Главная | Обратная связь

II. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу.

Бесіда.

— Перелічіть, з яких названих вище аспектів скла­дається система образів роману «Злочин і кара»?

— В чому новаторство Достоєвського в підході до створення системи образів ?

 

• Робота в зошитах. Запис опорної схеми.

Система образів роману «Злочин і кара»:

— образ суспільства (мешканці Петербурга — різночинці):

— «двійники» і «антиподи» Раскольникова;

— образи, які несуть в собі основи християнської моралі;

— образи природного оточення — пейзажі;

— образи речового оточення — інтер 'єр;

— образ Петербурга;

— образи-символи;

— образ автора.

• Робота з епіграфом.

— До якого соціального стану належать герої ро­ману?

(Настасья — куховарка, сільська баба, колезька асе-сорка — лихварка, торговка Лизавета — міщанка, Мар-меладов — чиновник, повія Соня, зубожілі студенти з «хо­рошим прізвищем », дрібні чиновники, заступники у спра -вах, вуличні співаки й співачки, жебраки, завсідники шинків, маляри,представники поліції, священнослужи­телі, візники, майстрові з селян та ін.)

— Чи є риси, що можуть їх об'єднати?

— Чому серед героїв твору немає представників правлячого класу?

• Учитель.

Різночинці — «люди різного чину і звання», міжстанова категорія населення в РосіїXVIII — XIX сто­ліття; із купців, міщан, селян, дрібних чиновників і збіднілих дворян, які здобули освіту і які відірвалися від свого колишнього соціального середовища. Формування шару різночинців було'зумовлене розвитком капіталізму, коли з'явився великий попит на фахівців розумової праці.

Вже з 1840-х рр. різночинці мали значний вплив на роз­виток суспільного життя і культури, з падінням кріпос­ництва стали основним соціальним шаром для формуван­ня буржуазної інтелігенції. Саме середпредставників цього стану, до якого належав і сам Достоєвський, зароджува­лись демократичні та революційні ідеї.

 

• «Обери позицію».

Ознайомтеся з уривками зі статті П. Вайля і О.Геніса «Страшний суд» і визначте думку авторів щодо"двійників" і "антиподів" головного героя.

1. «Вражаюче, але в «Злочині і карі» — в одному із найсклад­ніших романів у світі — читачеві не важко відокремити пози­тивних персонажів від негативних. Погані — завжди товсті, добрі — тонкі».

2. «...Достоєвський належить своєму часу. Справа в тому, що в поетиці Достоєвського цілісність особистості — важка хвороба, симптомом якої є художня непереконливість образу. Найбільш «хворий» персонаж у романі — Лужин, єдиний грішник, який не заслужив поблажливості. Характерно, що з Лужиним навіть ніхто не сперечається. «Ця людина» не входить до ідеологічного кола роману тому, що Лужин цілісний, внутрішньо несуперечливий. Він вичерпується однією рисою — Лужин лю­бить «свої гроші: вони рівняли його з усім, що було вище його».

3. «Достоєвському, письменнику, одержимому судом, по­трібен не ангел і не демон, а підсудний... Всупереч очевид­ності, злочин Раскольникова не є результатом його вільного вибору. Раскольников — жертва авторського свавілля. Він при­речений на вбивство тільки тому що для суду необхідний підсуд­ний. Раскопьников потрапив у капкан. Всесвіт навколо нього замкнувся в клубок, вихід з якого — тільки через убивство. Авгор провокує свого героя всіма способами. Тут і зустріч з Мармеладовим, і лист матері, і пропаща дівиця на бульварі, і бідність, звичайно. Однакусе це — зовнішні причини, які легко можна було б подолати, якби Достоєвський тому не заважав. Він звернув навколо героя час, змусивши його жити в якомусь гарячкове квапливому вимірі. (Житейськи розмірковуючи, всьо­го через тиждень Раскольникову просто не знадобилося б уби­вати — його сімейні проблеми розв'язалися б самі собою зав­дяки щедрому заповіту Марфи Петрівни). Мотиви злочину Раскольникова автор ретельно викриває згодом. Передусім гроші. Павутина дріб'язкових, принизливих розрахунків огор-тас Раскольникова тільки до вбивства, але не після. Хоча він і не скористався награбованим, йому вже більше не доведеть­ся дорожити копійкою — на все вистачить, зокрема, і на благодійнісгь (похорон Мармеладова)».

4. « Хоч як це дивно, гроші в романі взагалі існують як умовність. З одного боку — ті п'ятаки, які нічого не змінюють. З іншого,— якийсь капітал як закінчена, разова сума, що не ділить­ся і не накопичується, а існує в ідеальному уявленні — капітал як засіб, яле не мета. Злидні, які нібито штовхають Раскольни­кова на вбивство, виявляються не такою вже безвихіддю після злочину. У романі взагалі все закінчується добре — влаштовані сироти Мармеладових, забезпечена Дуня з Разуміхіним і навіть нареченій Сиидригайлова перепав великий куш. Соціальні умо­ви не пояснюють злочину. Він зумовлений складністю душі Рас­кольникова. (Між іншим, і остаточна катастрофа Мармеладова не мотивована. У запій, після того як, нарешті, отримав службу, Мармеладов пішов не підтиском обставин)».

5. «Підсудний Раскольников — представник людства. Він відповідає за всіх. Тому в романі насправді і немає цих «усіх». У принципі Раскольников — єдиний герой книжки. Всі інші — про­екції його душі. Отут і є пояснення феномену двійників. Кожен персонаж, аж до випадкових перехожих, аж до забитої на смерть шкапи зі сну Раскольникова, відображає в собі частку його особистості. Достоєвський плете мережу двійників навколо Раскольникова, не залишаючи його ні на хвилину наодинці з собою. Ось Раскольников схилився до замкової щілини, а з іншого боку дверей дзеркальним відображенням стоїть жерт­ва — стара процентниця. Ось убивця приходить в контору І бачить писаря, в якому відбивається він сам — «скуйовджена людина з нерухомою ідеєю у погляді». Раскольников прирече­ний стикатися з людьми-примарами, які висловлюють йому його ж думки (Свидригайлов), демонструють йому його ж долю (Соня), попереджають його вчинки (дівчина, яка кинулася з моста). Весь світ згущується в одну точку, і ця точка — Рас­кольников, людина-всесвіт. Однак всесвіт цей розпався на без­глузді скалки. Вони всі тут — в душі Раскольникова, але він не може зібрати їх воєдино. Його всесвіт позбавлений цілісності, позбавлений сенсу, поки він не відкриє вищий закон, вищу істи­ну, за якими будуються всесвіти. Поки він не вислухає вирок, який винесе сам собі».

 

• Робота з інформаційними картками «Прийоми ство­рення художнього образу людини».

В літературознавстві виділяють такі прийоми створення художнього образу людини:

— зовнішні риси (портрет) — обличчя, постать, костюм; портретна характеристика, що часто виражає авторське ставлення до персонажа;

— психологічний аналіз — докладне, у деталях відтворен­ня почуттів, думок, спонукань — внутрішнього світу персо­нажа; особливе значення має зображення «діалектики душі», тобто спрямованість внутрішнього життя героя;

— характер персонажа — розкривається у вчинках, став­ленні до інших людей, в описі почуттів героя, в його мові;

— пряма авторська характеристика — вона може бути безпосередньою або опосередкованою (наприклад, іроніч­ною);

— характеристика героя іншими персонажами;

— зіставлення героя з іншими персонажами і протистав­лення їм;

— зображення умов, у яких живе і діє персонаж (інтер'єр);

— зображення природи, що допомагає краще зрозуміти думки і почуття персонажа;

— зображення соціального середовища, суспільства, в якому живе та діє персонаж;

— художня деталь — опис предметів і явищ навколиш­нього світу персонажа (деталі, в яких відбивається широке узагальнення, можуть виступати якдеталі-символи);

— наявність або відсутність прототипу, двійника.

 

• Характеристика образу Родіона Раскольникова та Соні Мармеладової за алгоритмом, поданим у інформаційній картці.

• Створення опорної таблиці «Спільні та відмінні ас­пекти в образах Родіона Раскольникова і Соні Мармела­дової».

Родіон Раскольников	Соня Мармеладова
пожертвував іншими заради себе	пожертвувала собою заради інших
Спільні аспекти в образах Родіона Раскольникова і Соні Мармеладової.
Переступили суспільні закони і норми: він став убивцею, а вона — повією.

 

• Бесіда.

— Ім'я Родіон е російською формою грецього імені Іродіон, що означало «герой», «героїчний», за народ­ною росйською етимологією означає «рідний», Софія- ім'я має давньогрецьке походження й означає «мудрість». Чи міг Достоєвський використати ети­мологію цих імен у романі ?

— Чому ні мати, ні Луня, ні Разуміхін не стали дові­реною особою Раскольникова, а довірився герой лише Соні Мармеладовій ?

• Учитель.

Поставивши в центр роману життя двох знедолених людей, Достоєвський зміг з'єднати воєдино вічні проблеми людської моральності і найпекучіші соці­альні проблеми сучасності: долі принижених й ображе­них, убогих і бездомних, життя великого міста, побачене крізь сльози автора, падіння жінки через голод. Важливе місце в романі посідає й філософська проблема «надлю­дини», викладена в «теорії» Раскольникова, яка зазнає поразки.

• Презентація та коментар репродукцій картин М. Ге «Що є істина?» та Рембрандта «Воскресіння Лазаря».

 

• Бесіда.

— Перелічіть образи, що несуть в собі основи хрис­тиянської моралі.

— Яке значення мають образи двохМиколок (Миколки, який забиває коня (сон) та Миколи, який зізнається у вбивстві старої лихварки) ?

— Чому святе для християн ім'я Микола в романі має інше семантичне навантаження ?

— Які образи належать до спрощених?

— Чому автор використовує біблійний образ Лаза­ря?

— Дайте характеристику образам природного оточення.

— Яке значення мають образи природних явищ: спе­ки, грози?

 

• Виразне читання опису квартири Раскольникова.

— Схарактеризуйте інтер'єри, що оточують ге­роїв роману.

 

• Творча робота. Створення асоціативного портрета Петербурга на основі цитат роману.

Петербург-...

• Робота зі схемою.

Образи — символи

Образи-символи, пов'язані Образи-символи, пов'язані

зі злочином та карою із спокутою і відродженням

душі героя

Кров, сокира, камінь, капітал, павук — чорт, загнана шкапа, гак, дорога, аршин простору, Америка

Земля, -мати, діти, хрест