Главная | Обратная связь

Конкретні і абстрактні символи.

Не секрет, що спочатку символи були спрощеним схе­матичним зображенням певних предметів, явищ реаль­ного світу, переданих за допомогою геометричних фігу­рок, картинок, креслень. Це все конкретні символи. Вони існують у двох формах: символи-поняття і символи-образи.

Символи-понятгя — це «картинки» (хоча можуть бути і чис­ла), які висловлюють будь-яку ідею (хочу зробити весь світ щасливим хочу зібрати команду з квідичутощо); почуття (сум, туга, невдача, радість, щйЬтя і т.ін.), якісь абстрактні якості чого-небудь, пов'язані з внутрішнім світом людини.

Символи-образи — це найчастіше предмети (речі) або графічні зображення, що імітують форму тієї істоти чи предме­та, з яким вони пов'язані. Часом їх значення несподівані, хоча здебільшого очевидні, оскільки засновані на характерному для предмета: скажімо, лев — хоробрість, скеля — стійкість тощо.

Символи абстрактні існують в абстрактних картинах та уза­гальненнях. Яскравий приклад таких символів — філософсь­кий камінь, пошук якого дав поштовх новим відкриттям у різних галузях, інші — це якісь-символічні дійства чи обряди, часто засновані на чомусь абсолютно неймовірному, наприклад на фонетичних асоціаціях, що характерно для китайської культу­ри. Подібні символи можуть містити як графічні лінії та геомет­ричні фігури, так і слова і ритуальні жести.

3. Прості і складні символи.

До простих символів зазвичай відносять найпростіші гео­метричні фігури та їх частини, але і вони можуть нести величезне смислове навантаження. Квадрат, хрестик на полях, два кола з паличкою... Досить прості символи, але вони мають велике смислове навантаження.

Складні символи є композиційними. При цьому об'єкти в них поєднуються тільки в тому разі, якщо мають загаль­ний ритм і гармонійно вписуються один в одного, сприй­маючись як єдине ціле. Якщо ж у складний символ увій­дуть дисгармонійні складові, то вся символічна форма буде нежиттєздатна, тому що не матиме певної енергії для сприйняття. Важливу роль відіграє не тільки поєднання елементів один з одним, а й їх розташування і орієнтація. Залежно від комбінації його складових символ змінювати­ме своє значення.

4. Магічні символи.

Справжній магічний символ — це образ з якимсь при­хованим значенням. Це значення, його внутрішній сенс зазвичай прихований за формою, яку більшість людей вва­жають цілком зрозумілою і яка не вимагає пояснень. Ма­гічний символ — своєрідна шухляда з подвійним дном, тому і застосовують їх на практиці досить рідко. Яскравим прикладом складного магічного символу є гравюра з книги видатного англійського окультиста XVII століття Роберта Флудда «Людина і полярності».

5. Символ в літературі— це поетичний троп, що ґрунтується на умовному означенні якогось явища чи по­няття через інше на підставі подібності. За його допомо­гою поети, письменники прагнуть стисло і яскраво пере­дати певну думку.

Саме тому, що символ відображає процес перетворення внутрішнього на зовнішнє, а також через відмінність внут­рішнього від зовнішнього він завжди має переносне зна­чення. Внаслідок багатозначності символ може по-різно­му трактуватися.

• Бесіда.

— Що таке символ?

— Назвіть групи символів.

— Чи натрапляли ви на символи в житті та на у роках, літератури ?

— Чи потрібна нам магія символів?

— Уявіть, що ви потрапили у світ, основним засо­бом спілкування в якому є символи. Опишіть це спілку­вання. Що ви бачили, що зрозуміли? Сподобався вам такий світ чи ні?

Учитель.

Як вам відомо, до таємничої, сповненої містики та потаємних знань поетичної мови звернулися символісти. Саме вони використали мову символів як один із засобів поетичного самовираження.

• Бесіда.

— Які філософські принципи сповідували символі­сти?

— Які філософські вченнялягли в основу цього літе­ратурного напряму?

— Які літературні відкриття зробив Ш. Бодлер?

 

• Конспектування учнями розповіді учителя про сим­волізм.

Символізм, як літературна течія сформувався у фран­цузькій поезії 70-80 років XIX ст. і розвивався до початку XX ст. Історію французького символізму поділяють на три етапи.

Перший — 70-ті -друга половина 80-х років XIX ст. — станов­лення напряму. У цей час С.Малларме організував літератур­ний салон для молодих поетів, які шукали у віршах засоби розкриття «цілісних емоцій» та навіювання настроїв. 1886 р. була опублікована стаття Ж. Мореаса «Літературний маніфест. Символізм», яка містила програму нової течії в ліриці. Поетичні відкриття збагачували твори П.Верлена, С.Малларме, А.Рем-бо та інших ліриків Франції.

(Презентація портретів згаданих поетів).

Період розквіту символізму протягом другого етапу у 80-90-ті рр. засвідчили твори Ф.Вьєле-Гріффене, А. де Реньє, Е;Рей-но, Е.Верхарна, Ш.Моріса, С.Малларме, Г.Кана, М.Метерлін-ка.

У третій період відбувається спад символізму, символістсь­кий рух у Франції поступово згасає. Хоча у цей час багато письменників ще активно працювали, але естетика сим­волістів уже не задовольняла митців, які шукали нових форм. Французький символізм — значна, яскрава і цікава епоха в поезії з неповторними художніми відкриттями і літературними знахідками.

Французькі символісти проголосили існування кількох світів: реального (об'єктивного), духовного (суб'єктивно­го) та ідеального (світу вічних ідей). На їхню думку, мате­ріальна природа — лише оболонка для духовної субстанції, яку має звільнити поет, щоб спрямувати її на пошук вічної Ідеї, Краси та Гармонії.

Одним з найважливіших принципів символістської поезії є сугестія. Французькі символісти започаткували створен­ня таких образів і символів, які навіювали читачам певні настрої, асоціації та аналогії. Поети не висловлювали своєї думки безпосередньо, нічого не з'ясовували до кінця, не робили висновків і тим більше не повчали. Вони давали змогу читачам самим «домислити і завершити написане».

Домінуючою ознакою символізму Ж- Мореас вважав вияв «прихованої близькості первісним ідеям». Водночас він підкреслював, що мистецтво прагне втілити в чуттєву форму, перетворити первинні емоції на лінії, кольорові плями, звуки, надавши їм символічного значення. На дум­ку Ж. Мореаса, художник-символіст має малювати не предмет, а ефект, який той створює, а поет — описувати не об'єкт, а свої враження й почуття від нього.

Сутність течії символізму полягає в цілеспрямованій спробі символізувати зовнішні і матеріальні прояви світу з метою у такий спосіб пізнати його трансцедентний зміст. Може, найвичерпніше розкрив специфіку світосприйман­ня символістів добре знаний на початку нашого століття історик і теоретик української літератури А.Товкачевський:

«Звичайно ми блукаємо по світі, але душа наша лишається холодною, ми не помічаємо ні краси, ні таємничості в тих ре­чах, які бачимо під собою і над собою. Речі видаються нам немовби замороженими і цілий світ — нерухомим, неживим. Але бувають моменти, коли в нас мовби розвидняється в душі. Ми з зачудуванням дивимося навколо себе — і не впізнаємо того світу, який так довго споглядали. Ми немов набуваємо нові органи зору і слуху. Нерухомі, раніше мертві речі почина­ють виявляти якесь дивне життя, ми чуємо якісь таємничі голо­си, бачимо незримий таємний зв'язок всіх речей між собою, бачимо в речах присутність чогось невидимого, невідомого і вічного. Світ набуває в наших очах незначного перед тим зна­чення: кожна річ, зокрема, стає символом, емблемою, види­мим знаком невидимого і вічного».

Символізм розвинувся на перетині класичної роман­тики й натуралізму. Предтечею цього напряму став Едгар По. Він намагався поєднати європейський романтизм, кордоцентризм, інтуїтивізм з американським практициз­мом, застосувати науковий підхіддо мистецької творчості. На його думку, поетична мова — не самовільний вияв чуттів, а твердий раціональний розрахунок автора вра­зити читача за допомогою логічно дібраних алітерацій, ритмічних ходів, строфіки тощо. Покликання поезії -засобами краси передати читачеві точно зміряну дозу по­трібних романтично-містичних почувань, пробудити в ньому позасвідоме, скерувати в країну романтичних мрій і видінь. При цьому Едгар По твердив, що література не має нічого спільного з етичною щирістю та сповідальні -стю, ні з науковою правдоподібністю (реалізм). Навпа­ки, літературні теми мають бути штучні, тобто вишу­кані, виняткові, часто засновані на екзотиці. Однак і краса, за Едгаром По, не просто красивість (як то було в класицизмі чи сентименталізмі). Емоційний шок на чи­тача легше справити так званою "красою медузи", тобто намаганням знайти і показати красу в гротесковому, жах­ливому, бридкому. Наприклад, смерть прекрасної дівчи­ни за концепцією По — найпоетичніша у світі тема, вона не несе ні етичного (жаль дівчини), ні історичного (чому загинула) значення, а тільки є засобом створення по­етичного (естетичного) ефекту. Для Едгара По будь-який зміст — лише один із засобів форми.

Погляди По успадкував і розвинув Шарль Бодлер. Сим­волізм будувався на сформульованому ним законі «відпо­відностей», розімкнутих у безкінечний, постійно оновлю­ваний світ, де відбувається «активне самоперетворення внутрішнього на зовнішнє», їх синтез, спостерігається їх відмінність. Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а доступна лише інтуїції, на ірраціональній основі, що роз­кривається через натяк осяяння. Ж-Мореас писав, що символічна поезія — ворог «об'єктивного опису», для неї конкретні явища — лише видимість. В основу естетичної системи символізму покладено символ як засіб уникнення повсякденності, досягнення ідеальної сутності світу — кра­си. Художній символ приводить до думки про існування ідеального начала, недоступного для звичайного пізнання світу, — «сферитаємного»(С.Малларме), «невидимих! фатальних сил» (М.Метерлінк). Слово у символізмі — натяк, образ — загадка. Великий вплив на розвиток есте­тичної концепції символізму мав німецький романтизм, а також ідеї А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, В.Соловйова.

Символісти вважали поета божеством, оскільки він інтуї­тивно відчуває шлях до істини. А інтуїція ототожнювалася з містичним прозрінням, бо за її допомогою поет пізнає правду, «таємничішу і глибшу, ніж правда матеріальна» (М.Метерлінк).

Поринаючи у світ духовних переживань особистості й шукаючи «вічну істину», символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлен-ня, натяки, символіку, мелодійність, багатозначність слів, абстрагованість образів тощо. Все це зумовлювало висо­кий ступінь умовності символістських творів.

У Франції найвідомішими представниками символізму були П.Верлен.А.Рембо, С.Малларме; у Бельгії — М.Метерлінк, Е.Вер-харн;У Німеччині —С.Георге; в Австрії — Р-М.Рільке, ГГофмас-таль; у Росії — В.Брюсов, А.Бєлий, О.Блок. В українській літера­турі символізм найбільш притаманний представникам угруповань «Молода муза», «Митуса», «Українськахата». М.Вороний, Олек­сандр Олесь, О.Слісаренко, Д.Загул, П.Тичина, С.Черкасенко надали символістичним формам актуального національного змісту Обстоюючи право митця на свободу, українські символісти не відмовлялися від громадських обов'язків літератури. В їхній твор­чості органічно поєднуються принципи Краси і Правди, відчуваєть­ся туга за казковим і прекрасним світом, у якому особа і нація злились би в одне ціле, подолавши відчуженість. Спираючись на «філософію серця», вітчизняні письменники збагатили скарбни­цю світового символізму новими формами вираження душевних почуттів (особливою милозвучністю, використанням жанрів ук­раїнського фольклору— пісні, думи, казки тощо, поєданням аб­страктних символів з реальними враженнями).