Главная | Обратная связь

II. Робота над темою уроку.

• Презентація теми, мети уроку.

• Слово вчителя.

«Пригоди Олівера Твіста» були своєрідною громадянською відповіддю Діккенса на засил­ля в ті часи так званих н'югетських романів, у яких роз­повідь про злочинців велася винятково в мелодрама-тич­них і романтичних тонах, а самі порушники закону поставали такими собі суперменами, цілком привабливими для читачів. Літературні критики констатували, що байроніч­ний герой перейшов у кримінальне середовище.

• Словникова робота.

Н'югет — колись найбільша в'язниця Лондона (тепер її не існує);

н'югетський роман — жанр, присвячений життю злочинного світу, поданий у піднесеному, благо­родному вигляді.

• Бесіда.

— Чи можна «Пригоди Олівера Твіста» вважати н 'югетським романом ?

— Якими почуттями до злочинного світу пройня­тий цей твір Діккенса?

• Слово вчителя.

У передмові до «Пригод Олівера Твіста» письменник зазначив: головним завданням цієї книги є показ «суворої правди». Важке дитинство Діккен­са навчило його непогано розбиратися у законах злочин­ного світу, тож на відміну від авторів численних комерцій­них романів, він показав життя злочинців без прикрас, без рицарського забарвлення.

• Робота над епіграфом.

Високу оцінку творчості Діккенса дав російський письменник В.Д. Набоков: «Персонажі Діккен-са... живуть своїм самостійний життям, яке не за­лежить ні від фабули, ні від намірів автора. Вони й істо­рично конкретні — в них відобразились і національні, і специфічні риси епохи. Але водночас вони вічно юні, вічно нові, загальнолюдські, загальнозрозумілі саме цими свої­ми загальнолюдськими рисами».

• Бесіда.

— Назвіть представників злочинного світу, зоб­ражених у романі.

— Кого з них ми коротко охарактеризували на по­передньому уроці?

— Хто із них викликає у вас найбільшу неприязнь?

• Характеристика літературних персонажів з викори­станням цитатного матеріалу.

У передмові до «Пригод Олівера Твіста» Діккенс вик­лав сутність свого задуму: «Мені здавалось, що зобрази­ти реальних членів злочинної зграї, змалювати їх у всій їхній потворності, з усією їхньою мерзотою, показати вбоге їхнє життя, показати їх такими, якими вони є на­справді, — постійно крадуться вони, охоплені тривогою, найбруднішими стежками життя, і, хоч куди б вони по­дивилися, скрізь маячить перед ними чорна страшна шибениця, — мені здавалося, що зобразити це — озна­чає спробувати зробити те, що необхідно і що принесе користь суспільству. І я виконав це у міру своїх сил». Письменник дослідив механізм зла, його дію на людину. Найпереконливішими виявились образи Фейджина, Сайкса, Пенсі. Діккенс виступив проти ідеалізації зло­чину і тих, які його здійснюють, об'єктивно зобразив своїх героїв. Однак реалістичні картини лондонського дна та його жителів часто змальовано романтично, а інколи з мелодраматичними відтінками.

• Виявлення ознак реалізму та романтизму в змалю­ванні злочинного світу.

Романтизм.

Олівер Твіст, пройшовши життєву школу Фейджина, який навчав його злодійському мистецтву, за­лишається доброю і чистою дитиною. Він відчуває свою не­придатність до ремесла, до якого його підштовхує старий злодій, але легко й вільно почувається в затишній спальні містера Браунлоу, де одразу ж звертає увагу на портрет молодої жінки, яка, як виявилося згодом, була його матір'ю.

Реалізм.

Пишучи в реалістичному ключі, Діккенс роз­вінчує романтичні стереотипи, якими письменники звич­но прикрашають життя і пригоди грабіжників з великої дороги. Герої Діккенса — люди без гриму, з усіма вадами і брудом, зображені з відвертою правдивістю.