Робота з творами живопису
Слово вчителя. В кожному виді мистецтва свій засіб вираження внутрішнього стану героїв. І якщо великий Діккенс зобразив душевне потрясіння свого персонажу словом, то талановиті художники змогли передати переживання своїх героїв пензлем. Дивіться, скільки і розпачу, і жаху в очах юної героїні полотна В.Перова «Последний кабак у заставы», а ось душа холоне від картини В.Васнецова «С квартиры на квартиру». Куди дітись бідним стареньким, котрі ледь човгають по слизькій безкінечній дорозі? В душах героїв цих Полотен, як і в душі Олівера — страх і безнадія. А ось картина В.Перова «Спящие дети», написана, до речі, майже одночасно з «Олівером Твістом», на мою думку, є ніби ілюстрацією до цього роману. Давайте уважно розглянемо репродукцію. Не будемо зважати на те, що на полотні не одна, а дві дитячі фігурки зігнуті в глибокому сні, суть не в тому. Подивіться, на чому сплять діти (на ледь розтрушену солому невмілою дитячою рукою простелене якесь благеньке дрантя), подивимось на зморені їхні обличчя і втомлені босі ніжки.
— Чи не нагадує вам це полотно якогось епізоду з життя Олівера? (Ця картина нагадує мені той епізод роману, коли Олівера в його дев'ятий день народження разом з товаришами «добра стара леді» на «фермі» закрила в комірчину з вугіллям, щоб хлопці не казали, ще вони голодні. Це полотно чудово ілюструє епізод, коли Олівер на підході до Лондона, не маючи ніякого даху над головою, змушений ночувати в першому ліпшому закутку. В розділі восьмому Діккенс говорить про це так: «Пройшла ще одна ніч, яку він провів у холодному сирому місці». Робота Перова може служити ілюстрацією того епізоду роману, який розповідає про Олівера в першу ніч, .проведену в робітному домі поля повернення з «ферми», коли він разом зі своїми товаришами солодко спить на твердій постелі, ще не знаючи, яка жорстока доля його тут чекає. В житті Олівера було безліч епізодів, які нагадують сюжет картини «Спящие дети»)
Учитель. На полотні переважають холодні кольори, які підкреслюють тривожність обстановки, в якій опинились діти. І все ж дві білі плями на передньому плані картини (одяг персонажів) — то кольори надії, кольори виходу із темряви життя. «Настане ранок — і проллє світло на життя дітей»: — ніби промовляє до нас своїм полотном художник.
Продовження бесіди — А коли,«а вашу думку, настає світлий перелом у житті Олівера? (Світла смуга в житті Олівера починається з того моменту, коли його вирішує, забрати до себе містер Браунлоу, аби хлопчик одужав. В ці дні перебування в домі доброго джентльмене дитина кожної хвилини, навіть під час сну, відчуває стільки турботи до себе, як ніколи в житті. Вперше за десять літ хлопчик зрозумів, що комусь він потрібен, що його люблять. «Це були щасливі дні — дні одужання Олівера. Все було так мирно, чисто і охайно, всі були такі добрі і ласкаві, що… йому здалося, наче він, у раю».)
— Але надалі, живучи в сім'ї місіс Мейлі, хлопчик теж почувається, як у раю. Чому ж він так хоче побачитись знову з містером Браунлоу? (Річ у тім, що Оліверові необхідно було розповісти доброму джентльменові, який зробив йому стільки добра і полюбив, як рідного, що він, Олівер, порядна людина, що він, зникнувши з будинку містера Бра-унлоу з книгами і грошима, не був злодієм і брехуном. Він мріяв розповісти містеру Браунлоу і місіс Бедуїн, як багато про них думав і як ніколи не хотів розлучатися з ними)
— Отже, Оліверові було добре і в сім'ї містера Браунлоу, і в сім'ї місіс Мейлі. Чи порівнював хлопець, де жилось йому краще? . (Олівер ніколи не робив цього. Автор не дає прямої відповіді, чому саме. Але, враховуючи характер хлопчика, неважко здогадатися, що він і припустити не міг, що можна любити більше, ніж любили його ті, хто став йому справжньою сім'єю.) Учитель. Так, автор робить свого маленького героя щасливим, адже він того заслужив стількома роками поневірянь. — Як ви вважаєте, чи пам'ятає Олівер зло? Покажіть ставлення Олівера до тих, хто причинив йому тільки зло, до Феджіна і Монкса. (Олівер напрочуд добра дитина. В останні години життя Феджіна він приходить до нього разом з містером Браунлоу і просить засудженого до страти злочинця разом з ним прочитати молитву, а коли той не розуміє його, заливаючись слізьми, благає Бога: «О Боже, пробач цьому нещасному!» А в останньому розділі роману ми читаємо про те, що Олівер погоджується з пропозицією містера Браунлоу розділити батьківський спадок навпіл з Монксом, хоч він по праву повністю належить хлопчикові) ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|