 |
|
МОДУЛЬ 1 – І семестр
Загальна психологія
Питання для підсумкового контролю:
1. Психологія як наука. Місце психології в системі наук.
2. Об’єкт та предмет психології.
3. Зв'язок психології з іншими науками.
4. Структура психологічних явищ.
5. Школи, напрями, концепції у психології.
6. Основні та додаткові методи психології.
7. Умови та чинники формування психіки людини.
8. Методи розуміння психіки людини.
9. Головні властивості та функції психіки.
10. Розвиток психіки у філогенезі.
11. Свідома сфера прояву психіки людини.
12. Поняття про відчуття.
13. Класифікація та види відчуттів.
14. Закономірності відчуттів.
15. Властивості відчуттів.
16. Поняття про сприймання.
17. Особливості сприймання.
18. Класифікація і види сприймання.
19. Індивідуальні відмінності сприймання.
20. Поняття про пам'ять.
21. Класифікація і види пам’яті.
22. Процеси пам’яті.
23. Індивідуальні особливості і типи пам’яті.
24. Мнемонічні прийоми запам’ятовування.
25. Поняття про мову і мовлення. Функції мовлення.
26. Види мовлення.
27. Механізми мовлення.
28. Особливості мовлення.
29. Поняття про мислення.
30. Види мислення та їх класифікація.
31. Мисленнєві дії й операції.
32. Логічні форми мислення.
33. Поняття про уяву. Функції уяви.
34. Прийоми створення образів уяви.
35. Класифікація та види уяви.
36. Мрія як особливий вид уяви.
37. Індивідуальні особливості уяви.
38. Поняття про увагу. Функції уваги.
39. Види уваги.
40. Властивості уваги.
Тестові питання:
Психічний процес, який дозволяє відображати навколишню дійсність узагальнено, опосередковано та встановлювати зв’язки між предметами і явищами, – це:
а) пам’ять;
б) увага;
в) воля;
г) мислення.
Онтогенез мислення – це перехід:
а) від наочно-дійового через наочно-образне до словесно-логічного мислення;
б) від наочно-образного через словесно-логічне до наочно-дійового мислення;
в) від словесно-логічного через наочно-образне до наочно-дійового;
г) від наочно-логічного до образного.
Отримання первинних образів забезпечують:
а) сенсорно-перцептивні процеси;
б) процес мислення;
в) процес представлення;
г) процес уяви.
Пізнавальна здатність, що визначає готовність людини до засвоєння і використання знань і досвіду, а також до розумної поведінки у проблемних ситуаціях, - це:
а) мислення;
б) інтелект;
в) евристика;
г) гіпотеза.
Наскрізним психічним процесом вважається:
а) сприйняття;
б) увага;
в) уява;
г) мислення.
Відображення актуальної реальності і забезпечення адаптації до неї здійснює:
а) пам'ять;
б) сприйняття;
в) уява;
г) представлення.
Орган чуття, що перетворює енергію зовнішнього впливу на нервові сигнали, називається:
а) аналізатором;
б) рецептором;
в) нервовими шляхами;
г) рецепцією.
Мінімальне значення зміни інтенсивності сигналу, що викликає відчуття, - це:
а) абсолютний нижній поріг;
б) диференціальний поріг;
в) мінімальна тривалість сигналу;
г) абсолютний верхній поріг.
Помилкове сприйняття реальних речей або явищ називається:
а) агнозією;
б) галюцинацією;
в) ілюзією;
г) маренням.
Пам'ять про свою пам'ять називається:
а) оперативною пам'яттю;
б) метапам’яттю;
в) автобіографічною пам'яттю;
г) короткочасною пам'яттю.
Вид пам'яті, який включає процеси запам'ятовування, збереження і відтворення інформації, що обробляється в ході виконання дії та необхідної тільки для досягнення мети даної дії, називається пам'яттю:
а) оперативною;
б) мнемонічною;
в) короткочасною;
г) емоційною.
Довільна увагу не обумовлена:
а) усвідомленням обов'язку;
б) наявністю інтересів, мотивів, спонукань;
в) звичкою працювати, виконувати ту чи іншу діяльність;
г) контрастністю зовнішніх впливів.
Вважається доведеним, що найбільш пізнім продуктом історичного розвитку мислення є мислення:
а) наочно-дійове;
б) наочно-образне;
в) словесно-логічне;
г) інтуїтивне.
Творча діяльність, що базується на створенні нових образів, називається:
а) сприйняттям;
б) мисленням;
в) уявою;
г) увагою.
Об'єднання предметів і явищ за їх загальними і суттєвими ознаками називається:
а) аналізом;
б) синтезом;
в) узагальненням;
г) класифікацією.
Приверненню уваги сприяє(ють):
а) тільки інтенсивність подразників;
б) тільки відношення подразників до потреб, інтересів;
в) тільки контрастність подразників;
г) відношення подразників до потреб, інтенсивність і контрастність подразників.
Обсяг інформації, що зберігається в короткочасній пам'яті:
а) 7 +/- 2;
б) необмежений;
в) межа невідома;
г) в середньому - 10.
Кількість повторень, необхідна для першого безпомилкового відтворення всіх елементів ряду в будь-якому порядку, служить показником:
а) мобілізаційної готовності;
б) довготривалої пам'яті;
в) запам'ятовування;
г) забування.
Підставою для класифікації уваги на зорову і слухову виступає:
а) провідний аналізатор;
б) предмет відображення;
в) форма існування матерії;
г) характер зв'язку з практикою.
Сутність процесу мислення полягає у встановленні таких зв'язків і відносин між предметами і явищами, як:
а) безпричинні;
б) кореляційні;
в) причинно-наслідкові;
г) будь-які зв'язки, які не є сутністю мислення.
Припущення, проект рішення задач проявляється як:
а) інтелект;
б) інсайт;
в) евристика;
г) гіпотеза.
Відображення реальної дійсності в інших, несподіваних, незвичних поєднаннях і комбінаціях - це:
а) мрія;
б) марення;
в) утопія;
г) фантазія.
Трансформацію інформації у часі, відтворення минулого в сьогоденні здійснює:
а) сприйняття;
б) пам'ять;
в) уява;
г) мислення.
Мінімальна величина подразника, що викликає ледь помітне відчуття, - це поріг відчуттів:
а) нижній абсолютний;
б) диференціальний;
в) тимчасовий;
г) верхній абсолютний.
Образи, що виникають у людини без наявності зовнішніх впливів на органи чуття, називаються:
а) ілюзіями сприйняття;
б) галюцинаціями;
в) фантазіями;
г) мареннями.
Вищим видом пам'яті вважається пам'ять:
а) рухова;
б) образна;
в) емоційна;
г) вербальна.
Два протилежних явища пов'язані асоціацією:
а) за суміжністю;
б) за швидкістю;
в) за контрастом;
г) за змістом.
Забування зазвичай протікає як процес:
а) довільний;
б) мимовільний;
в) післядовільний;
г) прогнозований.
Числом об'єктів або їх елементів, які одночасно сприймаються з однаковим ступенем ясності і виразності, оцінюється такий показник уваги, як:
а) концентрація;
б) переключення;
в) розподіл;
г) обсяг.
Метод пошуку, який зі значною вірогідністю дозволяє відбирати найбільш вдалі способи вирішення завдань, називається:
а) евристикою;
б) інсайтом;
в) прозорливістю;
г) «осяянням».
Угрупування предметів за подібністю основних ознак, притаманних усім предметам даного виду, характеризується як:
а) узагальнення;
б) порівняння;
в) класифікація;
г) абстрагування.
Уміння змінювати намічений раніше шлях вирішення завдання, якщо він не задовольняє тим умовам проблеми, які змінюються в ході його вирішення, визначає така якість мислення, як:
а) гнучкість;
б) самостійність;
в) широта;
г) глибина.
Часові параметри тривалості психічної активності без відхилення від початкового якісного рівня є такою характеристикою уваги, як:
а) обсяг;
б) вибірковість;
в) стійкість;
г) розподіл.
Свідоме відтворення, яке пов'язане з подоланням певних труднощів і яке потребує зусиль і старання, - це:
а) пригадування;
б) впізнавання;
в) представлення;
г) ремінісценція.
Сприйняття є процесом (результатом) побудови образу об'єкта в перцептивному просторі суб'єкта:
а) при його безпосередній взаємодії з цим об'єктом;
б) при його опосередкованій взаємодії з цим об'єктом;
в) при відсутності предмета, що сприймається;
г) при відсутності взаємодії.
Максимальна величина подразника, яку аналізатор здатний адекватно сприймати, називається порогом відчуттів:
а) нижнім абсолютним;
б) диференціальним;
в) тимчасовим;
г) верхнім абсолютним.
Рецептори, що спеціалізуються на відображенні впливів з внутрішнього середовища організму, називаються:
а) екстерорецепторами;
б) інтерорецепторами;
в) пропріорецепторами;
г) зовнішніми рецепторами.
Вид пам'яті, заснований на встановленні у матеріалі, що запам'ятовується, смислових зв'язків, називається пам'яттю:
а) механічною;
б) логічною;
в) емоційною;
г) аудіальною.
Зосередженість свідомості на якомусь предметі, явищі чи переживанні забезпечує:
а) рефлексія;
б) сприйняття;
в) увага;
г) пам'ять.
Теоретичне і емпіричне мислення розрізняють:
а) за типом розв'язуваних задач;
б) за характером узагальнень;
в) за активністю суб'єкта;
г) за основним аналізатором.
Миттєве усвідомлення вирішення певних проблем - це:
а) мислення;
б) інтелект;
в) інсайт;
г) евристика.
Зміна чутливості для пристосування до зовнішніх умов відома як:
а) синестезія;
б) сенсибілізація;
в) адаптація;
г) акомодація.
Вид сприйняття, що ґрунтується на тактильному і руховому відчутті, - це:
а) аперцепція;
б) ілюзії;
в) спостережливість;
г) дотик.
Властивість людини, що проявляється у здатності помічати в маловідомі, але суттєві деталі, характеризує:
а) ілюзії;
б) перцептивні дії;
в) спостережливість;
г) дотик.
Вид пам'яті, коли людина особливо добре запам'ятовує наочні образи, колір, обличчя тощо, - це пам'ять:
а) ейдетично;
б) наочно-образна;
в) феноменальна;
г) емоційна.
Зосередження уваги на об'єкті внаслідок його певних особливостей називається увагою:
а) мимовільною;
б) довільною;
в) післядовільною;
г) зоровою.
Практичне мислення спрямоване:
а) на розв’язування конкретних завдань;
б) на знаходження загальних закономірностей;
в) на виявлення законів;
г) на встановлення причинно-наслідкових зв'язків.
Думка про предмет, у якій щось стверджується чи заперечується, - це:
а) поняття;
б) судження;
в) умовивід;
г) силогізм.
Якісна характеристика відчуттів, яка вказує на їх приналежність до певних органів чуття (зорових, слухових, тактильних та ін..), відома як:
а) адаптація;
б) сенсибілізація;
в) синестезія;
г) модальність.
Вид пам'яті, коли, перш за все, зберігаються і відтворюються пережиті людиною почуття, відомий як пам'ять:
а) наочно-образна;
б) феноменальна;
в) емоційна;
г) словесно-логічна.
ГЛОСАРІЙ ТЕРМІНІВ
Адаптація– це зміна рівня чутливості аналізатора до інтенсивності подразника.
Аналізатор– складний нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу і синтезу подразнень зовнішнього та внутрішнього середовища організму.
Верхній абсолютний поріг чутливості– максимальна величина подразника, при якій ще зберігається відчуття.
Відчуття– це пізнавальний психічний процес безпосереднього чуттєвого відображення (пізнання) окремих властивостей явищ та предметів об’єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливі на органи чуття i збудженні нервових центрів кори головного мозку.
Закон Фехнера– основний психофізичний закон, згідно якого відчуття зростають в алгебраїчній послідовності, в той час як інтенсивність подразників змінюється в геометричній прогресії, тобто сила відчуття знаходиться в прямо пропорційній залежності від логарифма інтенсивності фізичного подразника.
Закон Бугера-Вебера– один з основних законів психофізики і характеризує поріг розрізнення, згідно якого при зміні інтенсивності подразника на певну постійну величину з’являється ледь помітна зміна у відчуттях.
Модальність– одна з основних властивостей відчуттів, їхня якісна характеристика (колір – у зорі, тон і тембр – у слуху, характер запаху – у нюху тощо).
Нижній абсолютний поріг чутливості– мінімальна величина подразника, при якій виникає ледь помітне відчуття.
Поріг розрізнення– найменша зміна в силі подразника, яка може бути відображена цим аналізатором.
Сенсибілізація– це підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ.
Синестезія (одночасне відчуття)– додаткове відчуття, яке виникає під впливом подразника, наприклад, кольоровий слух, коли звук викликає не тільки слухові відчуття, а й кольорові.
Рецептор– периферійний відділ аналізатора, що реагує на певний вид фізичної енергії і переробляє її в певне нервове збудження (нервовий імпульс).
Чутливість– це здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його.
Агнозія– захворювання, що призводять до неможливості пізнання чогось.
Апперцепція– властивість сприймання, яка відображає залежність сприймання від минулого досвіду, від загального змісту психічної діяльності та індивідуальних особливостей особистості; існує на рівні свідомості та характеризує особистісний рівень сприймання.
Ілюзія– неадекватне (викривлене, помилкове) відображення предмета чи явища, що сприймається.
Сприймання– це пізнавальний психічний процес, що проявляється у цілісному відображенні предметів, ситуацій і явищ, що виникають при безпосередньому впливові подразників на рецепторні поверхні органів відчуттів.
Соціальна перцепція– сприймання людини людиною або її дій, рухів, вчинків, діяльності.
Аглютинація– об’єднання в створюваному образі властивостей і елементів образів інших предметів.
Активна уява– процес довільного створення індивідом наочних образів, який спрямований на виконання творчого або логічного завдання. Він має відтворювальний і творчий характер.
Відтворювальна (репродуктивна) уява– процес створення людиною образів нових речей на підставі їх усного опису або графічного зображення.
Гіперболізація– збільшення образу реального об’єкта або кількісна зміна його частин.
Загострення– акцентування якоїсь частини образу або певної якості, унаслідок чого новий образ набуває особливої виразності.
Ілюзія– неадекватне відображення об’єктів, які сприймаються зі спотворенням окремих їхніх властивостей.
Літота– зменшення образу реального об’єкта або кількісна зміна його частин.
Мрія– внутрішня діяльність, що полягає у створенні образу бажаного майбутнього.
Пасивна уява– мимовільне або довільне створення образів, не призначених для втілення в дійсність.
Сновидіння– суб’єктивно пережиті уявлення переважно зорової модальності, що мимовільно виникають під час сну.
Схематизація– згладжування відмінностей між порівнюваними об’єктами.
Творча (продуктивна) уява– створення нових наочних образів, які несуть в собі індивідуальність їхнього суб’єкта та можуть бути втілені в оригінальних і суспільно-цінних продуктах.
Типізація– уявне виокремлення істотного в однорідних явищах і втілення його в новому образі, завдяки чому цей образ поєднує в собі риси, притаманні різним об'єктам.
Уява– психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.
Фантазування– довільне оперування образами уяви, що має задовольнити потребу, на шляху реального задоволення якої є перешкоди.
Відтворення– процес пам’яті, у результаті якого відбувається пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових зв’язків.
Запам’ятовування– процес пам’яті, завдяки якому відбувається закріплення нової інформації через поєднання її з набутою раніше.
Забування– процес протилежний запам’ятовуванню, виявляється у тому, що втрачається чіткість збереженого в пам’яті, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.
Мнемоніка– наука про пам’ять.
Мнемотехніка– сукупність способів або прийомів, які полегшують запам’ятовування необхідної кількості інформації, і ґрунтуються на законах асоціації.
Пам’ять– психічний процес, який полягає у закріпленні, зберіганні та подальшому відтворенні людиною її попереднього досвіду.
Довільна увага– вид уваги, що свідомо спрямовується і регулюється особистістю.
Мимовільна увага– вид уваги, що складається в ході взаємин людини із середовищем без її свідомого наміру.
Післядовільна увага– вид уваги, яка спочатку викликається докладанням вольових зусиль, метою, але надалі підтримується інтересом до об’єкта (наприклад, змісту завдання).
Увага– це психічний пізнавальний процес, який полягає у спрямованості й зосередженні свідомості на певному об’єкті.
Абстрагування– уявне відволікання одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.
Аналіз– це розумовий розподіл предметів і явищ на частини або властивості.
Дедукція– умовисновок (умовивід) від загальних суджень до суджень часткових і поодиноких.
Індукція– умовисновок (умовивід) від фактів до узагальнень, від менш загальних до більш загальних суджень;
Конкретизація– це розумовий перехід від узагальненого до одиничного, окремого, що відповідає певному поняттю або загальному положенню.
Мислення– пізнавальний психічний процес, який характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності і дозволяє встановлювати зв’язки й відношення між предметами та явищами.
Наочно-дійове мислення– мислення, пов’язане із практичними діями над предметами.
Наочно-образне мислення– мислення, яке полягає у практичній перетворювальній діяльності, що здійснюється по відношення до реальних предметів.
Поняття– одиниця мислення і його найелементарніша форма, яка відображає суттєві загальні або відміні ознаки предметів і явищ дійсності, їх властивості, зв’язки й відношення.
Порівняння– це розумове встановлення схожості і відмінності між предметами і явищами дійсності.
Синтез– це розумове поєднання окремих елементів, частин і ознак в єдине ціле.
Словесно-логічне мислення– мислення, яке перебігає у формі логічних розмірковувань і дозволяє розкрити, зрозуміти внутрішню сутність речей, які неможливо безпосередньо сприймати через фізичний контакт із ними; узагальнювати множинність конкретних об’єктів, абстраговано виходити за межі життєвих ситуацій; розуміти загальні принципи і закони існування та розвитку природних і соціальних об’єктів; прогнозувати зміни і розвиток процесів, явищ, подій і станів; пізнавати події минулого тощо.
Судження– форма мислення, яка відображає зв’язки між предметами і явищами дійсності або їх властивостями й ознаками, це ствердження або заперечення чого-небудь; це висловлювання, яке містить певну думку.
Узагальнення– розумове об’єднання предметів та явищ за їх спільними істотними ознаками.
Умовисновок (умовивід)– форма мисленням, коли на основі ланцюжка логічно пов’язаних висловлювань робиться певний висновок і виводяться нові знання.