Здавалка
Главная | Обратная связь

Робота з творами живопису



Слово вчителя.

В кожному виді мистецтва свій засіб вираження внутрішнього стану героїв. І якщо великий Діккенс зобра­зив душевне потрясіння свого персонажу словом, то та­лановиті художники змогли передати переживання своїх героїв пензлем. Дивіться, скільки і розпачу, і жаху в очах юної героїні полотна В.Перова «Последний кабак у за­ставы», а ось душа холоне від картини В.Васнецова «С квартиры на квартиру». Куди дітись бідним стареньким, котрі ледь човгають по слизькій безкінечній дорозі?

В душах героїв цих Полотен, як і в душі Олівера — страх і безнадія. А ось картина В.Перова «Спящие дети», написана, до речі, майже одночасно з «Олівером Твістом», на мою думку, є ніби ілюстрацією до цього роману. Давайте уважно розглянемо репродукцію. Не будемо зважати на те, що на полотні не одна, а дві дитячі фігурки зігнуті в глибокому сні, суть не в тому. По­дивіться, на чому сплять діти (на ледь розтрушену солому невмілою дитячою рукою простелене якесь благеньке дрантя), подивимось на зморені їхні обличчя і втом­лені босі ніжки.

 

— Чи не нагадує вам це полотно якогось епізоду з життя Олівера?

(Ця картина нагадує мені той епізод роману, коли Олівера в його дев'ятий день народження разом з то­варишами «добра стара леді» на «фермі» закрила в комірчину з вугіллям, щоб хлопці не казали, ще вони го­лодні.

Це полотно чудово ілюструє епізод, коли Олівер на підході до Лондона, не маючи ніякого даху над головою, змушений ночувати в першому ліпшо­му закутку. В розділі восьмому Діккенс говорить про це так: «Пройшла ще одна ніч, яку він провів у холодному сирому місці».

Робота Перова може служити ілюст­рацією того епізоду роману, який розповідає про Оліве­ра в першу ніч, .проведену в робітному домі поля повер­нення з «ферми», коли він разом зі своїми товаришами солодко спить на твердій постелі, ще не знаючи, яка жорстока доля його тут чекає.

В житті Олівера було безліч епізодів, які нагадують сюжет картини «Спящие дети»)

 

Учитель.

На полотні переважають холодні кольори, які підкреслюють тривожність обстановки, в якій опини­лись діти. І все ж дві білі плями на передньому плані кар­тини (одяг персонажів) — то кольори надії, кольори ви­ходу із темряви життя. «Настане ранок — і проллє світло на життя дітей»: — ніби промовляє до нас своїм полот­ном художник.

 

Продовження бесіди

— А коли,«а вашу думку, настає світлий перелом у житті Олівера?

(Світла смуга в житті Олівера почи­нається з того моменту, коли його вирішує, забрати до себе містер Браунлоу, аби хлопчик одужав. В ці дні перебування в домі доброго джентльмене дитина кожної хвилини, навіть під час сну, відчуває стільки турботи до себе, як ніколи в житті. Вперше за десять літ хлопчик зрозумів, що комусь він потрібен, що його люблять. «Це були щасливі дні — дні одужання Олівера. Все було так мирно, чисто і охайно, всі були такі добрі і ласкаві, що… йому здалося, наче він, у раю».)

 

— Але надалі, живучи в сім'ї місіс Мейлі, хлоп­чик теж почувається, як у раю. Чому ж він так хоче поба­читись знову з містером Браунлоу?

(Річ у тім, що Оліверові необхідно було розповісти доброму джентльменові, який зробив йому стільки добра і полюбив, як рідного, що він, Олівер, по­рядна людина, що він, зникнувши з будинку містера Бра-унлоу з книгами і грошима, не був злодієм і брехуном. Він мріяв розповісти містеру Браунлоу і місіс Бедуїн, як багато про них думав і як ніколи не хотів розлучатися з ними)

 

— Отже, Оліверові було добре і в сім'ї містера Браунлоу, і в сім'ї місіс Мейлі. Чи порівнював хлопець, де жилось йому краще? .

(Олівер ніколи не робив цього. Автор не дає прямої відповіді, чому саме. Але, враховуючи харак­тер

хлопчика, неважко здогадатися, що він і припустити не міг, що можна любити більше, ніж любили

його ті, хто став йому справжньою сім'єю.)

Учитель.

Так, автор робить свого маленького героя щасливим, адже він того заслужив стількома роками

по­невірянь.

— Як ви вважаєте, чи пам'ятає Олівер зло? По­кажіть ставлення Олівера до тих, хто причинив йому тільки зло, до Феджіна і Монкса.

(Олівер напрочуд добра дитина. В останні години життя Феджіна він приходить до нього разом з містером Браунлоу і просить засудженого до страти зло­чинця разом з ним прочитати молитву, а коли той не ро­зуміє його, заливаючись слізьми, благає Бога: «О Боже, пробач цьому нещасному!» А в останньому розділі рома­ну ми читаємо про те, що Олівер погоджується з пропо­зицією містера Браунлоу розділити батьківський спадок навпіл з Монксом, хоч він по праву повністю належить хлопчикові)







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.