Главная | Обратная связь

Покарання Раскольникова за злочин

— Відчуття самотності, роз'єднаності з людством.

— Загибель матері.

— Всенародне висміювання («Ей, ти німецький шляпник!», сміх Настасьї, коли вона почула, «думати» — це робота», висмію­вання натовпу героя на Сінній площі, нерозуміння Сонею його теорії, ненависть до нього каторжників.

— Каторга як юридична кара, як очищення через страждання.

• Бесіда.

— Перерахуйте, яку кару отримали в романі всі, які переступили закон не тільки юридичний, а й хри­стиянський.

— Чи не здається вам кара надзвичайно важкою для багатьох із них?

• Кара за гріх.

З глибокої давнини і донині люди замислювались над питан­ням: "Де взялося зло у світі? Звідки злість, ворожнеча, нена­висть, злодійство, грабежі, вбивства, різні нещастя, суспільні непорозуміння й інше?

Кари за гріх є різні: хвороби, голод, внутрішнє невдоволення та інше, але найбільшою карою є те, що душа потрапляє до пекла. З-поміж античних філософів першим, хто досліджував совість, був, очевидно, Сократ, котрий вважав джерелом мо­ральних суджень людини іі самопізнання. Згодом, у ІУ ст. до н.е., Арістотель зазначив, що совість - це «правдивий суд доброї людини».

Понад дві тисячі років після Арістотеля про «внутрішнє суди­лище» совісті розмірковує німецький філософ І. Кант, автор учен­ня про категоричний імператив.

Сучасний латвійський філософ Август Мілтс пов'язує понят­тя «совість» із моральним обов'язком особистості: «Чим склад­ніший внутрішній світ особистості, чим багатоманітніші відно­сини людини з навколишнім світом, тим сильніша потреба врівноважити свій духовний світ і бути автономною особисті­стю. І людина починає сама вершити над собою суд, віддава­ти собі похвалу, оцінювати вчинки, давати поради, наводити порядоку внутрішньому «господарстві», виховувати себе. І вона переконуєть-ся, що там, усередині, є якась могутня і таємнича сила, що є сама собі законом, є совість» .

Совість (сумління) - вияв моральної самосвідомості особи­стості, іі здатність здійснювати

моральний самоконтроль, са­мостійно формулювати для себе моральні обов'язки, вимага­ти від себе їх

виконання і здійснювати оцінку своїх вчинків.

Совість - феномен емоційний, вона виявляє себе через гли­бокі негативні переживання,

самодокори, через стурбованість людини моральністю і гуманністю своєї поведінки. Будучи за своєю природою емоційною, совість виступає в якомусь ро­зумінні як надрозумна. Коли людина відступає від велінь мо­ралі, вона,звичайно, говорить собі: "я не міг", "я не встигав", "мої старання все одно не дали б результату", тобто шукає раціональні практичні аргументи, які обґрунтовують власну не­досконалість. Ось тут і набирає сили надрозумна природа совісті. Совість ігнорує аргументи, багатослівні міркування і неправдиві докази. Вона приходить до людини у вигляді по­чуттів внутрішнього голосу, що говорить: "Ти брешеш собі, ти міг вчинити по-іншому". Вона змушує людей говорити самим собі правду і, зрештою, починати реальні зусилля для виправ­лення ситуації, якщо це, звичайно, можливо. Совість - це внутрішній самозвіт за виконання певних моральних обов'язків.

Совість є світильником у духовно-моральному житті людини. Завдяки совісті людина розрізняє добро і зло. Совість має у моральному житті таке саме значення, як око для тіла. Совість обурюється, коли людина порушує моральний закон, здійснюю­чи гріх або злочин. Вона карає людину внутрішньою гризотою.

• Презентація репродукції картини Тіціана «Марія Магдалина».

Іван Огієнко писав: "Значення совісті загальнолюдське: дер­жавне, особисте, родинне. На совісті світ стоїть».

За австрійським психоаналітиком Зігмундом Фрейдом (1856-1939), вона є "ідеальним Я", яке протистоїть "реальному Я". Муки совісті свідчать про поразку ідеалу, а спокійна совість і відповідне моральне вдоволення - про перемогу ідеалу. Кожна така перемога позитивно впливає на життєвий досвід людини, який виявляється в актах вибору та вчинках.

Совість виконує запобіжну та ретроспективну (пов'язану з оглядом минулих подій) функції. Ретроспективна функція поля­гає в тому, що муки совісті спрямовані на моральний вибір і відповідний вчинок, які вже відбулися. Найінтенсивніше й най­виразніше совість виявляє себе в негативних переживаннях особистості – душевному дискомфорті, неспокої, тривозі, доко­рах сумління. Подібно до ериній (богинь помсти грецької міфо­логії) або фурій (аналогічних богинь римської міфології), які пере­слідували злочинця, позбавляючи його розуму, совість нещадно переслідує людину, яка ігнорує моральний обов'язок. З огляду на це англійський економіст Адам Сміт (1723-1790) називав до­кори совісті найжахливішим почуттям у серці людини.

Совість перебуває у зв'язку зі страхом, соромом, виною, каяттям та ін. Страх є етапом тривоги, неспокою, спричине­ним загрозою втрати честі; сором - переживанням невідпові­дності своєї поведінки моральним вимогам перед людьми; вина - переживання цієї невідповідності перед внутрішнім "Я" або перед Богом; каяття є одним із найефективніших механізмів морального самовдосконалення особистості, що виявляєть­ся як почуття жалю з приводу скоєного. Супроводжується воно твердим рішенням не повторювати негідних учинків і виправи­ти їх наслідки або покарати себе, відновивши у такий спосіб порушений цими вчинками баланс справедливостей.