | Обратная связь

Структура наукової роботи



1.1. Титульна сторінка

Титульною вважається перша сторінка наукової роботи, номер на ній не вказується. У верхньому полі зазначається повна назва навчального закладу, факультету, кафедри, де виконувалася робота, після цього подають назву роботи, прізвище, ім’я та по батькові виконавця у називному відмінку і без скорочень. Далі подають науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові наукового керівника. При потребі, подібним чином зазначається і консультант.

Інколи є потреба в конкретизації назви роботи, в цьому випадку роблять короткий підзаголовок.

У нижньому полі титульної сторінки наукової роботи вказується місто, де виконувалася робота, і рік її написання без слова «рік» (див. Додаток В).

 

1.2. Зміст роботи

Зміст роботи подається на наступній сторінці після титульної. Звідси цифрою 2 розпочинається нумерація сторінок у правому верхньому куті без крапки після цифри.

У змісті наводяться всі заголовки роботи та вказуються сторінки, на яких розпочинаються рубрики. Назви рубрик змісту мають точно відповідати назвам рубрик, що наявні у тексті.

Заголовки однакових ступенів рубрикації слід розміщувати один під одним: назви розділів – на одному рівні, підрозділів – на іншому, із відступом вправо на три-п’ять знаків. Заголовки пишуться з великої літери. Після заголовків окремих розділів (частин) крапка не ставиться. Останнє слово інших структурних підрозділів змісту з’єднують з відповідним номером сторінки за допомогою крапок, проставлених через один інтервал (..........).

Нумерація рубрик будується за допомогою цифрових номерів – індексаційна система подвійних, потрійних тощо. Нумерація включає номер даної рубрики і номер рубрики, якій вона підпорядкована, наприклад:

1.1. – перша тема (параграф) першого розділу;

1.1.1. – перший пункт першої теми першого розділу тощо.

Назви розділів (частин, глав), якщо їм присвоєно номери з однієї цифри (1., 2., 3.), вказуються без слів «Розділ», «Глава», «Частина».

Відповідно специфіки кваліфікаційної роботи характер змісту буде відрізнятись у роботах ботанічного, зоологічного, загальнобіологічного, методичного спрямування (див. Додаток Д).

 

1.3. Перелік умовних позначень

До умовних позначень належать (символи, одиниці виміру, скорочення тощо). Їх перелік подається в роботі окремим списком, який розміщується перед «Вступом». Перелік прийнятих у роботі скорочень оформлюється двома колонками: в лівій за алфавітом наводяться скорочення, у правій – їхня детальна розшифровка (Додаток Е).

1.4. Вступ

Вступ повинен орієнтувати науковця на подальше розкриття теми, а також містити всі необхідні класифікаційні характеристики. Обов’язковими серед них є такі:

· актуальність теми дослідження з критичним аналізом літературних джерел;

· мета і завдання роботи;

· об’єкт і предмет дослідження;

· методи (але не методики!);

· теоретичне значення і практична цінність роботи.

Розкриваючи актуальність теми дослідження, дається критичний аналіз джерел та їх систематизація, акцентується увага на найбільш суттєвих, вагомих моментах, дається оцінка зробленого раніше іншими дослідниками. Тут мають бути названі та критично оцінені всі доступні науково вагомі публікації, які стосуються досліджуваної теми.

У магістерській роботі важливо показати зв’язок обраного напряму досліджень з планами організації, де виконується робота, а також з галузевими (державними) планами і програмами.

У вступі формулюється мета роботи – узагальнена назва того, що планується досягти в процесі роботи. В ній вказується головний напрямок вирішення поставленої проблеми. Для формулювання мети обирається мовна конструкція з інфінітивом: розкрити, вивчити, виявити, дослідити, пояснити, описати, розробити, узагальнити, систематизувати тощо. Наприклад, мета роботи – виявити закономірності змін артеріального тиску крові, спричинених виконанням фізичної роботи.

Мета роботи конкретизується у завданнях (як правило, 4-5). Для правильного формулювання їх необхідно глибоко вивчити стан відповідної проблеми в науці, з’ясувати що зроблено, що є спірним і що потребує подальшого дослідження (що маю зробити я) для розв’язання поставленої мети. Інформація про вирішення завдань має складати зміст розділів роботи. Тому формулювати їх бажано якомога точніше, конкретніше.

Обов’язковим елементом вступу є визначення об’єкту і предмету дослідження. Об’єкт – явище обране для вивчення; предмет – те, що знаходиться у межах об’єкта і набуває у ньому пояснення. В об’єкті виділяється та його частина, яка становить предмет дослідження. Предмет визначає тему роботи, її назву.

В одному об’єкті, залежно від поставленої мети, можна виділити декілька предметів дослідження.

У вступі наводяться дані щодо характеру матеріалу за допомогою кліше:

· В основі дослідження – експериментальний матеріал ..,;

· Матеріал дослідження – ... (зміни показів артеріального тиску крові ...);

· Матеріалом дослідження є ... (зміни функцій системи дихання...);

· Як матеріал обрано ... (вплив метеорологічних чинників на ...);

· Досліджуються ... (особливості динаміки руху крові ...);

· Вивчаються ... (закономірності змін функціонального стану ...);

· Аналізуються ... (результати ...) тощо.

Роблячи посилання на джерела матеріалу, користуються фразами:

· Основними джерелами досліджуваного матеріалу є ...

· Ми використовували декілька джерел матеріалу: (матеріали статистичної звітності; експериментальні дані);

· Порівняльний характер роботи зумовив звернення до ...

У деяких роботах зазначають спосіб відбору матеріалу:

· Матеріал виписувався шляхом суцільної вибірки ...;

· В основі вибірки покладений ... тематичний принцип (формальний принцип; формально-семантичний принцип; комунікативний принцип).

Складовим елементом вступу деяких дипломних і магістерських робіт (наприклад, з фізіології, історії, хімії тощо) є гіпотеза дослідження – припущення щодо основних його результатів, зроблене на основі аналізу наукових джерел у відповідності з даними науки, з урахуванням власних спостережень та умовисновків.

Обов’язковою складовою наукового процесу є висунення гіпотези – моделювання очікуваних результатів для того, щоб зосередити увагу на дослідженні тих фактів, що є найбільш значними при дослідженні даної проблеми. Змістовна гіпотеза є важливою передумовою правильного обрання методів дослідження.

Поставлена дослідником гіпотеза може бути підтверджена або не підтверджена. Підтверджена гіпотеза свідчить, що теоретичний аналіз проблеми зроблено правильно. Водночас в процесі дослідження, як правило, виникає ціла низка нових фактів, які не були передбачені гіпотезою, їх аналіз є складовою частиною роботи, що дозволяє робити непередбачувані висновки і висувати нові гіпотези.

Гіпотеза формулюється у вигляді тези, наприклад: Існує зв’язок між рівнем гемоглобіну в еритроцитах і кисневою ємністю; захворювання батьків на артеріальну гіпертонію є передумовою розвитку цієї хвороби у їхніх дітей тощо.

Від специфіки об’єкта, що аналізується, та поставленої у роботі мети залежить використання певних методів дослідження (див. тема 3).

Окрім методів, в ряді випадків називають й методологічну основу роботи – загальні принципові вихідні положення, покладені в основу будь-якої проблеми (світоглядні засади науковця).

Обов’язковим елементом вступу до дипломної (магістерської) роботи є розкриття новизни отриманих результатів, відмінностей свого доробку від відомого раніше, а також визначення рівня новизни: вперше описано, удосконалено, дістало подальший розвиток, зроблено спробу комплексного дослідження, встановлено принципи, визначено умови, проаналізовано і класифіковано, з’ясовано взаємозв’язок і взаємозалежність понять; розкрито джерела та шляхи формування; встановлено пріоритетні чинники функціонування моделі.

Висвітлюючи практичне значення роботи теоретичного характеру, вказують на можливі варіанти наукового використання результатів дослідження (Практичне значення роботи вбачається у тому, що її результати можуть бути використані у...). У роботах прикладного характеру наводяться відомості про практичне застосування отриманих результатів, або рекомендації щодо їх використання (Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані у практиці...)

Короткі тези теоретично-прикладного характеру, які відбивають найголовніші висновки, зроблені магістрантом в результаті проведеного дослідження положень, які виносяться автором на захист. Наприклад:

Проведені дослідження дозволяють винести на захист такі положення:

1. Артеріальна гіпертонія (АГ), серцеві аритмії, кардіоміопатії, що починаються в дитинстві, прогресують і часто стають причиною інвалідності в середньому віці. Таким чином, профілактика серцево-судинних захворювань у дитячому віці має першорядне значення для поліпшення стану здоров’я у дорослих.

2. Пошук критеріїв розвитку АГ, раннє виявлення дітей і підлітків, що мають ризик захворіти АГ, розробка програм щодо її попередження є важливою проблемою охорони здоров’я.

3. Для виявлення групи ризику щодо розвитку АГ необхідні середні нормативні показники артеріального тиску у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

2. При оцінці рівня артеріального тиску у дітей необхідно враховувати індивідуальну метеочутливість.

Наприкінці вступу в магістерській роботі (а інколи і в дипломній) описується апробація її результатів (участь у наукових конференціях, симпозіумах, нарадах, теоретичних семінарах, засіданнях кафедри, методичних зібраннях, де оприлюднювались результати цієї роботи). Наприклад:

Апробація роботи. Основні спостереження і результати дослідження викладені у наукових доповідях і повідомленнях на студентських наукових конференціях (Кам’янець-Подільський, 2008; Чернівці, 2009), на засіданні кафедри біології та методики її викладання (КПНУ, 2010), на теоретичному семінарі магістрантів (КПНУ, 2011).

 

1.5. Основна частина

Структура основної частини роботи: розділи, підрозділи (пункти, підпункти), абзаци. Тут розглядаються та вирішуються накреслені завдання дослідження, описується його методика, аналізуються отримані результати, формулюються методичні рекомендації.

Умовно основна частина поділяється на теоретичну і практичну. Теоретична, як правило, містить критичний огляд наукової літератури з обраної теми, аналіз існуючих поглядів на предмет дослідження, визначення невирішених аспектів проблеми, обґрунтування свого бачення, проблеми і шляхів її розв’язання.

У практичній частині наукової роботи детально описується матеріал і методика дослідження, аналізується матеріал, отриманий в результаті проведених досліджень, проводиться його узагальнення.

Обов’язкові компоненти основної частини:

· огляд літератури за темою і вибір напрямків досліджень;

· виклад загальної методики і основних методів;

· експериментальна (теоретична) частина і методика досліджень;

· аналіз і узагальнення результатів дослідження.

Кожен розділ повинен націлювати на сприйняття викладеної у ньому інформації у формі стислого вступу (кілька речень). Інколи в ньому роблять загальний огляд літератури з поставленої проблеми, компактно аналізують джерела (точки зору) з проблеми, якій присвячено розділ.

Текст кожного розділу розпочинається з нової сторінки. Він може ділитись на параграфи 1.1 – перший параграф першого розділу), а параграфи – на пункти і підпункти (1.1.1 – перший пункт першого параграфа першого розділу тощо).

У кінці кожного розділу формулюються висновки – стислий виклад наукових і практичних результатів, отриманих у цьому розділі.

Завершується розділ основної частини оцінкою повноти вирішення поставлених завдань, оцінкою правильності отриманих результатів, їх порівнянням з аналогічними результатами робіт інших дослідників, обґрунтуванням потреби подальших досліджень або ж вказівкою на негативні результати, які обумовлюють доцільність припинення подальших досліджень.

 

1.6. Висновки

Робота закінчується загальними висновками. На відміну від висновків після кожного розділу, зазначені висновки є формою синтезу інформації, представленої у «Вступі» та в основній частині наукової роботи. Це – послідовний, логічно завершений виклад отриманих результатів у їх співвідношенні із загальною метою та конкретними завданнями – розширений виклад усього того, що є предметом захисту.

У перших пунктах висновків коротко оцінюють стан проблеми, тоді розкривають методи її вирішення, проводять дані її практичного аналізу, в порівнянні з відомими варіантами розв’язання, викладають рекомендації щодо їх використання. Завершують цю частину роботи вказівками шляхів подальшого дослідження проблеми. Зазвичай висновки будуються у вигляді послідовно пронумерованих тез, набору невеликих абзаців або ж суцільного тексту з описовим поданням інформації. Інколи тут подаються узагальнюючі таблиці, схеми, графіки, діаграми тощо.

 

1.7. Список використаних джерел

Список використаних джерел (Список літератури; Список використаної літератури; Бібліографія; Література) має включати лише ті роботи, на які було зроблено посилання або ж вони згадувались у тексті. Підручники вищих навчальних закладів, методичні посібники (крім робіт суто методичного характеру), а також енциклопедії, словники, художні твори, довідники, газети, нефахові журнали краще подавати окремими списками (Довідкова література; Словники; Довідники тощо).

Список укладається, як правило, за абеткою; іншомовні джерела подаються у кінці основного списку також за абеткою (див. Додаток Ж).

 

1.8. Додатки

У додатки вносять допоміжні матеріали, необхідні для повноти сприйняття основного тексту роботи. Тут варто розмістити описи громіздких методик, таблиці, що підсумовують і систематизують експериментальні дані, малюнки, статистичні розрахунки, хронологічні таблиці, протоколи і акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту, різного типу словники, методичні розробки урочних (позаурочних) форм фізичного виховання тощо.

Зв’язок між текстом роботи і додатками здійснюється шляхом посилань, наприклад: Результати експериментального дослідження представлені (узагальнені) у таблиці (див. Додаток А).

При великій кількості матеріалу який виноситься у додатки його оформляють із збереженням нумерації сторінок. Додатки не враховуються в загальну кількість сторінок даної роботи. Розміщуються додатки після списку літератури з окремого аркуша у порядку посилань на них у тексті роботи. Кожен додаток розпочинається з нової сторінки. Посередині рядка вгорі сторінки пишеться «Додаток» і вказується велика літера, що його позначає, наприклад: Додаток А. Нумеруються додатки за допомогою великих букв українського алфавіту, наприклад, “Додаток А”, “Додаток Б”. Виняток складають літери: Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Кожен додаток має свій заголовок і починається з нової сторінки.

Якщо додатків багато то їх друкують окремою брошурою. При цьому на титульному аркуші, який повністю відбиває титульний аркуш основного тексту, після назви роботи великими літерами друкують слово додатки.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.